Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 24, 2017

На пошану Дем’янюка після його поховання в США

Автор:

|

Квітень 12, 2012

|

Рубрика:

На пошану Дем’янюка після його поховання в США

Моєю метою є не читання лекції в справі Джона (Івана) Дем’янюка чи повторна критика США, Ізраїлю та Німеччини за те, що вони спричинилися до понад 40 років невимовних страждань і несправедливості щодо Джона. А також деталей, як Німеччина неправильно вчинила з ним і 30 євреями з Нідерландів, які були жертвами німецької окупації й стали ними повторно під час протиправного показового політичного процесу. Мені просто хочеться востаннє сказати Джонові «прощавай».

Упродовж останніх трьох років, коли я захищав Джона Дем’янюка, він був центром уваги мого професійного життя як адвоката з карних справ у Німеччині. Але це ще не все. Було багато чого іншого. Ніколи не забуду нашої першої зустрічі у в’язниці Стаделгайм у Мюнхені. Він сидів у інвалідному візку, одягнений у светр із дірками й у вицвілі спортивні штани, привезений в’язничним офіцером у кімнату побачень. Ми вперше привіталися й заговорили англійською. Джон знав, що моя дружина, також Віра, як і його дружина, була українського походження. Він запитав у мене про мої мовні навички з української. Цим запитанням збентежив мене, бо, незважаючи на майже 40 років спільного життя з дружиною, я був надто лінивий, аби вивчити цю важку мову. Я завжди дотримувався принципу, що борщ є смачним, але це слово мені складно вимовляти.

Тим не менше, я про­йшов тест на знання мови, улаштований Джоном. Зокрема, я міг би легко співати й читати молитви українського католицького богослужіння зі самого дитинства, позаяк мій батько любив молитви східних Церков і їхні пісні. Він часто брав мене на недільну Службу Божу в українському монастирі неподалік мого рідного міста.

Я сказав Джонові, що можу молитися українською мовою, але все інше — дуже мало. Він відповів: «Тоді помолімося разом «Отче наш». Я сказав, що це буде добре. І ми молилися «Отче наш» українською мовою. Це було початком проведення нами спільного часу. Ми віддали наше майбутнє під захист і волю нашого спільного Творця. Це був чудовий спосіб розпочати судову тяганину, тому що ми усвідомлювали спільну потребу в тому, щоби спрямувати всі зусилля задля того, аби вижити й побороти сильних ворогів. А саме: помсту, відплату, сліпу лють, підробку документів, шахрайство, корупцію та перекручення правосуддя. До речі, після проходження першого тесту з мови Джон ніколи не просив мене його повторити.

Правнича битва розпочалася. Вона тривала майже два роки й більш ніж 90 днів у залі суду. Не було жодних сумнівів у тому, що Джона буде засуджено, як не було сумнівів у тому, що вирок ухвалено заздалегідь, до початку судового процесу. Засоби масової інформації та прокуратури зробили все, щоби Джон був співмірним із Гітлером і Сталіним. Він, а не Німеччина раптом нестиме відповідальність за нацистські вбивства сотень тисяч євреїв і знищення європейського єврейства. Джон був у ролі нацистського вбивці та воєнного звіра водночас.

У квітні 2011 року йому виповнився 91 рік. Тоді відбувся суд у мюнхенському Палаці правосуддя, щоби дати змогу єврейським позивачам спільно висунути дивні та лицемірні обвинувачення в історичній ретроспективі на адресу Джона. Але раптом щось сталося під час перерви в судовому засіданні. Джона перевозили коридором і зненацька хтось заспівав: «Многая літа, Джоне». Це була моя дружина, яка прийшла привітати його з днем народження. Але пісня була почута співпозивачами, які кілька хвилин тому прирівнювали Джона до страшного поплічника Гітлера. Вибухнула буря обурення. Як хтось міг наважитися побажати довгого й щасливого життя, а також заспівати тому дияволові, що гірший за всіх лиходіїв? У такої тварини не може бути дня народження. Такий лиходій повинен висіти на шибениці, а не тішитися здоров’ям на багато років. Саме так розгорівся скандал із великими заголовками в пресі. Голова районного суду попередив мене й наголосив на тому, що він забороняє моїй дружині приходити в суд, якщо вона має намір таке повторити.

Моя дружина піклувалася Джоном настільки, наскільки це було можливо в умовах в’язниці. Із її природними даними, особливо завдяки українському гумору та сміхові, їй іноді вдавалося стишити його біль і горе. Якщо моя Віра розмовляла з ним і тримала його за руку, можна було бачити усмішку в його очах.

Пісня дня народження та лютої реакції з боку позивачів цей простий людський жест мав свій ефект. Для нас Джон, безумовно, був не просто клієнтом — він став у певному сенсі часткою нашої сім’ї. Ми любили його й відчували відповідальність за нього. Коли він почувався добре, ми також добре почувалися. І коли 12 травня 2011 року він став вільною людиною, а також після його звільнення із в’язниці ми були просто щасливі. Чомусь він завжди був із нами, хоча жив за сотні миль у будинку для людей похилого віку.

Я повторюю ці слова, бо вони виявляють щось особливе: Джон Дем’янюк був чудовою людиною, добрим чоловіком, чудовим джентльменом старого крою. Що довше ми знали його, то більше любили. Він сприяв тому, що разом проведений час став багатшим і дорогоціннішим. Доля Джона вказує на те, що апокаліпсис Голокосту може повторитися, коли ненависть, помста й розплата стають рушійною силою діяльності людей. Миру між людьми та народами може бути досягнуто тільки через прихильність, братерство, справедливість, любов і порозуміння.

Джоне, Ви збагатили наше життя. Ми ніколи не забудемо Вас. До побачення, Джоне. Нехай Господь осяє вічним світлом Джона та дасть йому вічний спокій на Небесах. Вічная пам’ятъ!

Переклад з англійської Аскольда Лозинського

 Ульріх Буш

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...