Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 21, 2018

Плата за зраду

Автор:

|

Жовтень 02, 2012

|

Рубрика:

Плата за зраду

Отаман Омелян Волох зрадив Симона Петлюру, але й сам був зраджений у своїх сподіваннях

Симон Петлюра у справі визволення нації покладав великі надії на ті одиниці з народу, хто без школи, без матеріальних та інших цензів, а завдяки лише своїм здібностям, енерґії й волі вийшов, як кажуть, у люди. «Він гадав, що творчі сили, які були потрібні для відбудови нації, необхідно шукати десь серед юрби», — відзначав сотник Армії Української Народної Республіки Середа.

«Мара в кожусі»

Саме таким був отаман Волох. Можливо, тому йому було доручено командувати одним із куренів Гайдамацького коша Слобідської України, який Петлюра почав формувати наприкінці 1917-го. Широкі штани, шкіряні кожушки брунатно-червоного кольору й баранячі папахи з червоними шликами відрізняли гайдамак від інших українських військових частин.

Курінь отамана Волоха брав участь у придушенні більшовицького повстання проти української влади на заводі «Арсенал» наприкінці січня 1918 року. Потім захищав Київ від червоних загонів Михайла Муравйова. Під його командуванням у 3-му Гайдамацькому полку якийсь час служив Володимир Сосюра. І на видання першої збірки його віршів кошти нібито дав саме отаман Омелян Волох. А відомий із хрестоматій радянських часів Сосюрин вірш «Комсомолець» насправді спочатку називався «Гайдамака».

22 січня 1919-го Волох заарештував командира Запорозького корпусу полковника Петра Болбочана. Звинуватив його в проденікінській орієнтації і згодом зайняв його місце. «Із нас, болбочанівців, ще ніхто Волоха не бачив. Не хотілося вірити, що дядько в розхристаному кожусі є отаманом, улюбленцем нашого уряду… Ми звикли до статечних, підтягнутих старшин 2-го Запорозького полку та до джентльмена полковника Болбочана, а тут якась мара у вошивому кожусі», — писав у спогадах курінний Петро Дяченко.

Крок убік

Три місяці потому Запорозький корпус потрапив у більшовицьке оточення. І Волох викрутився так: видав універсал про визнання радянської влади. «У цей мент, коли в Українській Народній Республіці влади на місцях немає, ми, запорожці, нащадки вільного козацтва України, оголошуємо законною владою на Україні Ради селянських і робітничих депутатів, котрих будемо підтримувати зі зброєю до загину». Згодом отаман пояснював цей крок бажанням відтягти час й уникнув покарання. Урятувала прихильність до нього Симона Петлюри.

«Про те, що Волоха треба усунути від армії, арештувати й віддати під суд, Головний отаман навіть не хотів слухати, — згадував Головний інспектор Армії УНР Володимир Кедровський. — На мої й інші вимоги він неодмінно відповідав: «Я Волоха знаю. То добрий старий гайдамака, із яким я формував гайдамацькі частини ще в 1917 році. Він, щоправда, ориґінальний, але добрий вояк, щирий українець і до мене ставиться з пошаною та повагою».

У листопаді-грудні 1919-го Армія УНР опинилася затиснута більшовиками, білогвардійцями й поляками на півдні Волині в районі містечок Любара, Чорториї та Мирополя. У цей час Волох узагалі відмовився виконувати накази. Коли командувач Армії УНР Василь Тютюнник намагався з’ясувати в нього причини, отаман відповів: «Покинь, Василю… Яка ти в біса влада! Тебе вже ніхто не слухає. Я вже наказів із десять твоїх не виконав, а ти мене ще й досі на шибеницю не потяг. Якби ти був владою, то повісив би давно не одного, а так тебе повісять, їй-бо повісять…»

Уже не той Волох…

2 грудня 1919-го отамани Волох, Данченко й Божко підняли заколот проти уряду УНР. Після параду під червоними прапорами в містечку Любарі (нині райцентр на півдні Житомирщини), Волох звернувся до гайдамаків із закликом боротися за радянську владу в Україні. Наступного дня заколотники без бою, стріляючи лише в повітря, захопили Державну скарбницю УНР, яку на місцевій пошті охороняли вояки Юнацької сотні: за одними даними, близько 2,5 млн карбованців Директорії й 30 тис. срібних царських рублів, за іншими — 190 тисяч золотих франків, 39 тисяч золотих рублів і інші цінності. Так чи інакше, але петлюрівська армія залишилася майже без грошей. Повстання волохівців зробило свій внесок у те «жахливе становище», у якому, за відгуком генерала М.ОмеляновичаПавленка, опинилися залишки Армії УНР.

У ніч на 3 грудня в штабі Волоха в будинку любарської школи був бенкет. «Волох сидів у компанії, — згадував начальник охорони головного отамана Симона Петлюри підполковник Володимир Цівчинський, якого захопили заколотники. — Деякі козаки з охоронної сот ні Головного отамана сиділи за столом. Всі пили горілку, їли щось і гукали «славу» Волоху, звали його «батьком» та отаманом… Це вже був не той Волох, що в присут ності пана Головного отамана балакав спокійно, тихенько. Тут розвернулася його фельдфебельська натура. Він кричав, усім грозився, казав, що спасає українську армію, що ще в 1918 році він узяв той шлях, яким і зараз йде, що переб’є всіх, хто піде зараз проти нього». Далі заколотники рушили в напрямку Чуднова для з’єднання з більшовиками.

Розплата

Радянський період біографії Омеляна Волоха не був бурхливим. Він працював у наркоматі землеробства УРСР (у вересні 1920 р. Волох уступив у Компартію), обіймав низку відповідальних посад у ВУЦК, у Держстраху України … Але недовго …

У ніч із 4 на 5 травня 1933-го Волох був заарештований. Органи ДПУ-НКВС у той час готували матеріали по так званій справі «Української військової організації» (УВО), яка нібито «проводила роботу з підготовки збройного повстання з метою повалення радянської влади й відновлення буржуазної «Соборної України».

У вересні 1933 року був визнаний винним у справі УВО, йому визначили термін ув’язнення — десять років. Відбувати покарання колишнього отамана відправили на острів Соловки.

Але вже 9 жовтня 1937 року постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області Омелян Волох у числі 134 «українських буржуазних націоналістів, засуджених на різні терміни за контрреволюційну, націоналістичну, шпигунську та терористичну діяльність на Україні, які, залишаючись на колишніх позиціях, продовжували шпигунську, терористичну діяльність, створили контрреволюційну організацію «Всеукраїнський центральний блок» (і це в Соловецькому таборі особливого призначення!) був засуджений до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок було виконано 3 листопада 1937 року. Бунтівний луганський отаман заспокоївся назавжди.

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...