Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 18, 2017

«Що нам Дніпро — у нас Десна!»

Автор:

|

Червень 02, 2016

|

Рубрика:

«Що нам Дніпро — у нас Десна!»
Улас Самчук, Євген Маланюк, Роман Бжеський, поет Чирський, Олег Штуль

Улас Самчук, Євген Маланюк, Роман Бжеський, поет Чирський, Олег Штуль

Кожен, хто народився в Чернігові або тривалий час жив чи живе тут, не уявляє свого міста й власного існування в ньому поза чарівною Десною. Часом від чернігівців можна почути: «Що нам Дніпро — у нас Десна!». «Зачарована тиха Десна» навіть надихала поетів.
Данину закоханості в Десну віддав і Роман Бжеський (1897-1982), український державний діяч доби Української Народної Республіки та на еміґрації. Він народився в Чернігові, а помер у Детройті (штат Мічиґан), належав до покоління вигнанців із Батьківщини, котрі мусили після поразки Українських визвольних змагань рятуватися від більшовицько-російських окупантів по чужих світах. Він був активним учасником подій Української революції «некерівного рівня», все своє життя ревно сповідував націоналістичну ідеологію, залишив по собі значний спадок у вигляді численної історичної та літературознавчої публіцистики, рецензій, не цурався й поетичної творчості.
Отже, любити Десну Романа змалку навчили дідусь по матері та батько. «Дідусь же був не лише завзятим рибалкою, а й любителем голубів. Від весни й аж до осені він не менше чотирьох днів на тиждень проводив на Десні.
Підприємець Александров збудував великі купальні з рядом великих — родинних «номерів», багатьма малими, одноособовими, а також двома чималими приміщеннями — одне для жінок, а друге — для чоловіків. У ті часи ще здебільшого купалися без купальних костюмів, і тому це все було потрібне. Купальні були прикріплені до берега, а довкола номерів над водою було розташовано поміст завширшки у 1,5 м. Отже, на тому помості з боку, що виходив на річку, рибалки-любителі мали свої місця, з яких ловили рибу. Глибина річки вздовж помосту сягала 9-11 м.
Кожен «номер» — то була кімнатка, частину якої займав поміст із лавкою для роздягання, а решту займав басейн — дерев’яна клітка з дерев’яною підлогою, спущена у воду таким чином, щоб пересічного росту людині вода сягала вище грудей.
До речі, досі було лише в загальних рисах відомо про існування в дореволюційному Чернігові купалень Александрова. Тепер завдяки споминам п. Бжеського маємо докладний опис їх як важливої складової життя міста сто років тому. Купальні стали для юного Романа місцем, де він здолав одну з фундаментальних перешкод для людини — навчився плавати. Та не лише саме купання в річці вабило хлопця. Деснянські чернігівські краєвиди вплинули на естетичне сприйняття світу юнака. Спогади про них та про батьківський дім супроводжували його все життя.
Як і всі великі річки, Десна навіювала мрії про пригоди. Часом — доволі авантюристичні. Був випадок, коли підлітка залишили в Чернігівський гімназії на другий рік. «Я став вважати, що сумлінно вчити лекції є нижче моєї гідності, і врятувало мене від отупіння й невігластва лише читання, — згадував він. — Під впливом книжок мріяв про далекі подорожі, про захопливі пригоди, але мене цікавила не лише навколишня природа, а й пізнання світу та підготовка до наукової праці. Спочатку читав науково-популярні книжки, а потім переходив і до власне наукових праць. Серед «безплатних додатків» до журналу «Вокруг света» була збірка творів Ернеста Сетона-Томпсона. Твір «Маленькі дикуни» про життя і пригоди кількох хлопців, котрі спробували прожити пару місяців так, як індіанці викликав у мене бажання й собі спробувати пожити серед природи без будь-якої опіки та допомоги.
Я підшукав собі двох товаришів, і ми почали готуватися до такого життя. Спочатку купили рибальського човна, потім прилаштували обтягнену брезентом халабуду над човном, подібну до тих, яку бачили на циганських возах, змайстрували за допомогою одного рибалки під кормою сховок для зберігання харчів і рибальського знаряддя. Потім пощастило придбати мисливську рушницю, ще ми справили собі з селянського сукна свитки, а на носі човна прилаштували роверовий карбідний ліхтар. Але та наша справа закінчилася сумно. Ми почали надовго зникати з дому й інколи повертались аж під ранок, що, звісно, привернуло увагу батьків. То ж нам дісталося на горіхи».
Хлопці дорослішали, й їхні річкові розваги ставали системнішими — юнаки знайшли спосіб реалізації своєї фонтануючої енергії в безпечний для суспільства та прийнятний для батьків спосіб. Колоритний опис походеньок Бжеського та його друзів щось дуже нагадує сучасній чернігівській молоді. «Досягши 15 років, я добрав собі компанію — кількох шкільних товаришів, і ми почали разом учащати на Десну. Прийшовши на берег, прямували до вже згадуваного Александрова, котрий, крім купалень, винаймав човни, яких мав дуже велику кількість. Ми, звісно, брали човна на цілий день — це коштувало дешевше, як на години, а нам як сталим клієнтам він робив знижку.
Ми перепливали Десну, а потім здовж її низького незаселеного берега пливли проти течії, веслуючи по черзі, доки не потомимося, а тоді шукаємо собі мальовничого закутка, а їх на Десні не бракувало, приставали до берега, витягали на беріг човна і бралися купатися. За старих часів купальні костюми ще не були поширені в Чернігові, і хлопці стрибали голяка в холодну воду. Ми всі уміли плавати, і тому не журилися тим, чи глибоко, лише пильнували, щоб не потрапити у вир, про існування яких чули, і, щоб на закрутах річки, особливо там, де вона звужувалася, не відпливти далеко від берега, бо в таких місцях переборювати течію було нелегко. Накупавшись досхочу, бралися їсти принесені з дому харчі, а наївшись і полежавши на сонці, починали бавитися.
Інколи, вимастившись намулом та озброївшись списами з лози, ми виглядали, як чорношкірі дикуни, а набавившись, знову кидалися в обійми Десни. Верталися, коли вже цілком смеркло, співаючи з запалом «Реве та стогне Дніпр широкий» чи «Ой у лузі червона калина» й інших пісень. Десна замріяна або весела — співала. І хоч як дивно, адже місто було зросійщене і навіть незалежні від влади міщани вже не розмовляли українською, лише якимось жаргоном-суржиком, — лунали майже тільки українські пісні, ті пісні, що їх слухала Десна упродовж багатьох віків.
Може, тому й ми, хлопці, просто наслідуючи інших, співали наших пісень? Але, згадуючи минуле, все ж сумніваюся. Може, три чверті тих хлопців не тільки не вміли співати, а й узагалі не мали ні голосу, ні слуху. І навіть, коли з них глузували обдарованіші в музичному плані товариші, — вони зі запалом продовжували співати, й їхній спів був співом душі, виявом замилування чарівною Десною, літнім вечором, юнацьким життям і висловом туги за чимось невідомим».
Про особливу роль Десни для Чернігова та його мешканців неодноразово згадував і знаний український історик Сергій Леп’явко, автор найґрунтовнішої книжки про Чернігів. Зокрема, про період наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. він писав: «Велике значення в житті міста зберігала Десна. Упродовж віків вона слугувала важливим шляхом сполучення, давала чернігівцям рибу, воду для пиття та служила місцем відпочинку. Упродовж ХІХ ст. поступово зростало економічне значення Десни як транспортної артерії». Водночас правдою є й те, що Чернігів був заснований не на Десні, а на березі іншої річки, її притоки — Стрижня. Згодом Десна пробила нове річище й упритул наблизилися до міста. Можна сказати — річка обрала місто, полонивши його городян і значною мірою вплинувши на їхній характер та спосіб життя, що й описано у спогадах Романа Бжеського.

Тамара Демченко і Володимир Бойко, «День»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...