Новини для українців всього свту

Wednesday, Jul. 17, 2019

Отаманка Маруся

Автор:

|

Грудень 13, 2012

|

Рубрика:

Отаманка Маруся

Одним із найлегендарніших командирів поліських загонів часів українсько-радянської війни 1917-1921 рр. була Олександра (Маруся) Соколовська, що народилася 14 грудня 1902 року в селі Горбулеві за 49 км від Житомира.

Освітяни й просвітники
Олександра походила з великої родини Соколовських, яка прославилася своїми героїчними справами по всій Радомишльщині. Батько Тимофій Соколовський був дяком у селі Горбулеві Радомишльського повіту на Київщині. Він мав чотирьох синів і чотири доньки. Син Степан став священиком, а Олекса, Дмитро, Василь і Олександра – учителями.
Уже 1917 року, одразу після проголошення УНР, Горбулівське парафіяльне училище завдяки зусиллям Тимофія Соколовського перетворилося на одну з перших українських гімназій на Центральному Поліссі, директором якої стала дружина його сина Дмитра – Надія Соколовська.
Із початком війни проти більшовиків родина Соколовських також активно включилася у збройну боротьбу, об’єднавши довкола себе селян рідного Горбулева, а також довколишніх сіл Моделева, Потіївки, Заньок, Дубовика, Теклянівки, Чайківки, Торчина, Кам’яного Броду, Свиді, Корчівки, Видибора, Ворсівки й інших.
Загін Соколовських
Олекса, Дмитро й Василь Соколовські по черзі очолювали повстанський рух. Але недовго довелось їм отаманувати – усіх спіткала смерть від руки ворога. У січні 1919 року, під час придушення більшовицького заколоту в Коростишеві, гине наймолодший із братів Соколовських – Олекса.
Батько – майже 70-річний Тимофій Соколовський – очолює штаб повстанського загону Радомишльщини, бойовим командиром якого стає його син Дмитро, член Української партії соціалістів-революціонерів. До загону вступає й наймолодша донька Соколовських – гімназистка Саша, що стає його зв’язковою та веде ідеологічну роботу. Після смерті брата Василя повстанську бригаду очолила сестра Олександра: останній із чотирьох братів – Степан – мав сан священика, що не дозволяв йому воювати.
Кажуть, після смерті Василя Саша зійшла на древлянську священну Дівич-гору, що під Горбулевом, де склала стародавню посвяту воїна й очолила тисячний (300 кіннотників і700 піхотинців) повстанський загін Соколовських, узявши собі ім’я «Маруся».

Махно в спідниці?
Майже рік – із кінця 1918-го по листопад 1919 року, вона тримала під контролем територію нинішнього Радомишльського та частини Черняхівського районів нинішньої Житомирської області. Іноді Маруся здійснювала набіги й на Житомир.
Марусю більшовики називали не інакше, як «Махно в спідниці». Хоча анархісткою вона ніколи не була й, на відміну від Нестора Івановича, ніколи не співпрацювала з більшовиками. Та хоча її ідейним натхненником був Симон Петлюра, часто вся боротьба Марусі з більшовиками зводилася до банальних грабежів.
Утім, Соколовська взяла на озброєння тактику Нестора Махна, використовуючи в бою кулеметні тачанки. До слова, в Червоній армії кулеметні тачанки в бою не використовувалися, це була прерогатива виключно Махна й Марусі. Тактика бою на тачанках довгий час дозволяла Марусі вигравати всі до єдиної битви, в яких вона брала участь.

Радше, Жанна Д’Арк
Член Директорії професор Опанас Андрієвський порівнював Марусю з легендарною Жанною Д’Арк. Восени 1920 року Соколовська воює на Поділлі – очевидно, вона намагалася продертися через фронт на з’єднання з Армією Української Народної Республіки. 14 листопада в містечку Вахнівцях гайдамаки Марусі вщент розгромили продзагін так званої 24-ї Залізної дивізії. У бою було знищено 72 окупанти.
В архівних документах є згадки про рейд отаманки Марусі у Брацлавський і Гайсинський повіти. Існують документи про її повстанську діяльність на Переяславщині навесні 1921 року.
Та сказати напевно, що це була саме вона, не можна, оскільки гучна слава про Марусю Соколовську розбудила у багатьох відважних українських дівчат бажання також назватись отаманом Марусею. Не дивно, що історія визвольних змагань українського народу 1919-1920-х років знає кількох отаманок із таким іменем… На Полтавщині діяв кінний загін “Чорної Марусі”, особа якої поки ще не вдалося точно встановити. Там же брала участь у повстанському русі Марія Хрестова, сестра відомого отамана Л. Хрестового. Нарешті, у Харківській губернії час від часу з’являвся загін Марії Косової. Усі перераховані Марусі в той чи інший момент співпрацювали з Махном, і це збивало з пантелику як свідків, так і багатьох дослідників.

Таємниці
Однак у вересні 1919 року загін Марусі був розбитий угорським полком, що входив до складу 58-ї дивізії Червоної армії. А 6 листопада 1919 року Маруся була вбита власним ад’ютантом Найдою, підкупленим чекістами за півтора мільйона рублів золотом (15 кілограмів золота – чималий прибуток!)
Після смерті отаманки народилася легенда, що нібито через день після її загибелі в якийсь ліс на території Радомишльського повіту вірні Марусі люди загнали 18 возів, доверху навантажених золотом і коштовностями загальною вагою 4 тонни, а виїхали порожні. І скарб Марусі, мовляв, досі закопаний десь на Радомишльщині. Шукати нібито його небезпечно: стережуть те золото якісь охоронці, які знищать кожного, хто близько до кладу Марусі поткнеться.
Це зовсім не означає, що ордам скарбошукачів слід гасати по Радомишльському району з лопатами напереваги. Скарб отаманки Марусі – така ж легенда, як і той язичницький обряд на Дівич-горі, після якого Олександра Соколовська перевтілилася в люту амазонку.
До слова, у родині Соколовських існувала інша версія: рідні стверджували, що Марусю не вбили, а вона із сотнею козаків гайнула за Дунай (очевидно, за Дністер), а потім виїхала до Канади… Уся родина тихо раділа, що їй удалося вберегтися…
Тим не менше, у рідному Горбулеві новий отаман повстанців Шабатурка встановив хреста з написом: “Тут спить донька України Марійка Соколовська, родом з села Горбулева Радомиського повіту. Боролась за право. Загинула від руки зрадника 6 листопада 1919-го року. Перехожий, схили голову перед її завчасною могилою!”

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...