Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, May. 22, 2019

Скульптурні твори, Лесі Українці присвячені

Автор:

|

Липень 31, 2014

|

Рубрика:

Скульптурні твори, Лесі Українці присвячені
Пам'ятник Лесі Українці у Києві

Пам’ятник Лесі Українці у Києві

1 серпня 1913 року народжувався новий день. Починався світанок, але з ним згасало життя видатної 42-річної української поетеси Лесі Українки. За десять днів до своєї смерті вона приїхала в Сурамі, селище в Грузії, де оселилася разом із рідними в маленькій дачі з балконом. Тут Лесі знову трішки покращало, але смерть була сильнішою. 8 серпня відбувся похорон на Байковому кладовищі в Києві, де полум’яна Леся спочила поряд із батьком Петром Косачем (1841-1909) і старшим за неї на півтора року братом Михайлом.

Своїм життєвим пафосом, ідейною спрямованістю та художньою силою Леся Українка створила не тільки поетично-ліричні вірші на рівні найкращих зразків світової культури, а й драматичні поеми. Постать і образ відомої культурної діячки, публіцистки, літературного критика, письменниці та борця за справедливість утілено у творах української прози, драматургії, музиці, кіно та в царині образотворчого мистецтва. Урочисто відзначав український народ 100-ліття від дня народження геніальної доньки України впродовж усього 1971 року.
А до 60-ліття її смерті 3 вересня 1973-го в новому кварталі столиці відбулося відкриття пам’ятника Лесі Українці. Коли впало покривало, перед багатьма присутніми постав великий монумент, створений скульпторкою Галиною Кальченко й архітектором Анатолієм Ігнащенком. На гранітному постаменті ще й зараз височіє відлита в бронзі майже п’ятиметрова постать Лесі Українки. Її погляд спрямований у далечінь. І вітерець немов торкається подолу її сукні, надаючи фігурі легкості та мальовничості, нагадуючи нам про тополину стрункість постаті. Леся — ніжна, замріяна, немов наповнена думками й вірою у краще майбутнє свого народу.
До образу поетеси Галина Кальченко зверталася й раніше. З-під різця в руках постали відомі скульптурні твори в білому мармурі, граніті та бронзі, призначені для Літературно-меморіального музею в Києві (1962) і Державного музею українського образотворчого мистецтва (1971). Як у перших, так і в останньому – авторка спромоглася передати внутрішню силу небоги Михайла Драгоманова. Ще дві роботи скульпторки, присвячені улюбленій Лесі, зберігаються в Ялті й експозиції музею Тараса Шевченка в Каневі.
А десятьма роками раніше у Сурамі грузинська художниця Тамара Абакелія створила пам’ятник Лесі Українці, встановлений на знак поваги грузинського народу до української поетеси.
Художні виставки, присвячені сторіччю від дня народження Лесі Українки, було влаштовано в Києві, Львові й інших містах. Вирізнялися на виставці в столиці роботи скульпторів Валентини Дяченко й Якова Чайки. Останній створив величний портрет славної доньки українського народу, що своїми об’ємними формами посилив виразність скульптурного твору.
Незабутній українській чарівниці поетичного слова народний скульптор Василь Бородай присвятив пам’ятник для Першотравневого парку в Києві, розміщений на зеленій галявині, серед кущів і природно великих каменів і біля гіллястої плакучої верби.
У місті Луцьку 1976 року було поставлено на гранітному п’єдесталі бронзовий пам’ятник Лесі Українці, де вона зображена з книжкою в лівій руці. Його виготовили видатні скульптори Андрій Німенко та Микола Обезюк й архітектори Валентин Жигулін і Сергій Кілессо. Фігура Лесі схоплена в мить готовності до якоїсь дії, яку обидва скульптори передали через пластичні складки одежі, активний рух правої руки та ледь похиленої вниз замисленої голови. Цей твір наповнений новою концепцією, він заслужено посів гідне місце в скульптурному мистецтві 1970-х рр.
Микола Обезюк для міста Новгорода-Волинського, де народилася й провела дитячі роки Лариса Косач, створив чудовий пам’ятник: волинянка сидить, повернена верхньою частиною корпусу ліворуч. Та на цьому художник не зупинився. Лесина постать надихала його й наповняла новими силами у щоденній праці. Тому він виконав ще й скульптуру поетеси, встановлену на подвір’ї музею-садиби в селі Колодяжному (1988), де вона жила дев’ять років, а також погруддя поетки для Волинської обласної наукової бібліотеки м. Луцька (1999). Ще один масивний пам’ятник — бюст Лесі Українки, поставлений за радянських часів при в’їзді в с. Колодяжне, підносить дух численних відвідувачів цього затишного куточка на Волині.
Сильно задуману, майже скорботну Лесю, із похиленою головою, зобразила у бронзі скульпторка О. Рубан (1987). Свого часу відомий львівський скульптор Лука Біганич започаткував своєрідну галерею образів видатних діячів української культури. І найбільше свого творчого натхнення він віддав Лесі Українці. Ще в студентські часи мистець працював над її фігурою.
У зовсім простій довгій сукні, лінії якої збігаються з лініями тіла письменниці, зобразили Лесю львівські скульптори Мінна і Петро Флінти. Погляд великої поетеси супроводжує кожного глядача, котрий захоплено оглядає цю постать жінки з благородними думками, сповнених романтизму і прагнення до рішучої боротьби. Статуя вмає жіночі риси, наповнені динамікою й експресивністю та любов’ю самої Лесі до свого рідного народу.
Скульптурні роботи, які ввійшли в експозицію Львівського музею образотворчого мистецтва, приурочені 100-річчю народження Лесі Українки, виконали митці: Ярослав Захарчишин, Богдан Попович, Йосип Садовський, Іван Самотос, Богдан Романець, Петро Кулик, Теодозія Бриж, Олександр Мигаль та інші. Упродовж 1980-х і 1990-х рр. Любомир Яремчук, також львів’янин, виконав велике число скульптурних творів. Особливу увагу привертає до себе меморіальна бронзова таблиця, встановлена у Відні 1998-го. До речі, у Відні Леся лікувала хвору ногу у віденського хірурга професора Більрота, тож на меморіальній пластинці, під її портретом, скульптор викарбував: «У цьому будинку 1891 року проживала видатна українська письменниця Леся Українка».
Завдяки комітету побудови пам’ятника Ларисі Косач-Квітці з’явилася постать цієї славної волинянки в Торонто. На прославу і для звеличення духовно могутньої особистості скульптор Михайло Черешньовський, автор пам’ятника Лесі Українці в Клівеленді (1961) і погруддя на оселі Українського народного союзу в Кергонксоні (1976), виготовив скульптуру, відкриття і освячення якої величаво відбулося 19 жовтня 1975-го. Цей пам’ятник — це вершина творчості майстра. У ньому бачимо велику портретну схожість із Лесею, а її шати виглядають маєстатично античними. Цим бронзовим твором п. Черешньовський увіковічнив Лесю, котра стоїть на пагорбі й на високому постаменті під коронами соснових дерев у місцевому Гай-парку.
У місті Саскатуні, провінційній столиці Саскачевану, за сприяння місцевого відділення Товариства українських канадців відкрито триметровий пам’ятник Лесі Українці. Бронзова статуя, виготовлена Галиною Кальченко й подарована радянською владою 1976 року, величаво височіє в парку поблизу місцевого університету.
До створення меморіальної дошки та барельєфу з погруддям поетеси узявся Лука Біганич, львівський скульптор, котрий досліджував Лесине життя, ходив Лесиними стежками й знав, у яких будинках Львова вона бувала. Уперше Леся Українка зупинилася в місті Лева в лютому 1891-го. Подорожуючи з матір’ю до Відня, щоби там оперувати хвору ногу, замешкала на кілька днів у «Європейському готелі». Повертаючись із Відня 19 березня, дівчина знову зупинилася у Львові тільки на один день у домі Івана Франка на вулиці Зиблікевича, 10. Лесі столиці довелося побувати у галицькій ще кілька разів: мандруючи до Болгарії та повертаючись 1894 року; дорогою на Буковину у квітні 1901-го; дорогою в Сан-Ремо в листопаді того ж 1901 року. Замешкала вона тоді в чоловіка своєї сестри Ольги на вулиці Чарнецькій, 26. І саме на цьому будинку встановлено згадані вище бронзові витвори Л. Біганича (1963).
Ім’я й прізвище Галини Петрашевич (1903–1999) заслуговує на згадку тому, що в 30-х рр. ХХ ст. молода скульпторка привернула до себе увагу творчістю, у якій головною темою був образ жінки. 1937-го мисткиня створила портрет Лесі Українки. Через два роки вона виконала надмогильний пам’ятник поетесі на Байковому кладовищі в Києві, що зберігся до наших днів. «Маю два фото цього пам’ятника моєї сестри. Місце, де він стоїть, дійсно прекрасне, і виконаний він дуже добре, наскільки можна судити по знімках, але все ж мені шкода, що в ньому образ Лесі – неправильний. Дуже мало подібне обличчя, зачіска якась модерна, поза – рвучка, теж не відповідає ані фізичному, ані духовному образові Лесі», — писала у Піскатаві (щтат Нью-Джерзі) у своїх спогадах Ізидора Косач-Борисова.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...