Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 17, 2018

Щоденники українського націоналіста

Автор:

|

Жовтень 04, 2012

|

Рубрика:

Щоденники українського націоналіста

Біографічних даних Сергія Єфремова не було в жодній з енциклопедій радянських часів

Він — один із найменш відомих і найбільш великих українських культурних і громадсько-політичних діячів, історик і теоретик літератури, критик і публіцист світового рівня, один із перших неординарних вітчизняних академіків. Тривалий час він незмінно очолював «чорний список» тих національних діячів української культури та науки, яких таврували ганебним званням «український буржуазний націоналіст». Згадували про нього лише в критичному контексті, не визнаючи за ним ані найменших наукових заслуг.

Стопами батька

Сергій Єфремов (справжнє прізвище Охріменко) народився 6 жовтня 1876 р. в селі Пальчику Звенигородського повіту на Київщині в родині священика. Спершу видавалося, що син піде стежкою батька. Сергій уступив до Київської духовної семінарії, і далі його шлях бачився таким: отримання духовного сану й служіння в якомусь містечку.

Однак склалося зовсім не так. На світі трапляється чимало випадковостей, які мають великий вплив на долі не тільки людей, а й держав. Знайомство Єфремова зі студентом семінарії Лукою Скачковським було якраз такою випадковістю. 1888 року з ініціативи Луки виникло таємне товариство, на якому семінаристи розвивали українські ідеї та культуру.

Після закінчення семінарії Скачковський став дяком Йорданської церкви й оселився в помешканні, яке семінаристи називали «Ельдорадо». Ця квартира «притягала нас своєю багатющою бібліотекою, де ми могли знайти все, що виходило по-українському, і кращі твори з російського письменства та журналістики, з тими своєрідними звичаями, які там панували, й принадною особою самого хазяїна, що був найменше хазяїном у власній оселі. З ранку до ночі там клекотом клекотіло життя, провадились такі розмови й змагання, читалися новинки українського й російського письменства, лунали бадьорі співи, рішалась доля світів, прокладались шляхи до рідного краю, одбувались скромні свята…» — згадував потім Єфремов.

Кардинальна зміна

Після ліквідації згаданого вище гуртка він уступив на юридичний факультет Київського університету Св. Володимира, який закінчив 1901-го й одразу взявся до літературної діяльності. А всіх його праць не багато й не мало — понад три тисячі. За кількістю написаного його можна порівняти хіба що з Бальзаком, Толстим і Франком. Повне зібрання творів, за попередніми підрахунками, могло б уміститися в 50 томах. Він був одним із найкращих літературознавців, публіцистів, а його щоденники є справжньою антологією Радянської України.

Лютнева революція в Росії підштовхнула Єфремова до активної політичної діяльності. Він стає одним з ініціаторів створення Центральної Ради, очолює спочатку Союз українських автономістів-федералістів, а пізніше — Українську партію соціалістів-федералістів (колишня Українська демократично-радикальна партія). У Центральній Раді він обіймав посаду заступника голови, входив до делеґації ЦР на перемовинах із Тимчасовим урядом у Петрограді з приводу автономії України, був одним з авторів I Універсалу.

Однак чвари між українськими лідерами (у Єфремова були погані стосунки з Грушевським і Винниченком) і незгода з курсом, що нав’язувався ЦР лівим крилом, стали причиною його відходу від роботи в Центральній Раді, а потім — і від політики. Єдиним, кого він високо цінував і поважав серед головних осіб ЦР, був Симон Петлюра. «Один Петлюра встояв на своїй позиції, не похитнувшись, і коли б не непереможні сили, то свого був би досяг. Та… один козак із мільйона свинопасів нічого не вдіє», — писав Єфремов у своєму щоденнику після звістки про вбивство Симона Васильовича в Парижі (1926 р.).

Вождь сфабрикованої Спілки визволення України

Єфремов мирився з радянською владою, але так і не прийняв її. Влада, своєю чергою, не забула про ворога, що не здався. 1929 року Єфремова заарештували, і 1930-го на процесі у справі Спілки визволення України (СВУ) він постав у якості одного з її керівників. СВУ звинувачували в підготовці збройного повстання, повалення (за допомогою інтервентів) радянської влади в Україні, відновлення капіталізму. І нехай СВУ, імовірно, не існувала, це не мало значення: на лаві підсудних опинився український націоналізм.

Тоді ж як речовий доказ були вилучені та долучені до справи щоденники Єфремова, які він з 1923-го по 1929 рік вів майже щодня. Щоденники зберігалися в архіві спецслужб і були розсекречені лише в 1997-го.

Цікаво, що в щоденниках Єфремов наводить і безліч анекдотів, почутих на вулицях Києва: «Новітній фольклор усе розростається. Куди тільки не підеш — десятками почуєш нові анекдоти політичного змісту». У щоденниках навіть була введена рубрика «новiтній фольклор», куди записувалися найсучасніші анекдоти з радянського життя, які Єфремов, до речі, відрізняв від колишніх, дореволюційних. Деякі зі старих анекдотів оновлювалися, і він це обов’язково підкреслював. Так, у відомому дорожньому анекдоті змінилося дійова особа, і він зазвучав по-радянськи: «Їде Троцький у купе для некурців. Навпроти сидить хтось і курить. Троцький просить сусіда не курити… Ще раз просить — той не звертає уваги. Тоді Троцький дає йому свою візитку. Той глянув, сховав у кишеню й курить. Троцький кличе кондуктора: «Забороніть цьому громадянину палити». Курець мовчки виймає з кишені картку Троцького та дає кондуктору. Кондуктор глянув і конфіденційно Троцькому: «Раджу вам із ним не сперечатися — це Троцький, така, скажу вам, сволота, що нічого з ним не поробиш».

Шукайте жінку…

Чи не в половині своїх записів Єфремов говорить про крах моральноетичних норм: «Їздили родиною за Дніпро. Культ голого тіла і голої розпусти. Голі чоловіки і жінки на очах у всіх обіймаються і простують у кущі. Теж хороший «здобуток революції». Нема навіть куди утекти від його». Спостерігаючи за подіями, учений доходить пророчого висновку: «Од людей, яких роками тренирували на убивстві, яких зучили легковажити своє і чуже життя, свою і чужу особу, нема чого вимагати людяності. Це звихнуті люде, що дають життя й виховання такому ж звихнутому поколінню».

Однак у житті самого Єфремова був присутній дуже делікатний і досить неоднозначний момент. Ні, його біографія не рясніє згадками про «амурні справи». Єфремов був однолюбом. Тільки от його коханням була… двоюрідна сестра Онисія Дурдуківська. Познайомившись 1907 р., вони жили разом аж до його арешту. Однак про шлюб не було й мови, так як він увійшов у цю сім’ю, уже будучи родичем. Дітей у них не було — свідомо вирішили їх не мати.

Дуже правдоподібно, що він узяв на себе роль лідера СВУ, щоб урятувати Онисю. Нібито йому сказали: або він погодиться, або заарештують Онисю. Це було єзуїтськи точно знайдене слабке місце Єфремова. Йому дали десять літ. Із тюрми він не повернувся.

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...