Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

Перший українець у кардинальській шапочці

Автор:

|

Січень 22, 2015

|

Рубрика:

Перший українець у кардинальській шапочці

Йосип Сліпий

Мабуть, Йосип Сліпий — одна з найбільш складних і суперечливих постатей в сучасній українській історії. З одного боку, він — перший українець, який став ієрархом Католицької церкви, кардиналом, і перший із-поміж представників греко-католицького спрямування одягнув кардинальську шапочку. З іншого боку, це – людина, яка отримала такий високий сан аж ніяк не завдяки благополуччю своєї діяльності, а фактично будучи політичним в’язням у сталінських таборах.

Дивна рука Господня
Він був останньою, восьмою, дитиною в родині Івана Коберницького-Сліпого й Анастасії Дичковської. Йосипа виховували в глибоко релігійному дусі. Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк під час святої літургії з нагоди 120-ї річниці від дня народження патріарха УГКЦ сформулював зміст виховання в сім’ї свого духовного наставника: «Його вчили шанувати Пресвяту Трійцю, Богородицю і святого Миколая».
А сам Йосип Сліпий, на схилі років з удячністю згадував батьків, які наполягали, «щоби я відмовляв щодня молитви, пильно вчився і не підпадав під лихі впливи». Батьки досягли мети. Йосип був не по-дитячому дорослим, серйозним, дисциплінованим, наполегливим. Гортаючи абетку, куплену йому старшим братом Романом, у п’ятирічному віці навчився читати і писати.
1912 року Йосип із відзнакою закінчив Тернопільську гімназію та вступив до Львівської греко-католицької духовної семінарії. Через багато років він згадував: «Після зложення гімназійної матури я довго мучився з вибором звання теології чи філософії. Священиком хотів я бути, і родина дуже бажала цього, але я невторопно боявся душпастирства, бо воно могло стати мені на перепоні бути професором університету і, як тоді говорили, «аристократом духу». Але дивна рука Господня, котра провадила мене ціле життя понад всіма життєвими пропастями, провела мене свобідно й без примусу до священства».

Авторитет — незаперечний
30 вересня 1917 року митрополит Андрей Шептицький висвятив Йосипа Сліпого на священика. Глава УГКЦ розгледів у юнакові незвичайні здібності й відправив на навчання в католицький університет міста Інсбрука в Австрії. Там Йосип Сліпий захистив роботу «Наука візантійського патріарха Фотія про Пресвяту Трійцю» і отримав ступінь доктора богослов’я. Пізніше навчався в Римі – у Папському Григоріанському університеті та «Анджелікумі» (зараз – Папський університет святого Томи), а також у Східному папському інституті.
1922-го Йосип Сліпий повернувся до Львова, де за протекцією митрополита Андрея Шептицького служив професором греко-католицької семінарії у Львові, викладаючи догматику. Через чотири роки став ректором духовної семінарії й водночас – деканом богословського факультету. За ректорства Сліпого духовна семінарія трансформувалася в академію. Наслідуючи приклад керівника, учені академії заклали добре підґрунтя для розвитку екуменічного руху в Україні.
Авторитет Йосипа Сліпого в складних богословських темах – Пресвятої Трійці, походження Святого Духа, релігійної науки Сходу – був незаперечним. Учений пильно досліджував проблеми схоластики, особливу увагу приділяв філософії святого Томи Аквінського. Написав низку робіт з історії Східних церков, Церкви в Україні й Унії. За видатні наукові досягнення і активну участь у національно-культурному та релігійному житті він був обраний дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.

Операція під кодовою назвою «Ходячі»
У грудні 1939-го, після першого приходу в Західну Україну більшовиків, митрополит Андрей Шептицький за згодою Папи Пія ХІІ таємно звів Йосифа Сліпого у сан єпископа з правом наступництва й титулом архієпископа Серри, тобто законного спадкоємця глави УГКЦ. За іронією долі, саме тоді НКВД розпочало операцію під кодовою назвою «Ходячі». Під пильну увагу радянських органів держбезпеки потрапили 50 ієрархів УГКЦ, зокрема митрополит Андрей Шептицький, архієпископ Йосип Сліпий, єпископи Микита Будка, Іван Бучко.
30 червня 1941 року Йосип Сліпий підтримав «Акт відновлення Української держави»: він виступив під час проголошення цього документа, передавши благословення митрополита Андрея. А 6 липня на зборах українських політичних і громадських діячів була обрана «Рада сеньйорів» – як дорадчий орган Українського державного управління (уряду).
Невдовзі після звільнення Львова від німців, у лютому 1945 року, НКВС реанімував справу «Ходячі» й знову встановив нагляд за діячами УГКЦ. Над Церквою, що оберігала національну самосвідомість українців, почали скупчуватися чорні хмари Львівського собору 1946 року. 11 квітня 1945-го енкаведисти провели операцію в соборі Святого Юра у Львові: митрополита Йосипа Сліпого прийшло заарештовувати аж шестеро оперативних працівників держбезпеки. Главу Церкви звинуватили в шпигунстві на користь Ватикану, вихованні молоді в дусі ненависті до СРСР, співпраці з націоналістичними видавництвами «Мета», «Дзвони» і в… паразитуванні на трудящих.

Вирок: довічне ув’язнення
Але дух Йосипа Сліпого не зламався. Під час допиту він заявив: «Греко-католицька церква існує, і я є її законним митрополитом» — і відкинув усі пропозиції перейти в російське православ’я. Його засудили до восьми років виправно-трудових таборів, позбавлення громадянських прав на три роки та до конфіскації майна.
Відбувши цей термін покарання, Йосип Сліпий за таємні богослужіння отримав іще три: 1953-го його на п’ять років заслали до Сибіру, 1957-го – засудили ще до чотирьох років каторжних робіт, а 1962-го колегія Верховного суду УРСР визнала блаженнійшого «особливо небезпечним рецидивістом» й озвучила вирок: довічне ув’язнення. Духовного наставника політв’язнів перекидали з табору в табір, аби він не встиг заручитися їхньою підтримкою.
Мирослав Іван кардинал Любачівський так згадував поневіряння патріарха: «Він витримав чи не найтяжчі часи в історії гнаної Церкви — сталінщину… Спочатку в тюрмі, відтак у Києві, в Мордовії, в Єнісейському краї. Він витримав і був готовий до кінця нести той хрест…» А каральні органи все підкидали дрова у багаття комуністичної інквізиції, надіючись, що «цей піп здохне». На щастя, їхні сподівання були марними: Йосип Сліпий перехворів на дизентерію, запаленням легень, але вижив.

Іван Павло ІІ усе ж визнав Синод УГКЦ
Під тиском світової спільноти, зокрема президента США Джона Кеннеді й Папи Римського Івана ХХІІІ, Верховна Рада СРСР в січні 1963 року прийняла постанову про звільнення митрополита УГКЦ з ув’язнення з вимогою його виїзду з СРСР. 9 лютого Йосип Сліпий прибув до Рима. Ватикан визнав, що галицький митрополит має статус Верховного архієпископа й іменував його членом Східної конгрегації Церков. А 25 січня 1965 року Папа Павло VI надав главі УГКЦ титул кардинала.
Далеко від Батьківщини Йосип Сліпий, не шкодуючи сил і енергії, продовжив виконувати перервану більшовиками релігійну місію. Під його керівництвом був побудований собор Святої Софії на зразок Софії Київської. Митрополит відновив храм Жировицької Божої Матері для українців-католиків, заснувавши при ньому музей і лікарню, дав нове життя монастирю ордену студитів. Усвідомлюючи своє високе покликання, він сміливо звернувся до уряду Німеччини: надати хоч невелику компенсацію за знищені під час Другої світової війни українські храми. І німці відгукнулися: позичали гроші на відновлення і будівництво святинь.
Відстоювати самостійність УГКЦ Йосипу Сліпому було дуже нелегко. На Другому Ватиканському соборі 1963 року він запропонував створити Патріархат УГКЦ і як Верховний архієпископ із патріаршими правами скликав Синод українських греко-католицьких єпископів. Однак Конгрегація східних Церков відмовилася затвердити його рішення. 1975-му він прийняв титул Києво-Галицького патріарха УГКЦ. Утілити свій стратегічний задум Йосип Сліпий зміг тільки наприкінці життя. Папа Іван Павло ІІ усе ж визнав Синод УГКЦ.
Опинившись у вимушеній еміґрації, Йосип Сліпий відвідував українські громади США, Канади, Німеччини, Великої Британії, Австралії й інших країн, адже взяв собі за мету зблизити українців діаспори. Понад те, глава УГКЦ домагався об’єднання всіх українських Церков у єдиний патріархат. Він був переконаний, що православна і католицька Церкви принципово не відрізняються, ці гілки християнства доповнюють одна одну, а отже, потрібне оновлення Української церкви, що означає – єдність. Йосип Сліпий вважав, що «чвари в Христовій церкві — це не вияв Божої волі, а наслідок людської немочі».

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...