Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 24, 2019

Роман Турин — найбільший львівський інтелігент міжвоєнного Львова

Автор:

|

Квітень 21, 2016

|

Рубрика:

Роман Турин — найбільший львівський інтелігент міжвоєнного Львова
Роман Турин у Парижі (перша пол. 1930-х рр.)

Роман Турин у Парижі (перша пол. 1930-х рр.)

Ім’я Романа Турина досі маловідоме. За іронією долі, про нього найчастіше згадують як про людину, котра відкрила для мистецького світу українського художника-примітивіста Никифора Дровняка. Однак при цьому забувають, що Роман Турин і сам був непересічною особистістю. Цього високого елегантного чоловіка з гарною поставою неможливо було не помітити на львівських вулицях. Відразу впадали в око його вирозумілість, чутливість, гарні манери та щире серце, тому його називали «найбільшим львівським інтелігентом» міжвоєнного Львова.
Майбутній митець народився 1900 року у Снятині на Івано-Франківщині в інтелігентній родині. Частим гостем у їхній хаті був Василь Стефаник, котрий мав дружні взаємини з батьком Романа, директором «Народної торгівлі».
Ще під час навчання в Тернопільській класичній гімназії Роман захопився малярством. Нове захоплення привело його до Краківської академії мистецтв, де юнак студіював у майстерні Юзефа Панкевича. У середині 1920-х рр. він переїхав до Парижа, щоб продовжити навчання. Два роки свого бурхливого життя у столиці Франції Роман віддав фотографії та кінорежисурі. Закінчив спеціальні курси фотографії, вчився у фотомитця та кінооператора Моріса Табара, представника фотографії «нового бачення» — сюрреалізму, захопився фоторекламою та фотомонтажем, адже фотографічне мистецтво того часу було вдячним полігоном для авангардного експерименту.
Водночас практикувався у студії «Тобіс-Клянґ-Фільм», де став асистентом кращих європейських режисерів. Зокрема, асистував під час зйомок фільму Napoleon (1927), комедії La Femme en homme (1931) та інших. Відтак працював самостійно у невеличких студіях, спеціалізуючись на короткометражних стрічках. Захоплювався авангарним кіно Рене Клера, Георга-Вільгельма Пабста та Віктора Тріваса. Але весь час мав перед собою чітку мету — здобути якнайбільше досвіду й узятися за розвиток національного фільмування в рідній Галичині, оскільки вважав, що «нарід, що хоче мати своє місце і голос у культурнім і політичнім концерті світа, мусить бути на очах».
1930-го Роман Турин відвідав курортне місто Криницю, де випадково познайомився з талановитим малярем-самоуком Никифором. Роботи примітивіста захопили митця своїм ніжним колоритом, експресією, майстерною композицією, однак ще більше зворушили лагідна вдача та спосіб життя цього дивакуватого чоловіка. 1932 року п. Турин привіз роботи Никифора до Франції й експонував їх у паризькій галереї Leon Marseіlle на виставці українських, французьких та італійських художників, влаштованій Українським народним музеєм ім. Тараса Шевченка. А вже 1939-го наївне малярство обдарованого лемка було представлене понад ста роботами на виставці у Львові. Роман Турин продовжував опікуватися своїм криницьким другом майже до кінця його життя, а Никифор дуже шанував дружбу з «маляром Турином».
На початку 1930-х рр. Роман Турин повернувся з Парижа і привіз зі собою кінокамеру, відтак разом із іншим львів’янином Станіславом Липинським почав знімати мандрівки в гори та сплави на байдарках художників, графіків і скульпторів «Артесу» річками рідного краю. Так з’явилися фільми «На високій полонині» та «Стиром і Піною». Третя стрічка — «Хлоп іде до міста» — була розрахована на глядачів, котрі шукали автентичності, і зображувала місто очима простого селянина та його безпорадність у чужому середовищі.
Ці кінороботи — майже репортажі, у них п. Турин найбільше прагнув передати дійсність, зберегти автентичність середовища без естетичних прикрас, остерігався, як сам казав, «всякого формального смакування». Персонажами його стрічок були не професійні актори, а пересічні люди, котрих шукав на вулиці та переконував позувати перед об’єктивом. Його фільми знімали відомі тогочасні польські кіноаматори Адам Ленкевич і Станіслав Липинський.
Наприкінці 1930-х рр. українська фотореклама у Львові перебувала у зародковому стані, однак Роман Турин, побачивши стрімкий розвиток кооперації у краї, з особливим завзяттям узявся за розвиток цієї маловідомої галузі. Він виконав низку промислово-торговельних і мистецьких рекламних творів із використанням фотомонтажу.
Був надзвичайно компанійською людиною, душею компанії. Разом із своїми друзями Вітольдом Манастирським, Карлом Звіринським, Ярославом та Ярославою Мотиками, Володимиром і Романою Патиками щосуботи приходив до помешкання Сельських, де влаштовувалися камерні художні салони, велися розмови про мистецтво французькою та польською мовами. Як згадувала Романа Патик, Ромко завжди знаходив що розповісти і як забавити товариство.
Із приходом совітів «львівський інтелігент» був безробітним і підробляв копіюванням портретів. 1949-го став співзасновником і багатолітнім директором Львівської художньої школи. Перша персональна виставка Романа Турина відбулася у Львові 1982 року, вже після смерті митця.
Свого часу він учив молодого живописця Володимира Патика: «Шукай, Влодку, своє місто, свій куточок. А знайдеш — і засвітиться воно тобі раз і назавжди, і вже з цим світлом, прояснений, будеш ходити Львовом і малювати його. Шукай до міста свого ключа, чоловіче». Свого міста й свого ключа упродовж життя шукав Роман Турин і таки знайшов — не в європейських вояжах, а вдома, у Галичині, — в обличчях звичайних львів’ян, селян, жебраків, мистецькому середовищі міжвоєнного Львова. Завдяки його зусиллям світ дізнався про Єпифанія Дровняка, галичани побачили перші паростки національного кінематографу, талановита молодь і діти отримали мистецький осередок для втілення своїх ідей і розвитку творчих здібностей.

Дзвінка Воробкало

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...