Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 22, 2019

Роздуми про митрополита Андрея Шептицького

Автор:

|

Червень 07, 2012

|

Рубрика:

Роздуми  про митрополита Андрея Шептицького

Мені пощастило познайомитися з о. д-ром Августином Баб’яком за посередництва мого внука Зоряна, який навчався в Ліоні (Франція). Там він познайомився з незвичайним і талановитим богословом о. А. Баб’яком. Цей, порівняно молодий, священик — надзвичайно творчо обдарована людина, він докладно розуміє релігійні корені нашої Церкви й обряду та належно його популяризує, а притому заслужено звеличує нашого найбільшого релігійного достойника, яким був і залишається митрополит Андрей Шептицький.

Можна сказати, що о. д-р А. Баб’як став своєрідним смолоскипом у справі популяризації серед чужинців не лише нашої віри й обряду, а й усебічної славної діяльності митрополита А. Шептицького, який усе своє життя поклав на вівтар нашої української Церкви та працював для піднесення загального культурно-освітнього рівня українського народу.

О. Баб’як каже, що важко знайти таку ділянку як релігійного, так і національно-господарчого чи громадсько-світського життя, де би митрополит А. Шептицький своєю працею не піднімав на вершини національно-релігійний дух народу. Митрополит жив не лише сучасністю, він звертався в майбутнє. Основне служіння митрополита полягало в тому, що він зумів указати прямий, а притому феноменальний шлях світла до Бога, тобто нагадував Божі заповіді, застерігав перед ідолопоклонством і іншими гріхами, попереджував про наслідки беззаконня. Зрештою, у нього неявно проявилося пророче передбачення майбутнього, і є численні докази цього. Перш за все митрополит був подвижником християнської єдності між двома гілками православної та греко-католицької віри. Турбувався про освіту народу, опікувався бідними, хворими й допомагав покривдженим. Митрополит Андрей учив усіх, без огляду на віросповідання, расу, колір шкіри, поважати один одного й шануватися.

Народився Андрей Шептицький у с. Прилбичах (тепер — Яворівського району Львівської області). Його батько граф Іван Шептицький — українець, мати графиня Софія Фредро — полька. Упродовж 1892—1894 рр. Андрей Шептицький завершує богословські студії в Кракові, які були перервані його важкою недугою. 20 липня 1896-го він був призначений ігуменом монастиря Св. Онуфрія у Львові. 19 травня 1897-го разом із о. Платонідом Філясом він починає видавати часопис «Місіонар» і місячник-бюлетень «Апостольства молитви». В 1898—1899 рр. він викладає богослов’я в Кристинопольському монастирі. 2 лютого 1899-го імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Стані­славівського єпископа. 17 вересня 1899-го відбулася єпископська хіротонія, а 20 вересня 1899-го — інтронізація на Станіславівську катедру.

За час єпископства Андрей Шептицький написав серед інших такі послання: «Перше слово Пастиря» (до вірних), «Наша програма» (до духовенства), «Правдива віра» (до вірних на Буковині), «Християнська родина» (до духовенства й вірних), «До моїх любих гуцулів» (гуцульською говіркою), «На грані двох віків» (до духовенства та вірних). Після смерті митрополита Юліана Сас-Куїловського о. Шептицький 17 грудня 1900-го був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17 січня 1901-го у соборі Св. Юра у Львові, де він гідно очолював нашу Церкву аж до своєї смерті 1 листопада 1944 року.

Коли пишу про такого Велета духу, то неодмінно відчуваю вдячність до о. Баб’яка, який доклав стільки зусиль до справи популяризації митрополи­та Андрея Шептицького. Він є автором праць «Протоколи засідань Львівських архієпархіальних Соборів 1940—1944 рр.» (Львів, 2000), Les nouveaux martys ukrainiens du XXe siеcle (Рим, 2001), «Нові українські мученики XX ст. Сповідники віри» (Рим, 2002). Понад те, він — автор цілого циклу статей з релігійної тематики, які друкувалися в різних журналах. Останньою він видав 2012 року нoву книгу італійською мовою на 254 сторінках Il Metropolita Andrea Szeptyckyj nel suo incaricodi visitatore apostolico (1920—1923) (Тренто-Болзано, 2012). У цій книзі, що ґрунтується на архівних документах, доти неопублікованих, о. Баб’як дослідив і опрацював цікаві матеріали, пов’язані з переслідуваннями митрополита Андрея спецслужбами, для яких він чомусь видавався загрозливим.

Зрештою, усе більше й більше з’являється різних цінних публікацій про Андрея Шептицького. Митрополит — не лише автор численних богословських праць, а й активний діяч і захисник людських прав. Достатньо згадати, як різко виступив митрополит проти польської пацифікації в Галичині 1930 року, яку проводили каральні військові загони, що в дикий спосіб руйнували культурно-освітні українські осередки, ув’язнювали провідних українських діячів, і навіть без суду розстріляли

сот. Юліяна Головінського.

А 1938-го митрополит виступив в обороні проти того ж уряду, який на теренах Холмщини та Підляшшя жорстоко зруйнував більш ніж 136 українських православних церков. Чимало зробив він щодо захисту масово ліквідованого українського шкільництва. Нашу увагу привертає праця митрополита Андрея, написана в грудні 1941 року, — знамените послання «Як будувати рідну хату». Цей твір не втрачає своєї актуальності й тепер. Його слід перевидавати, бо він стосується як минулого, так і сучасного та майбутньої побудови власної незалежної правової держави. На самому початку цього послання митрополит пише: «Навіть тоді, коли той дар із неба молитвами отримаємо і на нього заслужимо вірним і совісним зберіганням Божих заповідей, знайдеться пребагато великих внутрішніх труднощів, які треба буде вже нам самим побороти, очевидно, не без помочи Божої благодати».

Дар, про який згадує митрополит, — незалежна Україна, яку треба берегти понад усякі цінні клейноди. Послання «Як будувати рідну хату» стосувалося життя в уже незалежній державі й тих проблем, із якими ця держава зіштовх­неться.

Надзвичайно правдиво передбачив Андрей Шептицький проблеми, які так чітко проявляються зараз. Серед іншого в цьому посланні є такі слова: «Коли всі засади Євангелії є в народі загальнопри­йняті, коли бодай велика більшість громадян живе християнським життям і поступає по велінні християнських чеснот, коли нарід своїм життям і молитвою заслугує на благословенство і поміч неба і коли в народі Церква свобідно виконує Богом дане післанництво, себто проповідає Євангеліє і освячує нарід та за нього молиться, ті труднощі, що зв’язані з верховним проводом, розв’язуються мирно і за Божою ласкою корисно для загального добра народу. Але коли тих умовин немає, а тому немає і Божого благословенства, на поверхню суспільного життя висуваються одиниці, не здібні на провідників державного життя, які своєю діяльністю приносять шкоду народові і державі. Це ці аморальні наживи, які без релігійних і національних чеснот провадять до трагедій народ і державу».

До прикладу, сучасна аморальна кліка, яка дорвалася до влади, голосить абсурдні, фальшиво-брехливі гасла, що нібито вона будує якусь нову Україну, але, на жаль, без українських патріотів, і навіть на догоду чужинцям намагається впровадити російську мову як другу державну.

І тут мимоволі згадується стаття «Уроки Шептицького», надрукована в часописі «Галицька зоря» 1 листопада 1990 року, тобто за рік до проголошення незалежності нашої держави. Автором цієї статті є відомий талановитий публіцист Мирослав Маринович. У цій статті автор пише: «Відсутність Шептицького стає особливо помітною, коли читаєш його твори, — час для України аж надто вогненний».

Від смерті митрополита Андрея минуло 67 років, а його послання набирають ще більшої актуальності в наш час. У тому й переконуємося, наскільки проникливим розумом відзначався митрополит Андрей Шептицький. За словами та творчими дослідженнями о. Августина Баб’яка, пастирські послання митрополита мають неперевершену вартість. Досить згадати послання «Не убий!» (листопад 1942-го). Це — не лише заклики-остороги до греко-католицьких вірних, але й звернення до всіх, хто намагався насильницьки позбавити життя будь-ким, будь-кого і з будь-яких мотивів.

Однак, засуджуючи людиновбивство як таке, о. Шептицький засуджував усіх, хто чинив злочин, тих, хто своїми ідеями призводив до нього, і тих, хто спонукав і скеровував на злочин. Митрополита Шептицького вшановують перш за все усі проґресивні люди світу за його жертовну, між іншим, поміч євреям у найтрагічніший час Голокосту. Тому не дивно, що 24 квітня 2012 року в канадському парламенті, на засіданні палати громад, одноголосно ухвалено рішення «визнати заслуги перед людством митрополита Шептицького та його мужність, гуманність і співчуття до переслідуваної єврейської спільноти його архієпархії». Позиція митрополита в роки Другої світової війни «служить і служитиме незабутнім прикладом оборони засадничих людських прав, що є першим обов’язком людської спільноти». Зрештою, більшість людей черпає та розуміє вчення митрополита.

Серед тих, хто близько знав Шептицького й дожив до відродження УГКЦ і незалежної Української держави, був о. Йосиф Кладочний. Він упокоївся у Богові 1994 року, але перед відходом у вічність устиг розповісти багато цікавого журналістам і історикам. Свідчення о. Кладочного важливі тим, що він був особисто присутній при кончині митрополита 1 листопада 1944 року. Його свідчення опублікував львівський історик Петро Шкраб’юк у книзі «Виноградник Господній». І, власне, як згадував о. Йосиф, перед смертю митрополит Шептицький сказав такі пророчі слова: «Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької церкви. Тяжкий досвід, який впаде на нашу Церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої та буде обнімати цілий наш народ. Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим і цивілізованим державам світу. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка тривала вічно. Прощаюсь з вами. Будьте сильні і стійкі у вірі, витривалі і ревні у служінні Господу Богу! І більше мого голосу не почуєте, аж на Страшному Суді» (Петро Шкраб’юк. «Виноградник Господній» // Місіонер. — С. 193).

Як згадує далі о. Кладочний, після цих слів митрополит півдня ще був живий, але вже нічого не говорив. Слова Шептицького є головною спонукою до чесної молитви, праці й дії задля добра свого народу. Він не просто казав, що буде, але й указував, що потрібно робити, якщо ми бажаємо щастя для себе, своїх дітей і стійкості своєї держави. Усе залежить тільки від усіх нас, від того, прислухаємося ми до його слів чи ні. До речі, хочеться зауважити, що пророцтво митрополита про майбутнє України ще не сповнилося. Наша держава ще не є такою, якою її бачив Андрей Шептицький. Отже, наша справжня майбутність попереду нас і її успіх залежить від наших молитов і національно свідомої щоденної праці, такої праці, яку з повною посвятою провадить о. д-р Августин Баб’як.

 Ярослав Стех

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...