Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

Схема Симона Петлюри. Здається, він навіть жив за певним планом: народився 23-го, а помер — 25 травня

Автор:

|

Травень 17, 2012

|

Рубрика:

Схема Симона Петлюри. Здається, він навіть жив за певним планом: народився 23-го, а помер — 25 травня

Слава Петлюри видається більшою за нього самого. Він іще за життя став символом. Після його виступів на мітинґах солдати плакали й ішли в бій. Уже коли був за кордоном, наші селяни питали в козаків армії Української Народної Республіки: «А хто у вас тепер Петлюра?» — так, як ото запитують: а хто у вас тепер цар? А тим часом навіть аґенти спецслужб визнавали, що він — людина без особливих прикмет.

«Усі люди — рівні»

…Працюючи журналістом у київській газеті «Рада», 1908 року він розкритикував Миколу Садовського, що той гнобить рядових артистів своєї трупи. Як соціал-демократ Петлюра прагнув рівності для всіх, звісно, й для артистів. Садовський відповів: «Пане Петлюро! Прочитавши Вашу безглузду балаканину про життя і працю українських акторів, де Ви, добродію, як новий український Маркс, притулили горбатого до стіни і наколотили гороху з капустою… Ви добалакались до того, що зветься інсинуаціями… Випад Ваш уже дотикається моєї чести, а брудні плями з чести змиваються… не печатним словом, а сукровицею з підлого серця писаки, а на худий кінець — кров’ю з носа інсинуатора. Я ще не розучився накидати намордника на писок таким паперопсувателям, як Ви, добродію!»

Петлюра опублікував листа Садовського без коментарів. А через десять літ, коли київська інтелігенція тікала від більшовиків, узяв на утримання весь його театр (і самого Садовського) і вивіз за кордон.

Що скажеш про таку людину? Що вона — не мстива, не злопам’ятна, тяжіє до справедливості й уважає всіх людей рівними. Але інцидент із Садовським — це ніби модель того, як Петлюра програв війну за незалежність України. Бо у великому мистецтві й у великій політиці смертельно згубно вважати всіх рівними, однаковими.

Боягузом не був

Він зле почувався перед людьми яскравими. Ходили чутки про дуель між ним і Володимиром Винниченком. Дуелі не було, але кажуть, що Петлюра таки ревнував до літературного таланту Винниченка. А той обзивав Петлюру «балериною в політиці».

Інший випадок — із полковником Петром Болбочаном, командувачем Лівобережної армії УНР. Він не втримав Лівобережжя перед навалою червоних — бо не мав із Києва резервів. Штабісти наполягли на арешті Болбочана, зваливши на нього всі гріхи Петлюри як головного отамана. Полковник писав: вам зараз важливий ореол Петлюри, а не ореол України. Той, хто так чинить — «або хлопчак, або авантурист, або кретин, або падлєц». Скінчилося розстрілом Болбочана, із яким голов­ний отаман навіть побоявся зустрітися.

Однак боягузом він не був, носив шинель, прострелену в бою, а тут побоявся — Болбочан не вкладався в схему «всі люди рівні». Ще й грубіянив. А Петлюра (може, це — спадок від батька-священика) вірив добрим словам. І наближав до себе людей, що зналися на цьому. Як-от отамана Волоха, який згодом перейшов до червоних і забрав із собою держскарбницю, чи начальника контррозвідки полковника Чеботаріва, який погубив Болбочана.

Виправити чужі гріхи

Як же Симон Петлюра прийшов до влади?

1917-го українською революцією керували інтелектуали — Грушевський, Винниченко. Вони вважали, що не треба створювати армію. На знак протесту військовий міністр Петлюра вийшов з уряду. Невдовзі московські більшовики вигнали з Києва Центральну Раду, і вона покликала на допомогу німців. Петлюра й тоді був проти. Бо вважав, що треба орієнтуватись не на німців, а на Антанту. Та боротися за владу не став, пішов працювати в земство. Коли наприкінці 1918-го піднято повстання й повалено гетьмана Павла Скоропадського, Симон Петлюра очолив Республіканське військо, яке ще не було армією. Коли ж Грушевський і Винниченко покинули Україну, що зосталася без армії перед кількома противниками — червоні, денікінці, поляки, — Петлюра взяв нарешті на себе владу. Точніше, спробував виправити чужі гріхи. Армію створив 1919-го, коли було вже пізно. І воював — аж до катастрофи 1920 року.

Полковник Євген Коновалець — січовий стрілець, згодом перший лідер ОУН, убитий чекістами, — 1919-го пропонував Симонові Петлюрі очолити диктатуру. Той відмовився. Бо, як демократ, був переконаний: усі люди — рівні.

Куля в серці

Симона Петлюру вбито 25 травня 1926 року в Парижі на розі вул. Расін і бульвару Сен-Мішель. Його вбивця Самуїл Шварцбард, родом зі Смоленська, стверджував, що помстився за смерть своєї родини в єврейських погромах часів урядування Петлюри. Випустив сім куль, одну з них — у серце.

Українські радянські газети наступного дня написали, що вбивця — українець. Очевидно, було важливо показати, що вбив «свій», бо ім’я Петлюри було дуже популярне. В Україні, що вже скуштувала більшовицької влади, вірили в його повернення. І ще: 1926 року влада в Польщі опинилася в руках Юзефа Пілсудського, і більшовики боялися їхнього союзу з Петлюрою, як то було 1920-го. Тому й прибрали головного отамана — під виглядом помсти за погроми.

Симон Петлюра сам не був погромником і наказував таких розстрілювати. Інша річ — він не контро­лював ситуації у своїй армії, де часто панувала отаманщина. Приміром, в Острі погром учинив комендант гарнізону отаман Козир-Зірка. За наказом головного отамана його арештували. Та він утік з-під варти й згодом служив у Катеринославській ЧеКа.

Була ще родина

Дружина Симона Петлюри Ольга, учительська донька, родом із Чернігівщини — із села Малої Дівиці під Прилуками. Із відзнакою закінчила Прилуцьку гімназію, учителювала в Києві. Там і познайомилася з майбутнім чоловіком. Одружилися в Москві, де він редагував журнал «Украинская жизнь». У Києві з 1917-го мешкали в готелях. У Парижі жили бідно, Ольга заробляла вишиванням.

Донька Петлюри Леся на еміґрації навчалася в чеській та польській школах, закінчила ліцей Фенельйон у Парижі. Із 1933 року — студентка літературно-наукового факультету університету в Бордо. Добре малювала й писала вірші українською. Її пса звали Юриком. Хворіла на сухоти, жила в санаторії Камбо-ле-Бен в Піренеях. Там померла 1941-го. Наступного року мати перепоховала її коло батька в Парижі. Ольгу Петлюру теж поховано там — 1958 року.

Двох сестер і небожа Симона Петлюри розстріляно енкаведистами 1937 року в Полтаві. Інший його небіж — Степан Скрипник, старшина армії УНР, 1990-го став патріархом УАПЦ Мстиславом. Діда ж Петлюри єпископа Омського Сильвестра більшовики розстріляли за симпатії до білого адмірала Колчака.

 Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...