Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Jun. 20, 2018

Недооцінений геній: історія Григорія Кузневича

Автор:

|

Жовтень 13, 2016

|

Рубрика:

Недооцінений геній: історія Григорія Кузневича

Григорій Кузневич

Більшість львів’ян і гостей міста, прогулюючись вуличками стародавнього Львова, навіть не підозрюють, скільки разів зустрічають на своєму шляху твори Григорія Кузневича, одного з найталановитіших українських митців кінця ХІХ початку ХХ ст. На жаль, доля обійшлася з ним доволі жорстоко, бо попри численну мистецьку спадщину, його ім’я майже забуте сучасниками.

Каменоломні Брусна
Григорій Кузневич прийшов на світ 30 вересня 1871 року в давньому осередку українського каменярства — селі Брусно Старе на Любачівщині (зараз — у Польщі). Брусно, перша згадка про яке походить із 1444-го, перебувало на південних схилах горбистого пасма Розточчя, що тягнеться від Львова на північний захід на територію Польщі аж до Томашова, Щебрешина і Красніка. Розточанські горби складаються з вапняків, мергелів і вапнякових пісковиків — з останніх виготовлялася більшість творів бруснівських каменярів.
У проведеній 1565 року інвентаризації та люстрації королівських маєтків зберігся запис про Брусно і трьох поселенців, котрі займалися «добуванням каменю» і виробництвом жорен. 1765-го у Старому Брусні працювало вже щонайменше семеро каменярів.
Серед цвинтарних і придорожніх пам’яток майстрів Старого Брусна до найдавніших належав кам’яний хрест, який зафіксований на початку XX ст. і датований, згідно з притертим на ньому написом, 1654-м або 1664 роком. У Старому Брусні здавна виготовляли нагробки. Так, серед найдавніших стел на єврейському цвинтарі у Любачеві є пам’ятка, датована близько 1740 роком.
Найвищий розквіт бруснянського каменярства припадає на злам XIX і XX ст. Тоді твори бруснянських майстрів стали відомими у Галичині. Фірмани з околиць розвозили твори каменярів по торгах і ярмарках аж до Львова і Лежайська. Найдалі зафіксованою точкою знаходження продукції бруснівчан на схід є селище Лопатин Радехівського району Львівської області.

У світ широкий
Доля усміхнулася Григорію Кузневичу 1892-го — Старе Брусно відвідав відомий львівський архітектор Юліан Захаревич. Побачивши роботи молодого каменяра, він високо оцінив його здібності й виклопотав невелику стипендію для навчання у Львівській художньо-промисловій школі. У 1893-1894 рр. Кузневич вчився на денному відділі «рисунків, моделювання та декоративного малярства», але не закінчивши його, перевівся на менш коштовний вечірній відділ будівельного промислу.
Одночасно з навчанням Григорій працював у майстерні відомого львівського скульптора Юліана Марковського, згодом став його найкращим учнем і часто завершував замовлені вчителеві твори. Таким чином, Кузневич став співавтором пам’ятників Яну Кілінському у Стрийському парку, Бартошу Гловацькому на Личаківській і, ймовірно, скульптурної групи «Фортуна звеличує працю» на будівлі сучасного Етнографічного музею.
Одними з перших праць молодого митця були чотири кам’яні алегорії у нішах фойє Палацу мистецтв, збудованого у Стрийському парку з нагоди Загальнокраєвої виставки 1894-го. На жаль, ці твори були знищені на початку 1950-х рр.
Високою оцінкою таланту Кузневича стало призначення йому стипендії Краєвого виділу, яка дала можливість навчатися з 1899-го по 1902 рік в Академії мистецтв в Римі у відомого художника Франческо Яковаччі та скульптора Антоніо Аллегретті. Григорій закінчив навчання в академії через два роки зі срібною медаллю. Також він відвідував вечірню Римську художню школу, де отримав дві срібні медалі: одну за скульптуру й одну — за рисунок. Під час навчання в Римі митець працював у майстерні відомого італійського скульптора Етторі Феррарі та польського скульптора Теодора Ригера, автора скульптурного оздоблення будівлі Галицького сейму.
У цей час натхненний античним мистецтвом, мистець створив скульптури «Перший хлібороб» (1900) і «Гончар» (1901). Обидва твори отримали схвальні відгуки мистецтвознавчої критики.

У Львові і за океаном
1902 року Кузневич повернувся до Львова, де виконав ряд робіт, що принесли йому популярність і загальне визнання, а також завершив твори, що залишилися після смерті його вчителя Юліана Марковського. У 1902-1903 рр. Григорій отримав замовлення на оздоблення фасаду музею Художніх промислів шістьма алегоричними барельєфами жіночих постатей в архівольтах трьох вікон і п’ятьма горельєфами під вікнами. 1950-го під час перетворення будівлі на філію московського музею ім. Леніна усі прикраси фасаду були безжально знищені.
1903 року Кузневич створив барельєфний портрет для надгробного пам’ятника Зоні Олесницької, доньки громадського діяча Євгена Олесницького, а 1904-го — пам’ятник на могилі промисловця і політика Станіслава Щепановського.
У цей час він також завершив пам’ятник польському національному герою Бартошу Гловацькому на Личаківській за проектом Юліана Марковського, якому довести справу до кінця завадила передчасна смерть. Відкриття скульптури відбулося у липні 1906 року. У той же період Кузневич працював над створенням алегоричної композиції для порталу львівського вокзалу.
1904-го Григорій створив скульптури Ісуса Христа, апостолів Петра і Павла для храму св. Петра і Павла в Сокалі. У цьому ж місті Кузневич оздобив також будівлю ощадної каси. Приблизно у той час Григорій вирізьбив і намалював іконостас для церкви у Старому Брусні.
1907 року після невдалої спроби отримати стипендію для навчання в Парижі або Мюнхені, мистець вирушив до США. За океаном Кузневич працював у Нью-Йорку, Клівленді, Пітсбурзі, Елізабетпорті, Філадельфії, в основному при оздобленні мостів, віадуків та інших монументальних споруд. Для української діаспори оздоблював церкви та читальні. Разом із єпископом Сотером, котрий також був художником, розписали кафедральний собор у Філадельфії. Кузневич виготовив для храму кілька скульптур та орнаментів. Є документальні підтвердження, що Григорій брав участь у конкурсі на виготовлення пам’ятника Христофора Колумба. Його моделі прийняли, але роботу доручили англійцеві.
У цей же час створив три проекти пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві. Щоб узяти участь у третьому конкурсі, спеціально повернувся з США в Галичину у вересні 1912-го, однак його проект запізнився і не був розглянутий журі.
У 1913-1914 рр., коли в Галичині тривали приготування до 100-літнього ювілею від дня народження Тараса Шевченка, скульптор створив погруддя поета, пам’ятну дошку для Івано-Франківська й ювілейну дошку для Богородчан.
1914-го Кузневич створив барельєфи Тараса Шевченка та Миколи Лисенка, які й досі прикрашають велику концертну залу Львівського музичного училища ім. С. Людкевича. До того ж періоду творчості скульптора належить надмогильний пам’ятник заступника начальника пожежної охорони Львова Гілярія Еліясевичя на Личаківському цвинтарі. Під час Першої світової війни скульптор виїхав на територію України, що перебувала у складі Російської імперії — спершу в Ковель, Київ, а звідти — в Одесу. У червні 1919 року Григорій повернувся в Галичину.

Останні роки життя
Після повернення додому Кузневич відмовився від викладацької роботи у мистецьких школах Кракова та Познані й залишився жити у рідному селі, зрідка виконуючи невеликі замовлення. Певний час був головою читальні, виголошував односельчанам лекції з історії України та про життя інших народів світу. Організував драматичний гурток і брав участь у виставах.
1925-го на згадку про першу церковну місію в селі Старе Брусно створив проект пам’ятного хреста в селі та керував його виготовленням. 1928 року виконав пам’ятник на могилі польських військових полеглих у 1918-1919 рр. в Горинці.
Наприкінці 1930-х рр. Григорій перестав займатися скульптурою. Різьблення стало заважкою справою для старшого чоловіка. Щоб заробляти на життя, він повернувся до малярства і в 1936-1937 рр. розписав церкву у місті Чесанові, що тепер на території Польщі, а через рік — храм у рідному селі.
1944-го Кузневич разом із родиною, як і сотні тисяч українців, був змушений покинути рідне село. Його переселили в Україну, і згодом він осів у селі Ганачівка Перемишлянського району Львівської області.

Могила Григорія Кузневича у с. Ганачівка на Перемишлянщині

Могила Григорія Кузневича у с. Ганачівка на Перемишлянщині

Через неміч Григорій відмовився від запрошення працювати викладачем у Львові. Це був дуже важкий період для митця. Вигнані з рідних домівок переселенці не мали навіть даху над головою, а про творчість годі було й мріяти. Скульптор, будучи близько до Львова, не раз згадував проведені там роки своєї молодості та творчі здобутки, на які хотів ще хоч раз подивитися. Однак мрія не збулася. У грудні 1947 року мистець занедужав, а 9 січня 1948-го його серце перестало битися. Вічний спочинок талановитий скульптор і художник знайшов на кладовищі в с. Ганачівка, залишивши яскравий, хоча й такий трагічний слід в історії українського мистецтва.

Андрій Павлишин, Західна інформаційна корпорація

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...