Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 11, 2018

Пам’яті Юрія Косача

Автор:

|

Листопад 28, 2018

|

Рубрика:

Пам’яті Юрія Косача

Він був обдарованим талантом, а доля безжалісно його кривдила. Юрій Косач народився 5 грудня 1908 року в селі Колодяжне (тепер — Ковельського району Волинської області), був єдиним сином у сім’ї. Родина часто переїжджала, тому географія дитинства Юрія була дуже широкою — Чернігівщина, Полтавщина, Житомир (там він закінчив підготовчий клас Першої житомирської гімназії). Та саме с Колодяжного майбутній письменник 1918 року вирушив на навчання до першої Львівської академічної гімназії ім. Юзефа Пілсудського. Там він почав писати свої перші поетичні твори для часописів «Українська громада» (Луцьк), «Смолоскипи» (Львів), «Студентський голос» (Варшава) та «Студентський вісник» (Прага).
1928-го Юрій Косач успішно закінчив гімназію у Львові і вирішив йти стопами свого діда Петра Антоновича Косача, юриста. Він вступає на правничий факультет Варшавського університету, стає секретарем студентської організації «Партія українських державних націоналістів» і членом культурно-освітнього товариства «Основа», водночас ініціює і працює над створенням осередку «Просвіти» в Колодяжному.
Енергійного юнака захоплює потужна націоналістична течія і вже невдовзі він залишає «державних націоналістів» заради радикальнішої організації — «Чорноморців». На ґрунті основної державотворчої програми партії він розробив «План розбудови національного руху на Волині».
1928 року розпочалася його активна співпраця зі журналом «Літературно-науковий вісник» (Львів), редактором, якого був Д. Донцов, в якому публікує твори «Якимова рекрутчина», «Кінець отамана Козиря», «Пуща в заграві». З червня 1929-го його оповідання та вірші друкували в часописі «Нові шляхи» (Львів, редактор — А. Крушельницький). На початку 1931 року з’явилася й перша книга письменника — збірка оповідань «Чорна пані».
Під хвилю репресій Косач потрапив, коли повернувся до Варшави, де 12 лютого 1931-го його і ще сімох юнаків заарештували. Просидів вісім місяців у Варшавській в’язниці і був звільнений під грошову заставу. Після отримання сумнівної інформації про нібито очікувану зі Львова партію зброї для терористичних акцій на Волині на початку лютого 1932 року у Луцьку та Колодяжному знову провели арешти. Косач знову опиняється у в’язниці, тепер уже Луцькій.
На судовому процесі 4 листопада 1932-го прокурор К. Скорупський інкримінував затриманим приналежність до Української військової організації та підготовку сепаратистського збройного повстання на Волині. Юрію Косачу як головному звинуваченому винесли вирок — рік ув’язнення, але півтерміну зарахували за перебування під слідством, ще півроку підпадали під амністію і письменник вийшов на свободу.
Проте вільне життя тривало недовго. Справу передали до апеляційного суду в Любліні і в середині 1933-го він отримав новий вирок — чотири роки в’язниці та позбавлення громадянських прав на п’ять літ. Та Юрію Косачу дивом вдається втекти з Ковелю до Львова, а потім до Чехії, жив на правах «тимчасового мешканця» у моравському Дробужі, а звідти переїхав до Праги.
1 травня 1933 року датується початок безконечної еміґрантської одіссеї письменника. У Празі Косач знайшов роботу в історичному архіві, студіював архітектуру в Карловому університеті. Пізніше перебрався до Парижу, відвідував лекції в Сорбонні, працював простим робітником.
Активно співпрацює з діаспорними та західноукраїнськими виданнями «Розбудова нації» (Прага), «Ми» (Варшава), «Самостійна думка» (Чернівці), «Назустріч», «Дзвони» (Львів). 1934-го здобуває першу нагороду на конкурсі найкращої «новели з сюжетом» двотижневика «Назустріч». Часопис публікує оповідання «Змія». Відтак виходить друга книга Косача — історична повість про декабристів «Сонце в Чигирині». А 1935 року —дебютна збірка поезій «Черлень». Саме за ці дві праці Юрію Косачу присудили другу премію Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ), найпрестижнішу літературну нагороду міжвоєнного періоду на Західній Україні й еміґрації.
1936-го видавництво «Лесин дім» (Париж) випустило другу поетичну збірку Косача «Мить із Майстром». Незабаром вийшли повість «Дивимось в очі смерті», збірник літературних нарисів «На варті нації» та кілька розділів історично-пригодницького роману «Затяг під Дюнкерк».
1937 року вийшли повість «Чад», збірки оповідань «Клубок Аріадни», «Тринадцята чота», «Чарівна Україна». Остання здобула другу премію Українського католицького союзу. А 1938-го Косач виборює вже першу премію ТОПІЖ.
1938-го у львівському видавництві «Академія» виходить друком його повість про Анастасію Скоропадську «Глухівська пані». А наступного року в берлінському часописі «Нація в поході виходять його останні довоєнні оповідання «Лосенко, вольний митець» і «Марш Паскевича-Ериванського», естетико-літературознавчі есе й огляди «Розважування про театр» і «Новітня література Фінляндії». У воєнний і повоєнний час активно друкується в німецькомовних виданнях Die Zeit, Berliner Tageblatt, Zuricher Zeitung, Frankfurt Zeitung, Sud-Deutsche Zeitung.
1943 року він повертається з Парижу до Львова й одразу активно включається в мистецьке й інтелектуальне життя окупованого міста: виступає з доповідями в Літературно-мистецькому клубі, в 1943-1944 рр. працює в редакції часопису «Львівські вісті», публікується в «Наших днях», «Волині».
1943-го вийшов роман «Рубікон Хмельницького», а на львівській сцені відбулася прем’єра його історичної драми «Облога». Також були поставлені п’єси «Марш Чернігівського полку», «Кирка з льолею», «Потойбіч», «Ворог», «Ордер», «Гарольд і Ярославна».
1944 року, в зв’язку з контрнаступом радянських військ, редакція «Львівських вістей» переїздить до Кракова. Там Юрія Косача заарештувала кримінальна поліція і відправила у німецький концентраційний табір. Наступного року у тотальному безладі останніх місяців війни, в масовому русі народів і націй йому вдається знайти собі дружину. Восени 1945-го разом із Мар’яною, вони опиняються в таборі для переміщених осіб в містечку Оффенбах біля Франкфурту-на-Майні.
21-22 грудня 1945 року в Ашаффенбурзі пройшов перший з’їзд об’єднання українських письменників на еміґрації «Мистецький український рух». Юрій Косач увійшов до складу правління організації. Виступив із доповіддю «Криза сучасної української літератури».
1946-го вийшов літературний альманах. Роман Косача «Еней і життя інших» став центральним твором цієї збірки, викликавши пристрасну дискусію в колах еміґраційної інтелігенції. У жовтні Юрій виступив на конференції у Байройті з доповіддю «Історична белетристика і становище критики», зосередивши увагу на тих специфічних вимогах, які ставить і перед автором жанр історичного художнього письма.
У другій половині 1947 року Косач стає членом редколегії новоствореного літературно-мистецького місячника «Арка», головним редактором якого був Віктор Петров. А 1949-го еміґрував до США. У 1950-1951 рр. очолює редакцію нью-йоркської української літературної газети «Обрії», яка не змогла втриматися на видавничому ринку, де вже існувало кілька еміґраційних видань — «Свобода», «Народна воля», «Америка» і невдовзі припинила виходити.
Для Косача знову настали важкі часи: він опинився без роботи. Ситуація ускладнилася і в особистому житті письменника: дружина Мар’яна покинула його й виїхала з дворічним сином. В той час Юрій займається перекладами з польської, французької, англійської. 1956 року новостворена письменницька організація «Слово» організовує творчий вечір Косача. Після літ забуття ця подія вдихнула в письменника нові надії і сили до дальшої праці.
У 1959-1963 рр. письменник редагує журнал «За синім океаном» та через тотальне ігнорування з боку інших діаспорних письменників він протримався недовго. Косач продовжував публікуватися в періодичних виданнях Північної Америки та польських еміґраційних виданнях. На еміґрації вийшли збірки його поезій «Кубок Генімеда» (1958) та «Золоті ворота» (1966), збірник історико-культурологічних нарисів «Від феодалізму до неофашизму» (1962).
Хрущовська відлига дозволила авторові не лише друкуватися, а й відвідати Україну. Вперше письменника запросили 1964-го з нагоди 150-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка. Потім Косач використовував кожну нагоду побувати на Батьківщині й відвідав Україну більше десяти разів.
Зі середини 1960-х рр. твори Юрія Косача починають друкувати і в Україні. Його поетичні та прозові добірки, есе, критичні статті з’являються в журналах «Вітчизна», «Всесвіт», «Дніпро», «Жовтень», у газеті «Літературна Україна». 1966-го поетична збірка «Мангаттанські ночі», 1975-го — «Вибране» та збірка новел «Лиха доля в Маракайбо», а 1980-го — друга поетична збірка «Літо над Делавером».
У 1980-ті рр. у видавництві Мар’яна Коця виходять повісті та романи Косача «Сузір’я Лебедя», «Чортівська скеля», «Володарка Понтиди», «День гніву», «Вечір у Розумовського», «Гірке життя сеньйора Ніколло». В останнє своє десятиліття Косач готував до друку романи «Високий замок» (вийшов під назвою «Чортівська скеля»), «Смерть у Чигирині» та «Камінна баба».
Останні роки свого життя письменник жив на скромну соціальну допомогу, мешкав у найманій кімнаті, а згодом — у квартирі в бідних районах Нью-Йорку. На схилі життя налагодив дружні зв’язки з удовою Євгенією Ніколаєвою, котра походила з Дніпропетровська та жила в місті Пассейк у Нью-Джерзі. Вже будучи тяжко хворим, переїжджає до неї в Пассейк, де вони й побралися. Дружина виявилася доброю і дбайливою для вже смертельно хворого письменника. Відвідати Косача приїжджала і його перша дружина Мар’яна з сином Юрієм.
Помер Юрій Косач 11 січня 1990 року, похований на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку (штат Нью-Джерзі). І смерть, і похорон Косача пройшли без особливого розголосу: його Батьківщина була далеко, щойно народжувалася суверенна Українська держава, а еміґрація його не сприйняла.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...