Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Jul. 18, 2018

Польсько-українські взаємини на тлі уродин визначного польського публіциста Єжи Ґедройця

Автор:

|

Липень 21, 2016

|

Рубрика:

Польсько-українські взаємини на тлі уродин визначного польського публіциста Єжи Ґедройця

Єжи Ґедтройць

У цій статті я хочу розглянути взаємини між людьми та народами. Тим більше, що польсько-українські стосунки — не тільки складні, вони тягнуться століттями й одна сторона, як і друга, замало робить для їхнього ґрунтовного роз’яснення й остаточного примирення. Головна причина — в тому, що два братні слов’янські народи не вміють разом співжити. Окремі польські діячі, засліплені своїм аґресивним еґоїзмом часто заарештовували українських патріотів, схвалювали полонізаційні процеси в школах, урядах, а також насильницькими методами намагалися ліквідувати православну віру на Хомщині, Підляшші та Волині.
Варшавський часопис «Робітник» 16 вересня 1919 року писав: «Життя в таборах в Молдові і в Берестю Литовському трагічне. Табір у Бересті — це ганьба Польщі. Впродовж двох місяців у цього таборі, в якім перебувало близько 6 тис. інтернованих українців, викидали від 50 до 100 трупів денно. В однім місці при шпиталі трупи скидали без похорону впродовж трьох тижнів, тут їх жерли щурі».
Цей табір був справжньою «фабрикою смерті». «Новіни понєдзялкове» 24 листопада 1919-го писали: «У таборі Пікуличі біля Перемишля щодня вмирає десятки людей на годину. Ми не можемо дозволити далі мовчати про таку ганьбу». В міжвоєнний період у «Березі Картузькій» також чинили звірства над українськими в’язнями. Такий підхід породжував не тільки протистояння, але і ворожнечу.
Відомий польський письменник Вацлав Серошевський, котрий зазнав депортації в Росію, апелював до совісті польського уряду: «Треба покінчити з тортурами людей навіть тоді, коли б вони були винні проти нас. Треба повипускати їх якнайскоріше на волю. Між ними дуже багато невинних жертв, заарештованих на підставі наклепницьких доносів».
Сучасні покоління обох народів вдаються до вчинків для загоєння повсталих непорозумінь. Серед інших згадаю про українсько-польський Форум істориків, який відбувся у Варшаві наприкінці 2015-го. Співорганізаторами форуму стали Український інститут національної пам’яті (УІНП) і польський Instytut Pamiеci Narodowej. З ініціативи цих установ після багаторічної перерви було відновлено діалог істориків України та Польщі щодо складних питань спільного минулого. Співдоповідачами виступили професори Ґжеґож Мазур, Ігор Ільюшин, Іван Патриляк і Ґжеґож Мотика. Представники УІНП передали польським колегам копії десяти томів справи з архіву Служби безпеки України про Вацлава Капісто, польського підпільника 1940-х рр. Ці матеріали нещодавно були віднайдені працівниками УІНП.
Але серед польсько-українських діячів, котрі відстоювали міжнаціональну дружбу, найпріоритетніше місце займає Єжи Ґедтройць, князь гербу Гіпокентавр, котрий народився 27 липня 1906 року в Мінську (Білорусь). Був це надзвичайно активний і талановитий прихильник польсько-української співпраці, противник взаємних територіальних та інших претензій. Юнак навчався у Варшавському університеті на юридичному та історичному факультетах. Під час студенських років товаришував із українськими студентами, очолював організацію «Корпорація Патрія» та «Міжкорпораційне коло», співпрацював із організацією «Державницька думка», міжнародного відділу Центрального комітету Спілки студентської молоді, одночасно був редактором часописів «Академічний день» і «Бунт молодих». На початку Другої світової війни опинився в Румунії. Був учасником окремої бригади Карпатських стрільців і брав участь у боях у Тобруку (1942), керував відділом військових часописів і видавництв Бюро пропаганди 11 Польського корпусу (1941-1944), працював у Центрі підготовки танкістів в італійській Ґалліполі (1944-1945). Коли Польща була окупована комуністичною Росію, Єжи Ґедтройць був призначений директором Європейського департаменту Міністерства інформації Польської Республіки в Лондоні.
Із 1946 року він належав до співзасновників Літературного інституту в Римі, а з 1947-го став головним видавцем часопису «Культура» в Парижі й оселився під Парижем, де розгорнув надзвичайно масштабну літературно-громадську діяльність.
Не будемо детально обговорювати значення праці Ґедтройца та його творчого колективу, досить сказати, що під його керівництвом вийшло більше 500 місячників «Культури», а на ділі — книжок, у т. ч. перлин, які увійшли до всесвітньої скарбниці культури, і більше 70 збірників про найновішу історію — «Історичні зошити», що є безцінним даром у зближенню культурних взаємин у першу чергу між українцями та поляками.
У глухій темряві комуністичного поневолення на рідних землях Ґедройця видання оживили читачів вірою і любов’ю всіх тих людей, які були спраглі правди, добра й єдності.
При цьому творчому колективові спонтанно виникла Польська група поєднання, яка видавала окремі заклики і відозви, серед яких були такі слова «Брати українці, білоруси і литовці! Ми маємо спільну долю! Комунізм нищить однаково наші почуття народної окремішності, нашу культуру, нашу освіту, нашу віру, наш патріотизм, і нашу природу. Він також безоглядно розкидає та використовує багатства нашої землі. Однаково деморалізується наша молодь і винищується наша інтелігенція. Наш спільний ворог є дуже сильний і лише спільні дії наших народів можуть довести до занепаду ненависного нами усіма московського більшовизму, до виборення незалежності України, Білорусі, Литви і Польщі, як також інших держав Східної і Центральної Європи. В минулому нас ділили різні непорозуміння, часто криваві, і це було трагедією для усіх нас і це додало сили нашому спільному ворогові».
Згадуємо з великою шаною Єжи Ґедройця, бо цього року відзначаємо 110-ліття з дня народження цього творчого гіганта, котрий зробив дуже багато для польсько-українського порозуміння. У його честь в Україні з’явився, щоправда, не художній, а документальний фільм, присвячений цій знаменитій постаті. Це — наша асиметрична відповідь на спроби роз’єднати поляків та українців.
Упродовж 50 років Єжи Ґедтройц прагнув до формування добросусідських взаємин Польщі з її східними сусідами — Литвою, Білоруссю, Україною, визнавав їхнє право на державний суверенітет і завжди вірив у спільну перемогу. Тому заслужено його іменем було названо літературну премію, засновану 28 грудня 2011 року, що присуджується за найкращі книги білоруською мовою в жанрах «художня проза» й «есеїстика». Засновниками виступили Посольство Республіки Польща в Білорусі, Польський інститут у Мінську, Білоруський ПЕН-центр та Спілка білоруських письменників.
Для вшанування Єжи Ґедройця буде встановлена меморіальна дошка від Київської міської державної адміністрації. Дошка з’явиться в історичній частині Києва, на фасаді Центру польських та європейських студій Національного університету «Києво-Могилянська академія». Цей захід відбудеться за ініціативи Посольства Польщі в Україні щодо вшанування пам’яті Єжи Ґєдройца, який підтримала українська сторона. Для багатьох українців саме Ґєдройц є символом взаємної поваги між Польщею й Україною. Здійснилася мрія Єжи Гедройця, іменем якого буде названий Європейський колегіум польських та українських університетів у Любліні. Єжи Ґєдройц — це унікальна заслужена постать, перед якою прозріває загальносвітове визнання.
Творча спадчина Є. Ґедройця нараховує 511 томів «Бібліотеки культури», серед яких — 132 числа «Історичних зошитів» і 636 видань «Культури». Крім цього, Є. Ґедройць входив до складу редакційної колегії російського дисидентського часопису «Континент», був членом редакційної ради українського квартальника «Віднова», брав активну участь у акціях на захист свободи творчості та вільного культурного розвитку. Помер Єжи Ґедройць на 94 році життя 14 вересня 2000 року, його тіло поховали на цвинтарі Мазен-Лаффін неподалік від Парижа.
Цю розповідь Можна закінчити словами Віктора Ґюґо, котрий писав: «У цьому світі є тільки одна річ, перед якою належить схилятися, це — геній, і одна річ, перед якою слід упасти на коліна, — це людська доброта».

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...