Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 18, 2019

Про щиру дружбу Михайла Щепкіна з великим мислителем Тарасом Шевченком

Автор:

|

Січень 23, 2019

|

Рубрика:

Про щиру дружбу Михайла Щепкіна з великим мислителем Тарасом Шевченком

Портрет Щепкіна пензля Шевченка

Михайло Семенович Щепкін — комедійний і драматичний актор, основоположник сценічного реалізму в українському та російському театральному мистецтві. Він народився 17 листопада 1788 року в с. Червоному Курської губернії у сім’ї селянина-кріпака. Початкову освіту здобув у повітовому училищі в Суджі. Навчання продовжив у Курському губернському училищі. 1805-го розпочав сценічну діяльність у напівкріпосній трупі Курського театру братів Барсових. На сцені цього театру Щепкін уперше втілив правду сценічного характеру, природність поведінки дійової особи, заклав основи теорії та практики сценічного реалізму.
1816 року перебрався до Харкова в трупу Штейна та Калиновського. За короткий час здобув широке визнання. У 1818-1821 рр. Михайло — актор Полтавського театру під керівництвом І. Котляревського, який допоміг викупити Щепкіна з кріпацтва у графині Волькенштейн. 1819-го були поставлені на полтавській сцені «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», в яких Щепкін створив вражаючі своєю правдивістю художні образи виборного Макогоненка та селянина Михайла Чупруна.
Пізніше і «Наталка Полтавка,» і «Москаль-чарівник» з великим успіхом ішли й на сцені Малого театру в Москві й Александринського театру в Петербурзі. Щепкін переніс на російську сцену справжню українську народність, з усім її гумором і комізмом.
Мандруючи Україною, трупа знайомила глядачів із кращими творами української та світової драматургії. В сезоні 1821-1822 рр. Щепкін виступав у Києві. 1822-го переїхав до Московського малого театру, де працював 40 років і завершив розпочату ще в Україні реформу театрального мистецтва.
Працюючи в Росії, актор не поривав своїх творчих зв’язків із Україною й українським театром. Твори І. Котляревського та Г. Квітки-Основ’яненка увели актора в театральне правдиве мистецтво, з якого відчув він дух України.
На формування Щепкіна-мистця вирішальний вплив мали суспільно-політична атмосфера ХІХ ст., протести проти кріпосництва, національна дискримінація, яка домінувала в царській імперії. Михайло Щепкін не обмежувався лише участю у виставах, він яскраво реагував на недоліки епохи. Часто виступав перед акторами з бесідами про акторську та режисерську майстерність, аналізував загальну атмосферу в імперії. Виробив свою систему праці над образом, що проповідувала нові засоби театральної виразності, які виходили з життєвої правди і були зумовлені нею. Водночас Щепкін радив, щоб актор ніколи не копіював життя, а прагнув до художнього узагальнення дійсності, всебічного розкриття на сцені її змісту. Він заклав основи «театру переживання», перевтілення в сценічний образ. Як актор володів методом, за допомогою якого розкривав внутрішню суть сценічного образу.
Актор любив Україну і користав із кожної нагодою, щоб побувати на Батьківщині — гастролював у Харкові, Одесі, Києві, Миколаєві, Херсоні, Сімферополі, Полтаві, виступаючи у комедіях «Лихо з розуму» О. Грибоєдова та «Ревізорі» М. Гоголя, а також у «Скупому рицарі» О. Пушкіна.
Доля Щепкіна близька до долі Шевченка. Їхня дружба почалася в 1840-х рр. Обоє були кріпаками із цього ганебного рабства їх викупили. 1844-го Тарас Шевченко присвячує Михайлу Щепкіну дві поезії — «Заворожи мені, волхве» і «Чигирине, Чигирине» зі знаменитими рядками: «За що ж боролись ми з ляхами? За що ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра?».
Збереглося велике листування між поетом та актором. Тарас писав до старшого приятеля (а різниця між ними була 26 років) винятково українською і ніколи — російською. В листах до інших своїх товаришів Шевченко називав Щепкіна «геніальним актором», «великим другом моїм», «щирою козацькою душею».
Коли Шевченко повертався Волгою з десятирічного заслання, Щепкін поїхав йому на зустріч до Нижнього Новгороду, незважаючи на те, що йому було вже майже 70 літ. Зустріч з актором після такої тривалої розлуки настільки вразила поета, що Тарас присвятив йому поему «Неофіти», ставлячи в посвяті дату приїзду Щепкіна до Нижнього Новгороду: «М. С. Щепкіну на пам’ять 24 грудня 1857 року».
Щепкін у Шевченкові бачив усю знедолену Україну, яка перебувала під окупацією царської Росії і переживала глум поневолення. Дружба між Щепкіним і Шевченком тривала аж до самої смерті Великого Кобзаря. На згадку про велику дружбу цих видатних постатей залишився портрет українського актора, який Тарас зробив 1858-го після незабутньої для нього зустрічі у Нижньому Новгороді. Ось фрагмент з його листа: «Друже мій давній, друже мій єдиний! Із далекої киргизької пустині, із тяжкої неволі вітав я тебе, мій голубе сизий, щирими сердечними поклонами. Не знаю тільки, чи доходили вони до тебе, до твого щирого великого серця? Та що з того, хоч і доходили? Якби-то нам побачиться, якби-то нам хоч часиночку подивиться один на одного, хоч годиночку поговорить з тобою, друже мій єдиний! Я ожив би, я напоїв би своє серце твоїми тихими речами, неначе живущою водою! Тепер я в Нижнім Новгороді, на волі, — на такій волі, як собака на прив’язі. Так, щоб подивиться мені на тебе, великий мій друже, я, сидячи отут, от що видумав: чи не найдеться коло Москви якого-небудь села, дачі або хутора з добрим чоловіком? Якщо є у тебе такий чолов’яга з теплою хатою, то напиши мені, батьку, брате мій рідний! А я й приїду хоч на один день, хоч на одну годиночку. Зробімо так, мій славний друже! А якого б я тобі гостинця привіз був би це празник, спільний гостинець! Порадься з своїм розумним серцем, мій друже єдиний! Та якщо можна буде побачиться нам і поколядувать на сих святках укупі, то поколядуємо. А до того року Бог знає, чи дождемося. Вибач мені, моє серце, за мою щирість, і як і що придумаєш, то напиши мені, а тим часом оставайся здоровий і веселий і не забувай іскренного твого друга і поклонника».
Як Щепкін, так і Шевченко кожен момент і кожну нагоду використовували для того, щоб у різний спосіб діяти на піднесення життя загального рівня культури в Україні. Щепкін у свому репертуарові грав також і зарубіжний репертуар — Симона («Матрос» Соважа і Делур’є), Гарпагона, Арнольфа («Скупий», «Школа жінок» Ж.-Б. Мольєра), Міллера («Підступність і любов» Ф. Шіллера), Шейлока («Венеційський купець» В. Шекспіра), Барона («Скупий лицар» О. Пушкіна) та ряд інших. Однак найбільше прославився свою участю в п’єсі «Холостяк» І. Тургенєва.
На жаль, здоров’я Михайла Щепкіна погіршилося і 11 серпня 1863-го відійшов у вічність в Ялті. Тіло померлого перевезли до Москви і поховали на П’ятницькому цвинтарі. Над могилою спорудили пам’ятник із необробленого каменю з епітафією: «Михайлу Семеновичу Щепкіну, артистові і людині». Для вшанування назвали іменем Щепкіна училище Малого театру та Сумський обласний музично-драматичний театр. А 1895 року у м. Суджі відкрили ще й пам’ятник.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...