Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, May. 23, 2019

Перший кубіст. Після його новаторських здобутків скульптура вже не могла залишатися такою, якою була доти

Автор:

|

Лютий 23, 2012

|

Рубрика:

Перший кубіст. Після його новаторських здобутків скульптура вже не могла залишатися такою, якою була доти

«Люди тиснулися вже біля входу, на вулиці, й заходити довелося групами, дотримуючись черги, — згадувала відвідувачка виставки, що відбулася на початку 1920-х у Берліні. — Коли я увійшла до зали, вразила цілковита тиша, що панувала серед цього велелюддя: перемовлялися ледь чутно — як у храмі». То була виставка Олександра Архипенка, українського скульптора, маляра, графіка, уже тоді відомого й цінованого у світі.

Його затаврували «формалістом»

Мистецтвознавці називають Олександра Архипенка генієм серед скульпторів XX століття, його ім’я згадується поряд із Матіссом, Пікассо, Браком, Леже, Дюшаном, Мондріаном, Малевичем, Кандинським, Філоновим. Його творами пишаються найславетніші музеї світу: Центр Помпіду в Парижі, музей Modern Art і галерея Соломона, Гугенгайма — у Нью-Йорку, музеї Москви, Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва. За життя та після смерті він мав кілька сотень виставок у Європі й Америці, де визнаний чарівником скульптури.

Перший кубіст у цьому виді мистецтва, свого роду Пікассо від скульптури, Архипенко був незаперечним авторитетом для багатьох авторів. Після його новаторських здобутків скульптура вже не могла залишатися такою, якою була досі. Усією своєю творчістю він стверджує кредо Жоржа Брака, першого ідеолога кубізму: «Почуття руйнують, розум будує».

Та його творчість сприймали не всі. 1920 року на Венеціанському бієнале місцевий кардинал застерігав від відвідування виставки Архипенка: мовляв, художник спотворює образ людини, створеної за подобою Божою. У нацистській Німеччині його твори були конфісковані як частина «гнилого модерного мистецтва». У СРСР його затаврували «формалістом». 1952-го кілька скульптур Архипенка знищили у Львівському художньому музеї під час так званої чистки від ворожих експонатів.

У вічних пошуках нового

«Я люблю прості речі, — пояснював митець свою манеру та світоспри­йняття. — Люблю все зрозуміле. Не подобається штучність і ускладненість. До того ж із простої форми можна зробити символічну».

Батько Архипенка, професор механіки Київського університету Святого Володимира, удома щось постійно майстрував. Дід Антоній був іконописцем. Онука ознайомлював зі світовим мистецтвом і археологією, брав із собою на розкопки. Саме тоді в Києві проводив археологічні дослідження Вікентій Хвойка. Та зі своїм майбутнім фахом хлопець визначився випадково. 1900 року під час їзди на велосипеді він покалічив ногу. Лежачи в ліжку, Сашко копіював малюнки Мікеланджело з подарованої дідом книжки. Титан Відродження став його вчителем.

У Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, куди 1902-го вступив Олександр, його навчав італійський скульптор Еліо Саля, автор «химер Городецького» — ліпнини на будинку, що навпроти нинішньої Адміністрації президента України. Архипенко критикує «застаріле мислення». За це його виключають зі школи. Шукає нового в Московському училищі живопису, скульптури й архітектури. Там співпрацює з різними мистецькими групами. 1908 року їде до Парижа.

Власна школа

Художник днями пропадає у Луврі й інших музеях. Самотужки вивчає давньоєгипетське та ассирійське мистецтво, скульптуру античної Греції, готику. Водночас зближується зі своїми сучасниками — представниками аванґарду Пікассо та Браком. І працює. Відтоді він — незмінний учасник різноманітних виставок.

Зводити кінці з кінцями йому допомагає художник Фернан Леже. Часто на паризьких вулицях Архипенко співав українських пісень, а Леже акомпанував на гітарі. Шанувальником майстра був і поет Ґійом Аполлінер, називав його «Пікассо скульптури». За надто захоплену рецензію його навіть звільнили з газети.

Твори Архипенка ставали все абстрактнішими, незвичнішими. Поступово він замінює класичні, суцільні об’єми увігнутими та випуклими формами, порожнинами. Експериментує з різними матеріалами. У Парижі відкриває власну школу на Монпарнасі, поряд зі студіями Матісса та Родена. Проводить виставки своїх скульптур у найбільших містах Європи.

У Новому Світі

1921 року Архипенко познайомився з німецькою скульпторкою Анґелікою Бруно-Шміц, жінка була з мистецької родини. 1923-го художник одружується, і з паспортом Української Народної Республіки подружжя вирушає до США.

Архипенко прожив там 41 рік і ніяк не міг нагріти собі місця. Часто переїздив: із Нью-Йорка до Лос-Анджелеса, далі — до Чикаго, згодом повертається до міста Великого Яблука. І скрізь відкриває свої школи, влаштовує виставки.

Новий Світ штовхав до нових, технологічних, експериментів. 1924 року художник винайшов апарат, що створював ілюзію руху: вміщені в ньому зображення — переважно кольорові абстрактні форми — оберталися. Машину запатентував, присвятивши Едісонові й Ейнштейну, і назвав «архипентурою». Нині його ідея втілена повсюди у світі — у сучасних біґбордах.

1957-го, після тривалої недуги, померла дружина Анґеліка. Розраду скульптор знаходить у роботі. 1960 року він одружується вдруге — зі своєю молоденькою ученицею Френсіс Ґрей. Із ретроспективною виставкою вони вдвох відвідали Рим, Мілан та Мадрид. Старий майстер мав хворе серце, але й далі працював, наперекір забороні лікаря. «Цар Соломон» — його остання робота. Найвизначніший український скульптор помер на порозі своєї майстерні 25 лютого 1964 року.

«Поставлю пам’ятник Шевченкові й собі»

«Хтозна, чи думав би я саме в такий спосіб, якби українське сонце не запалило в мені туги за чимось, чого я й сам не знаю», — зізнавався він.

Архипенко любив слухати пісні під бандуру. При нагоді розповідав американцям, що цариця Катерина II забороняла її, бо та розкривала дух українців.

Якось на святкуванні 70-річчя митця його друг із Німеччини зауважив, що за 30 останніх років, упродовж яких вони не бачилися, той ніби зовсім не змінився. «Так, я не змінився від часу мого народження в Києві до цього вечора в Нью-Йорку», — не заперечив Олександр Архипенко.

Дізнавшись про намір американської влади встановити пам’ятник Шевченкові у Вашинґтоні, Архипенко перейнявся тим. «Поставлю пам’ятник Шевченкові й собі», — казав він. Та брати участь у конкурсі завадили й світова слава, і гордість.

За життя відбулося 130 персональних виставок скульптора. У містечку Берсвіллі під Нью-Йорком, у його колишній майстерні, створено Фонд Архипенка. Фонд зберігає архів і роботи майстра, влаштовує виставки творів.

Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...