Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 25, 2020

Роман Ільницький — модерний революціонер, інтелектуал, джентльмен і журналіст

Автор:

|

Червень 18, 2015

|

Рубрика:

Роман Ільницький — модерний революціонер, інтелектуал, джентльмен і журналіст
Роман Борковський, Роман Ільницький, Атанас Фіґоль, 1987 р.

Роман Борковський, Роман Ільницький, Атанас Фіґоль, 1987 р.

В українській журналістиці та публіцистиці еміґраційниий діяч Роман Ільницький, котрий побачив світ рівно 100 років тому поблизу Борщіва на Тернопіллі, залишається ще недостатньо відомим. Він писав багато і ґрунтовно, оригінально та легко, але аж ніяк не похапцем чи експромтом, а його роль у суспільно-політичному житті кінця 1930-х — початку 1940-х рр. західної України й української політичної еміґрації була дуже помітною.
Характеризуючи Романа Ільницького, Анатоль Камінський, відомий український політолог і правник зі США, казав, що той «відзначався принциповістю, прямолінійністю, обов’язковістю та толерантністю». У тижевику «Час», що виходив у повоєнні роки у західнонімецькому Фюрті, його видавець Роман Ільницький 27 квітня 1947 року, зокрема, писав: «Джентльменство розуміємо не як зовнішню блискучу форму, що покриває духовно-моральну неповноцінність людини, а як сукупність внутрішніх прикмет, що в природний і очевидний спосіб знаходять свій вияв у поправних і культурних формах поведінки». Справжнє дженльменство було кредом усього його життя.
У своєму нарисі в серпні 2006 року син Романа професор Олег Ільницький, котрий тепер мешкає у Канаді, писав: «Тато народився в селі Кривче Горішньому 18 червня 1915 року і був третьою дитиною з чотирьох у подружжі Володимира Ільницького (1885-1919) та Олени Бойко (1888-1945), які повінчалися 1910 року. Тато цікавився родоводом Ільницьких, і в його архіві були документи польською та німецькою мовами про їхнє походження і герб… В Америці у тата все стояли на поличці три старі фотографії. Одна — портрет його матері. Друга — портрет батька. На третій були зображені його батько (дуже молодий і вродливий) у товаристві свого діда Андрія і брата Іляріона (Ілярка)… У тата не було безтурботного дитинстава та юності. Свого батька він майже не знав, бо той помер, коли йому було чотири роки. Брата втратив, коли йому було 18. Маму свою востаннє бачив, мабуть, 1941 року, перед арештом».
Замолоду Роман отримав справді непогану на той час освіту — вчився в гімназіях Чорткова, Тернополя, Рогатина, в Малій духовній семінарії у Львові. З першим приходом більшовиків 1939-го на західноукраїнські терени 24-річний львівський вчитель Ільницький відразу зрозумів, в яку державну систему потрапив, і він таємно покинув Львів наприкінці жовтня того ж року. Оселившись на українських теренах на захід від Бугу, Роман Ільницький влився в громадське життя, брав участь у роботі Українського допомогового комітету, куренів української молоді. Зокрема, в Любліні виконував обов’язки громадського референта Українського центрального комітету, долучився до відкриття Української середньої торговельної школи в Білій Підляській, активно співпрацював в системі українських кооперативів у Холмі.
Коли ж наприкінці червня 1941-го Організація українських націоналістів проголосила у будинку «Просвіти» на зборах українців Львова Акт відновлення Української держави, Роман Ільницький став державним секретарем щойно створеного Українського державного правління. Однак вже 12 липня його разом із Ярославом Стецьком заарештувало ґестапо.
Упродовж приблизно п’яти місяців його утримували в управі поліції на Александерпляц, а 25 січня 1942-го – ув’язнили в концтаборі «Заксенґавзен» в Оранієнбурґу під Берліном, де Роман просидів до 30 вересня 1944 року, коли був звільнений зусиллями о. Івана Гриньоха разом із іншими 40 українськими політв’язнями.
Потім шлях Романа Ільницького проліг до міста Еґера у Судетах, де його близько місяця утримували на правах інтернованого, згодом виїхав на короткий час до Кракова, а звідти — до Братіслави, де перебувала тоді численна українська еміґрація. Відтак, із Братіслави переїхав до Австрії, в околиці Інсбрука, з думкою пробитися далі на Захід. Десь наприкінці 1944-го Мирослав Прокоп дав йому доручення їхати в напрямку фронту американських військ.
Роман Ільницький разом із Степаном Ленкавським, Левом і Дарією Ребетами та Богданом Кордюком належав до «давньої традиційної номенклатури ОУН», що у повоєнний час осіла в Мюнхені та довколишніх містах.
Наприкінці 1945 року починається найбільш плідний відтинок насиченого та бурхливого життя знаменитого українського діяча. 2 жовтня 1945-го у баварському місті Фюрті виходить перше число редагованого Романом Ільницьким тижневика «Час». Це було перше періодичне видання третьої «хвилі» української політичної еміґрації. Загалом тоді українці за кордоном видавали 42 найменування газет і бюлетенів.
На установчих зборах 27 лютого 1947 року в українському таборі Сомме-Казерне в Аусбурзі за участю 45 представників 22 українських, польських, естонських, литовських, латишських та угорських видань було засновано Союз ДіПі-преси. Згодом до цієї організації вступили й видавці російських, білоруських, румунських та угорських періодичних видань. Першим президентом Союзу ДіПі-преси було обрано Романа Ільницького.
Після початку масового пересення українців до Америки, Канади й Австралії було запропоновано забрати всіх українських видавців, редакторів, авторів, друкарів, книгарів під еґідою «Книгоцентру», який 30 вересня 1948-го на своїх зборах об’єднав близько 40 фірм, установ та приватних осіб. Головою управи «Книгоцентру» було обрано Віктора Доманицького, а його наглядову раду очолив Роман Ільницький. Але обставини були сильніші за «Книгоцентр», і наприкінці 1949 року припинило свою діяльність близько 300 українських еміґраційних друкованих видань.
Згодом було зроблено перший крок до створення центрального органу всієї української еміґрації. Тижневики, що виходили у Фюрті та Парижі, у вересні 1949 року було об’єднано в одну газету «Українець-Час», і Роман Ільницький виїхав до французької столиці, щоби там працювати над розбудовою редакційних і господарських планів для цього друкованого органу. Але реалізувати такий ґрандіозний план, на жаль, не вдалося.
Далі починається американський період життя Романа Ільницького. Тоді він очолив «Організацію одноумців ОУН за кордоном» на теренах Сполучених Штатів, був заступником голови Політради ОУН, продовжував дописувати до різних українських еміґрантських видань, брав активну участь у дискусіях, організованих українцями на чужині.
Особливою темою практичних зацікавлень Романа Ільницького стало питання облаштування громадсько-політичного життя українства на чужині. Коли в українців виник історичний шанс стати «співвласниками Канади», бо за чисельністю національних груп вони посідали в Канаді четверте місце (2,8 % від 18-мільйонного населення цієї країни), Ільницький запропонував проект перетворення канадської провінції Манітоба з Вінніпеґом на чолі на центр українського політичного життя, переселивши туди значну частину українців з Альберти, Саскачевану, а також Австралії та Південної Америки й створивши таким чином в Канаді потужний український адміністративний, силовий і господарсько-культурницький чинник впливу.
Якийсь час Роман Ільницький працював разом із Світланою Луцькою в слов’янському відділі Публічної бібліотеки на 5-й Авеню в Нью-Йорку й заслужив там авторитет кваліфікованого та високоосвіченого працівника.
Помер Роман Ільницький після тривалої недуги 2 лютого 2000-го. 18 червня ц. р. йому виповнилося би 100 років. У пам’яті своїх сучасників він залишився чесною та прямолінійною людиною, із виробленим і відредагованим самим життям характером: принциповим і толерантним, обов’язковим і трохи скептичним.
«У схемі його цінностей поруч із родиною стояла Україна. Це була перша любов батька, і вона займала його час, думки, мрії; вона була в центрі його інтелектуальної уваги та роботи. Через нього всі ми, до більшої чи меншої міри, теж жили Україною», — зворушливо писав про батька Олег Ільницького.
Дуже хотілося б, аби сьогодні, у ці червневі дні, коли Україна бореться в московським аґресором на сході, українські патріоти згадали про небуденну постать видатного інтелектуала, публіциста, журналіста та громадсько-політичного діяча Романа Ільницького, котрий жив Україною та мріяв про неї як про рівноправну державу в колі вільних європейських країн.

Олександр Панченко

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply