Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Aug. 14, 2018

Неіснуюча організація Валер’яна Осинського

Автор:

|

Липень 30, 2015

|

Рубрика:

Неіснуюча організація Валер’яна Осинського

Валер’ян Осинський

Зараз, коли вся увага українців і діаспори прикута до дій «Правого сектора», хочеться нагадати, що вони мали визначних попередників. У другій половині XIX ст. після невдалого «ходіння у народ» розпочинається смуга революційного терору — не тільки у столиці імперії, але й і в провінційному тоді Києві. Вигадана партія організувала два замахи з кривавими наслідками.
Після «ходіння в народ» революційне середовище значно поріділо внаслідок репресій, яких зазнали його учасники. Нове покоління народників критично сприйняло досвід попередників, принісши свіжі ідеї в народницький рух. Саме в цей час революційний народницький рух Наддніпрянської України почав виділятися радикальністю своїх ідей.
1878 року відбулося чимало терористичних актів. Найгучнішим терактом, який спричинив хвилю тероризму, став замах 24 січня київської «бунтарки» Віри Засулич на петербурзького градоначальника, генерала Федора Трєпова, котрий одночасно виконував обов’язки начальника столичної поліції. Однак, поки в Петербурзі й інших частинах Російської імперії питання про тероризм не ставилося на порядок денний, то у Києві організувалася повноцінна терористична організація.
Валер’ян Осинський був одним зі засновників «Землі та волі», яка утворилася шляхом злиття різних гуртків. У Петербурзі Валер’ян відповідав за дезорганізаторську діяльність землевольців та конспіративні стосунки з ув’язненими. Він також брав участь у підготовці замаху на Трепова.
Наприкінці 1877-го, на прохання Віри Засулич та Марії Колєнкіної, Осинський приїхав у Київ для влаштування втечі з в’язниці організаторів «Чигиринської змови» — Лева Дейча, Якова Стефановича й Івана Бохановського.
Тоді у Києві діяв так званий конституційний гурток, який очолював Іван Ювеналієв. Основною метою гуртка була агітація на користь конституції та пропаганда політичних ідей. Після знайомства з його ідеями Осинський став прихильником політичної боротьби та почав виступати за теракти з політичним підтекстом. Він вважав, що чиновників треба трохи полякати, а потім здобути конституцію.
Невдовзі після невдалого замаху на Трєпова були скоєні теракти і в Києві. Їх організував сам Осинський, котрий зібрав навколо себе групу революціонерів, здатних на радикальні дії. Об’єднувало їх прагнення політичної свободи, помста і жага вбивств.
Жертвами терористичної групи стали прокурор Котляревський і жандармський офіцер фон Гейкінґ. Приводом став намір помсти за їхню участь у «Чигиринській справі». Формальним приводом для замаху на Котляревського стала звістка від народника Малавського, що начебто прокурор наказав роздягнути революціонерок Калініну та Крюковську.
І хоча Стефанович і Дейч, котрі перебували у тій самій в’язниці, спростовували неправдиву інформацію, Осинський разом із Мєдвєдєвим та Івічевичем 23 лютого 1878 року стріляли в товариша київського губернського прокурора. Всі кулі застрягли в розкішній прокурорської шубі. Котляревський навіть не був поранений, але від страху впав, і революціонери подумали, що справа зроблена. Наступного дня терористи дізналися, що вбивство не відбулося. Коли Осинського запитали, що він буде робити, той зі сміхом відповів: «А чорт із ним, цим боягузом! З нього досить: після цього випадку він більше не буде таким ревним чиновником».
У середині березня в Осинського визріла ідея надрукувати прокламацію з поясненням причини замаху на прокурора. Її було видано з підписом «Виконавчий комітет Російської соціально-революційної партії». Насправді такої організації не існувало.
У листівці йшлося про те, що діяльність революціонерів, спрямована в інтересах народу, переслідувалася. Тому, вони застосували засіб, який за інших умов вважався б неприйнятним. Видання прокламацій надалі відбувалося з приводу усіх дій терористів.
Члени «групи Осинського» прагнули займатися вбивствами «шкідливих осіб», котрі, на їхню думку, заважали революційній діяльності. Нововведенням стало те, що частина революціонерів мала займатися лише терористичними актами. Пізніше цю ідею підхопила терористична організація «Народна воля».
Після невдалого замаху в Києві почалися активні пошуки його виконавців. Це призвело до масових арештів серед студентства. Зокрема, був заарештований студент Подольський. Осинський за допомогою знайомих студентів скликав збори, де підштовхував учасників до політичного протесту. Відтак із Київського університету було виключено 150 студентів. Такі дії, що отримали назву «Березнева історія», ще більше радикалізовували терористів.
У таких умовах об’єктом атентату для Осинського став жандармський офіцер Густав фон Гейкінґ. Приводом до вбивства стали заходи жандармів із пошуку організаторів «Чигиринської змови», підозрюваних у замаху на Котляревського, і «придушення» березневих протестів студентства у Києві.
24 травня Григорій Попко у нічних сутінках підібрався впритул до офіцера і наніс йому в поясницю удар кинджалом. На крик про допомогу Гейкінґа відгукнулися кілька перехожих. Вони зробили спробу наздогнати вбивцю. Один із них встиг схопити нападника за руку, але той вистрелив із револьвера впритул, дивом схибивши.
Утікаючи, Попко вбив селянина, котрий його наздоганяв, і поранив городового. Після цього терорист утік, а Гейкінґ був доставлений в лікарню, де помер 29 травня. Пізніше жандарми виявили квартиру студента Діковського, де переховувався терорист, але той уже встиг залишити Київ. Офіцера Гейкінґа поховали 3 червня.
За два дні до замаху на фон Гейкінґа, проти ночі на 27 травня, були визволенні з в’язниці Дейч, Стефанович і Бохановський. Так були завершені справи, були пов’язані з «Чигиринською змовою».
Після невдалої спроби 1 липня біля Харкова організувати втечу Войнаральського з в’язниці, терористи на чолі з Осинським зібралися в Одесі. Там на той час готувався суд над революціонером, прихильником тероризму Ковальським. Спочатку його планували звільнити. Однак цього не вдалося зробити через сильну охорону.
«Справа Ковальського» була на особливому рахунку. Про неї був добре поінформований шеф жандармів Мезенцев. 27 липня в Петербурзі за його ініціативи на засіданні міністрів розглядалося рішення Одеського військового окружного суду і вже 2 серпня Ковальського розстріляли.
Після оголошення смертного вироку та страти підсудного члени «виконавчого комітету» Осинського вирішили організувати теракт. У цей час серед одеських революціонерів панувала жага помсти. Осинський вважав за необхідне здійснити замах на начальника Одеського військового округу Володимира Семеку. Однак реалізація задуму зірвалася через арешт Дмитра Лизогуба та Григорія Попка.
У грудні в Києві земські конституціоналісти Петрункевич і Ліндфорс намагалися переконати Осинського, Волошенка й інших відмовитися від терористичних методів боротьби. Однак ті відкинули пропозиції лібералів і нарада, на якій пропонувалося всім опозиційним силам об’єднатися, закінчилася безрезультатно.
На початку 1879-го у Києві планувався з’їзд для обговорення виробленої Валер’яном Осинським і Володимиром Дебогорієм-Мокрієвичем нової програми революційної діяльності. Ця програма втрачена, однак, вважається, що виклад її останнього параграфу зберігся у справі студента Розовського. Так, революціонери планували дискредитувати уряд в очах народу шляхом тepoристичних замахів і бунтів.
24 січня 1879 року, рівно через рік після замаху, скоєного Засулич, Осинського разом із Волошенком заарештували. Під час арешту наш герой намагався вбити капітана Судейкина.
Значної слави здобув передсмертний лист Осинського, де він писав про необхідність тероризму та про те, що «ні за що більше партія фізично не може вдатися». 14 травня революціонера повісили в Києві. Після арешту ватажка його організацію розгромили жандарми.

Сергій Щур, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...