Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 17, 2017

Про мистця Архипенка до 130-річчя його народження

Автор:

|

Червень 08, 2017

|

Рубрика:

Про мистця Архипенка до 130-річчя його народження

Олександр Архипенко

Історія підтверджує, що саме в тих країнах, де було розвинуте мистецтво, зародилася висока цивілізація — Єгипет, Індія, Китай, Греція… Але культурні цінності народу творять окремі талановиті люди. Недаремно ж кажуть, що той народ сильний свідомістю, у якого тих будівничих духовного життя є найбільше.
В Україні одним із таких був скульптор Олександр Архипенко. Як Тарас Шевченко надихнув новим духом і вказав українця новий шлях у національному розвитку, Архипенко прославив ім’я України на весь світ. Мистецтвознавці називають його «найоригінальнішим скульптором із часів Родена».
Олександр Архипенко народився 30 травня 1887 року в Києві. Він був наймолодшим сином професора Київського університету Порфирія Антоновича Архипенка та Парасковії Василівни Мохової-Архипенко. З малярством Олександра познайомив дідусь, котрий був іконописцем. А відтак вчився чотири роки в Станіслава Святославського й Олександра Богомазова, однак був виключений зі школи за революційну діяльність. Тоді юнак рішив переїхати до першої столиці імперії, де в 1906-1908 рр. продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури та скульптури. 1908-го Архипенко переїжджає до Парижа, міста, яке дихало мистецьким авангардом, тому ним дуже цікавився мистець.
Перебуваючи у Франції Архипенко знайомиться з Пікассо, Матіссом, Сезанном, Модильяні, Аполлінером, Шаґалом. Крім цього, на новому місці Архипенко продовжував поглиблювати свої знання у Паризьких мистецьких школах. Оселився в колонії художників «Вулик», де жили й інші вихідці з України.
1910-го Архипенко відкрив власну школу, в яків викладав кубізм і запровадив у скульптуру нові естетичні елементи — моделювання простору. Особливо захоплювався половецькою скульптурою, цікавила його й пластика Трипілля, барокова архітектура Києва, старовинні пам’ятки Руси-України та пам’ятки світового мистецтва. Познайомившись з світовими мистецькими надбання, прагнув осмислити їхні особливості пластичного оформлення і на цьому ґрунті творити нове.
Збагнувши гармонійність композиції творів різних епох і народів, він відкрив засади для власних творчих спрямувань. Свої ідеї Архипенко реалізував у заснованих ним школах пластики в Парижі, Берліні та Нью-Йорку. Ідеї кубістів цікавили Архипенка, але він обрав власний шлях і свій стиль. Митець перебував у постійному творчому пошуку нових ідей, жанрів, стилів, активно експериментував, вводив у пластику колір, застосовував сполучення різних матеріалів тощо. Його мистецькі твори мали свою феноменальну мову, за допомогою якої доходили до світового співтовариства.
Того ж 1910 року він влаштував в Італії, Швеції, Франції, Німеччині, Чехо-Словаччині свої на виставки, які принесли йому світову славу. В пресі з’явилося багато схвальних рецензії, які наголошували, що в скульптуру увійшов великий і оригінальний талант. З 1912-го по 1914 рік Архипенко розширив свою школу мистецтв у Парижі і показав себе талановитий педагогом і теоретиком мистецтва. Його запрошували викладати в університети і він провів ряд публічних доповідей.
Мистець вів надзвичайно рухливий спосіб життя. Часто змінював місце свого проживання, їздив у різні країни. 1914 року переїхав до Ніцци, а 1920-го — до Венеції. Звідси переїхав до Берліна і 1921 року заснував там власну Школу мистецтв. А 1923-го переїхав до США, де відкрив школу пластики в Нью-Йорку, а з 1924 року викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та в Університеті Канзас-сіті. Працюючи педагогом, він не переставав творчо працювати. Працював у манері конструктивізму, абстракціонізму й інших новітніх мистецьких течій. Витоки його скульпто-малюнків простежуються в пластичних і механічних пошуках — «П’єро-карусель» (1913) і «Медрано II» (1914). Він блискуче розв’язував багатопланові портрети і тим показав могутність людського духу. Це був мистець-винахідник і філософ-метафізик. Для нього природа була завжди живою, до якої вмів прислуховуватися із нею співжити.
Варто взяти до уваги такі твори, як «Чорна сидяча постать», «Постать у просторі», «Крокуюча постать», «Мати й дитина», «Мадонна», «Блакитна танцюристка», «Боксери», «Еспанка», «Арабка», «Материнство на скелях», «Жінка з віялом», «Жінка перед дзеркалом» тощо. Цілий цикл жіночих робіт, безліч етюдів і проектів, малярських творів і рисунків, які викликають подив. Він вдало поєднав метал, дерево, скло, конструював рухливий людиноподібний механізм і відчував пульс цього механізму — «Єгипетський мотив» (1917), «Жіноча постать» (1923), «Жозефіна Бонапарте» (1935), «Заратустра» (1948), «Балерина» (1957). Створив новий різновид рельєфної різьби (скульптомалярство) і особливий механізм (архипентуру). Він повернув пластиці колір, «складав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, створюючи примхливі конструкції з дерева, скла, металу, целулоїду, фіксуючи їх у рамах на домальованому фарбами тлі (серія «Медрано»). Митець працював у галузі «скульптуро-малярства», поєднуючи тривимірність і площинність, виконував постаті з наскрізними отворами, вперше у світовій практиці застосувавши простір «всередині» й «порожнечу», так звані контррельєфи.
У 1920-1930-х рр. брав участь у художніх виставках, а 1934-го — в оформленні українського павільйону на виставці у Чикаґо, де виставляв свої роботи. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок.
Хоча Архипенко й виїхав з України ще молодим, він усе життя тужив за красою рідного краю, який справив значний вплив на його розвиток модерного мистецтва у XX ст. «Моя туга за Україною така велична, — казав мистець. — Хтозна, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило в мені почуття туги за чимось, чого й сам не знаю, яке то дороге те, щось залишилося в моєму серці». На чужині неодноразово скульптора називали «рашен», і це його страшенно ображало
Архипенко автор цілого циклу статей популярного і наукового характеру, переважно на мистецькі тем. Він брав активну участь у міжнародних наукових з’їздах, сесіях і конференціях, де репрезентував Україну, брав участь і в українсько-громадському житті. Був почесним членом Об’єднання митців українців Америки і дійсним членом Американської академії мистецтв і літератури, дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. Архипенко докладав серйозних зусиль для того, щоб популяризувати українську культуру і цим збагатив культуру людства. Сутність власної творчості вбачав передусім у «космічному динамізмі».
Особливе значення має новий синтез мистецтва скульптури та живопису. Його твори без перекладу промовляють до душі народів світу, які послуговуються різними мовами. Не зважаючи на те, що Архипенко здобув вершини всесвітньої слави в мистецтві, окупаційний режим СРСР, який панував в Україні, накинув на нього тавро затятого націоналіста і заборонив про нього згадувати в освітніх закладах. Підбиваючи підсумки, варто задуматися, який благородний вплив мають понад тисячу його скульптур і малярських творів, які увійшли до скарбниці світового мистецтва. Вони зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України в Києві, Національному музеї Львова. Ось основні його твори: «Адам і Єва» (1908), «Жінка з дитиною», «Жінка» (обидві — 1909), «Відпочинок», «Поцілунок» (обидві — 1910), «Мадонна скель» (1911), «Сидяча постать» (1912), «Блакитна танцівниця» (1913), «Гондольєр» (1914), «Жінка, яка зачісується» (1915), «Торс», «Білий торс» (обидві — 1916), «Натюрморт» (1918), «Жінка, яка сидить» (1919), «Анжеліка» (1921—1925), «Міс Мері Ейнштейн», «Доктор Вігерт», «Портрет Т. Шевченка» (усі три — 1923), «Дириґент В. Менгельберг», «Портрет І. Франка» (обидва — 1925), «Портрет В. Фуртвенглера», «Портрет матері» (обидва — 1927), «Океанська мадонна» (1957), «Жінка» (1963), пам’ятник Т. Шевченку в Нью-Йорку (1957) та багато інших.
Великий майстер, скульптор, живописець, графік і теоретик мистецтва помер 24 лютого 1964 року на робочому місці — в нью-йоркській майстерні. Не витримало серце та зупинилося. Похований у Нью-Йорку на цвинтарі Вудлавн-Бронкс. Неподалік від Нью-Йорка є маленьке курортне містечко Вудсток, де багато років прожив майстер і де існує музей Архипенка. 1997-го в Києві біля стін величної й модерної будівлі одного з банків, що на площі Льва Толстого, встановлено пам’ятник «Пам’яті О. Архипенка». Так вшанував майстра своєю роботою київський скульптор Анатолій Валієв.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...