Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Олені Кліш-Лебедович виповнилося б 100 років

Автор:

|

Квітень 13, 2017

|

Рубрика:

Олені Кліш-Лебедович виповнилося б 100 років

Хор УСКТ у Перемишлі. Перша справа – Олена Кліш-Лебедович

Авторові цієї статті пощастило не лише особисто добре бути знайомим з п. Оленою, але й кілька років із нею працювати в стінах Народного дому в Перемишлі. Була це справді незвичайна жінка, про яку варто згадати. Олена Кліш народилася біля Сянока 31 березня 31 березня 1917 року в родині Вілліана та Катерини з дому Завадських.
За освітою вона стала вчителькою. Це була енергійна, вродлива, розумна, патріотична й активна жінка, на тлі співочого колективу вирізнялася не тільки гарним співом, але й зразковою володіла літературною мовою. В нашому гурті вона приятелювала з Людмилою Кот, зв’язковою сотенного Володимира Щегельського «Бурлаки», котра попала в «Краківський котел» і була засуджена до 15 років позбавлення волі. На волю вийшла 1956-го й одразу ж взялася до праці в Українському суспільно-культурному товаристві (УСКТ, тепер — Об’єднання українців у Польщі).
На початку Другої світової війни Олена Кліш опинилася на Перемищині. Там вона познайомилася з Адріаном Лебедовичем, провідним членом ОУН з Горайця Любачівського повіту, і вийшла за нього заміж. У родині на світ прийшло двоє дітей. Коли Адріан перевозив зброю для підпілля, наткнувся на німецький патруль і в бойовій сутичці загинув. Згодом Олена вийшла заміж за Степана Ханаса, котрий також загинув у рядах УПА. Вона стала місцевою культурно-освітньою діячкою та зв’язковою УПА. Від початку створення УПА на Закерзонні Олена приєдналася до цього руху. Прийняла псевдонім «Звенислава» і стала виконувати освітньо-виховну й організаційну роботу серед українського жіноцтва та населення. Потім належала до підпільної групи, яка займалася організацією підпільних шпиталів УПА та підготовкою санітарно-лікарського персоналу до медичної обслуги. Переважно квартирувала в довіреної родини в Новому Селі на Любачівщині. Під час депортації українського населення на територію УРСР «Звенислава» вела роз’яснювальну роботу серед населення, пояснювала, яка доля чекає тих, хто погодиться на переселення до УРСР. Діяльність відбувалася під гаслом «Та сторона мила для кожної людини, де мати родила, де похоронені наші діди і прадіди».
Пізніше в підпіллі «Звенислава» була також відома під псевдонімом «Заграва». Діяльність «Заграви» у лавах УПА була надзвичайно багатогранною. Олена не тільки займалася виховною й організаторською працею. Вона переходила кордон із Україною, де виконувала дуже важливі і відповідальні завдання. Разом із воїнами УПА «Заграва» брала активну участь у бойових сутичках із польським реакційним підпіллям, німецькими окупантами, а згодом і совєтськими загарбниками. Як розповідають учасники боїв, «Заграва» нарівні з чоловіками з високою партизанською гідністю проходила важкими дорогами тієї кривавої партизанської війни, через неймовірні випробування. Її маленькі діти часто залишалися під опікою чужих людей.
«Заграва» була наділена відвагою та мужністю, вона неодноразово казала воякам: «Нам не треба випрошувати волю, нам волю треба здобувати у важкій боротьбі». За вірність і героїзм «Заграву» у жовтні 1945 року її призначили зв’язковою крайового референта СБ Петра Федорова («Дальнича») та крайового провідника ОУН Закерзоння Ярослава Старуха («Стяга»). Це було надзвичайно відповідальне завдання, яке вимагало конспірації, незвичайної інтелігенції, спритності та рішучих дій. Вона отримала документи на ім’я Ельжбета Бєлецька, тепер жінці часто доводилося зі свого терену виїжджати поїздами до великих міст Польщі на контакти з підпільними співорганізаторами і перевозити важливі документи. Вона мала зв’язки і з закордонними дипломатами (володіла кількома мовами), передавала їм відповідні документи підпілля, за допомогою яких інформували світ про напрямок боротьби українського підпілля УПА за волю України. У тих контактах героїня отримувала різні інформації та цінні вказівки для проводу УПА. Це була винятково складна праця, яка стала її новим виміром патріотизму, стійкості, мужності, цим доводила світові непоборність прагнення нашого народу жити ідеалами справедливості серед суверенних народів Європи.
Дуже часто виїжджала потягами до Варшави, Кракова і Лодзі, особливо в суботні та недільні дні. Під час акції «Вісла» 1947 року ситуація вкрай ускладнилася. Міліція і Служба безпеки спаралізували контакти українського підпілля. У цій складній ситуації Провід УПА на Закерзонні послав «Ельжбету» на територію Ольштинського воєводства, де вона мала завдання встановити контакти з довіреними людьми, і створити там умови для переходу деяких частин УПА для продовження боротьби. Виконавши своє завдання, «Ельжбета» конспіративно повернулася на зумовлене місце на Закерзоння і точно передала, в якій складній ситуації перебуває переселене українське населення на західних землях. Депортовані українці були розкидані по дві-три родини в селі серед гущавини польського населення, при тому всі вони перебували під наглядом спецслужб. Після цього сумного звіту втомлена до краю «Ельжбета» заснула в бункері. Її збудили крики, що долітали в криївку, яка була в засекреченому місці біля села Річиці Томашівського повіту.
У ранні години 16 вересня 1947 р. криївку оточив відділ Війська польського спільно з силами безпеки і діяв блискавично. На цей час у бункері переховувався «Дальнич»зі своєю охороною, яка складалася з чотирьох осіб, а разом із ними була і зв’язкова О. Кліш-Лебедович. Поляки збагнули, що підпільники не здадуться живими, тому закидали криївку газовими гранатами. П. Федорів та О. Лебедович встигли знищити документи і мапу УПА. Охоронець на прізвисько «Кармелюк» спробував вирватися назовні, але його застрелили. «Смолій» і «Щигель» наклали на себе руки. Останній із охорони «Крет», а також «Дальнич» та Олена знепритомніли під впливом газу. Всю трійку взяли в полон, вони опритомніли щойно в тюрмі в Томашеві-Люблінському.
Після жорстоких знущань військовий трибунал виніс 14 квітня 1950-го Олені Кліш-Лебедович вирок: за приналежність до ОУН та УПА — 15 років ув’язнення і п’ять років позбавлення громадянських прав, за участь у боях — п’ять років ув’язнення і два роки позбавлення прав, за участь у бою з Червоною армією було винесено подвійний вирок — по сім років неволі і два роки позбавлення громадянських прав, за бій у криївці 16 вересня 1947-го — десять років ув’язнення і п’ять років позбавлення прав, за співпрацю з командирами УПА — 15 років позбавлення волі і п’ять років позбавлення прав, за ім’я «Ельжбета Бєлецька» — два роки неволі, за спробу від’єднати українські етнічні землі від Польщі та приєднати їх до України — 15 років ув’язнення і п’ять років позбавлення громадянських прав. Суд узяв до уваги, що Олена на той час була матір’ю двох дітей, проте цинічно їй присудили загалом 78 літ ув’язнення та 26 років позбавлення громадянських прав. Покарання вона відбувала в найсуворіших в’язницях Польщі. Після дев’яти років ув’язнення скористалася амністією і вийшла на волю. Коли повернулася до Перемишля, вимагала, щоб уряд Польщі повернув їй дітей, які перебували в державному сиротинці під чужими іменами. Врешті Олені вдалося досягти своєї мети, Аня й Ігор повернулися до неї і вона стала працювати в перемиському шкільному гуртожитку. Крім цього, приєдналася до праці в УСКТ, співала в хорі, що діяв при Народному домі. Перебувала під пильним наглядом спецслужб Польщі. Дуже часто в її квартирі міліція проводила обшуки.
Після довгих старань їй разом із дітьми дозволили 1969 року виїхати до родини в Чикаґо (штат Іллінойс). На еміґрації Олена жертовно працювала, щоб матеріально забезпечити дітей на новому місці. Вона брала участь в українських діаспорних організаціях, особливо у товаристві колишніх вояків УПА. Ця жінка справді з великою гідністю та любов’ю віддавала кожен свій день дітям і жила винятково з думкою про Україну. Підірване здоров’я пережитими негодами в підпіллі, а особливо жорстокі роки перебування в неволі настільки ослабили цю героїчну жінку, що її фізичні сили занепали. Олена Кліш-Лебедович померла 18 червня 1988-го. Вона назавжди залишиться в нашій пам’яті символом героїчної когорти українських жінок, котрі Україну любили і люблять понад життя. Олена була зразковою постаттю серед героїчних українських жінок. Тому цей спогад буде китицею квітів на її могилу в Чикаґо. Вічна їй пам’ять!

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...