Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Apr. 20, 2018

Одержима правдою. Її ім’я було внесене в ЮНЕСКО до числа знаменитих людей ХХ століття

Автор:

|

Жовтень 26, 2011

|

Рубрика:

Одержима правдою. Її ім’я було внесене в ЮНЕСКО  до числа знаменитих людей ХХ століття

У перекладі з німецької «Вільде» означає «дика», «нестримна», а ім’я Ірина давньогрецькою перекладається як «мир, спокій». Саме ці дві риси яскраво поєднались у вдачі Дарії Полотнюк, дочки галицького письменника Дмитра Макогона.

Дика Вільде

Писати донька відомого поета ХХ століття Даринка почала ще зовсім юною, але в ті роки літературна справа вважалася заняттям, не вельми гідним для дівчини з інтелігентної родини, ось вона й підписала перше оповідання вигаданим «Ірина Вільде». Так народився майбутній псевдонім, у сприйнятті самої авторки WILDE — щось незвичне та специфічне на тлі тогочасної галицької літератури. Таким чином, усупереч усім ганебним «совітським» заборонам, Дарія вперто крокувала до великої та гідної письменницької звитяги.

Вона й справді була бурхливою, веселою та цікавою особистістю. Завжди прокидалася на світанку, писати полюбляла вночі, лежала прямо на підлозі серед творчого безладу, який панував у кімнаті. А водночас письменниця славилася своєю гостинністю та привітністю. Вона залюбки приймала численних гостей і над усе любила влаштовувати костюмовані маскаради. Найповажніших гостей Дарія перевдягала в лахміття, а з гарбузів вирізала насіння, вставляючи всередину свічку, і ходила лякати людей. Такий собі український Геловін. Якось у її будинку побував увесь хор Григорія Верьовки й навіть сама Ніна Матвієнко.

Так, у житті Ірини Вільде було чимало кумедних ситуації, у які вона потрапляла випадково. Згадаймо хоча би перший бал письменниці. Мати пошила їй красиву сукню, проте дівчина, яка особ­ливо не дбала про одяг і не надавала йому жодного значення, одягла її навиворіт. І так цілий бал протанцювала, маючи неабиякий успіх у кавалерів.

Мати та її діти

Незважаючи на таку дитячу безпосередність, Ірина Вільде була гарною матір’ю й виховала двох синів — Ярем у та Максима. Старший із них, Ярема, став українським сходознавцем. А от молодшого звинуватили у створенні таємної націоналістичної організації. Його неодноразово заарештовували, і він навіть ділив тюремну камеру з В’ячеславом Чорноволом. Опісля, так і не змирившись із радянською владою, Максим переїхав до Нью-Джерзі, де на початку 90-х загинув у автокатастрофі.

Але переїзд стався вже по смерті письменниці. А в школі Максим захоп­лювався піротехнікою, хімією, мріяв винайти пластикову бомбу. Під час навчання на другому курсі університету заснував організацію «Чорна стріла смерті». Потім вирішив допомогти міліції ловити шпигунів, пішов у «органи», здав пістолет, печатку «Стріли» та запропонував співробітництво. Його за це арештували, виключили з комсомолу й університету. Аби сина поновили, Ірина Вільде, переступивши через власні принципи, погодилася засудити діяльність поета-дисидента Ігоря Калинця й написала статтю в обласну партійну газету.

Максим успішно закінчив університет, одружився, у нього народилася донька Дарина — названа на честь бабці. Але якось під час обшуку в нього знайшли зброю, заарештували й посадили. Дружина Антоніна пішла від нього.

Усупереч соцреалізму

Ірина Вільде не витримала цькування сина. На схилі літ упала в дитинство, утратила пам’ять. Забувала вдягатися, зі спущеними панчохами блукала вулицями Львова. Вона перебувала поза межами реальності: не могла вже сказати, хто вона й де живе. Її приводили чужі люди. Старший син Ярема вирішив замикати матір удома. Після звільнення Максим улаштувався на роботу в морг. Коли 30 жовтня 1982 року Ірина Вільде померла, він займався бальзамуванням і похороном матері.

«Родина Ірини Вільде сповідувала зовсім інші цінності. Більше того, хоча навколо в місті дедалі частіше лунала російська мова, у будинку письменниці навіть радіо вимикали, коли транслювали російські пісні…» — згадувала невістка славетної письменниці Антоніна Полотнюк. Так, Ірину Вільде називали націоналісткою, осуджували за ту голу українську правду, яка, усупереч сталінському соц­реалізму, звучала в її творах. Вона ненавиділа радянську диктатуру, проте навіть затяті українофоби мусили рахуватися з письменницею через неабияку її популярність. У страшні часи сталінського перевороту вона мужньо захищала права репресованих, домагалася справедливого висвітлення української історії та визнання рідної мови. Ірина Вільде вірила в український народ і в його силу духу, а не в радянську партію з її банальними обіцянками.

До речі, двічі у складі делеґації радянських письменників Вільде виїжджала до Сполучених Штатів. Згодом вона неодноразово згадувала такий інцидент. Під час однієї зустрічі її запитали: чому на вулицях українських міст не чути української мови? Завагавшись, літераторка відповіла: «Справжня господиня зі своєї хати сміття не виносить. Як у нас є — так є, це проблеми моєї держави, і те, що болить мені, вам не болить». На знак пошани представники діаспори подарували Вільде золотий будильник, а ще з тієї поїздки вона привезла кінокамеру та домашній кіноапарат.

Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...