Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Монографія про Олександра Архипенка. До 125-річчя від дня народ-ження видатного скульптора

Автор:

|

Квітень 19, 2012

|

Рубрика:

Монографія  про Олександра Архипенка. До 125-річчя від дня народ-ження видатного скульптора

Ранні цивілізації є підтвердженням того, що саме в тих країнах, де мистецтво було належно розвинуте, зародилася людська висока культура, а також там виникала суверенна державність, а передовсім розвивалися ці народи більш динамічно. Тут можна назвати цивілізації Стародавнього Сходу: Єгипту, Індії, Китаю, а також Греції.

Чимало читачів цікавиться й любить читати книгу «Буття», у якій розповідається про створення світу й усього живого на землі. Я, своєю чергою, щоб опрацювати статтю про Олександра Архипенка, вирішив познайомитися з книгою «Тисяча років української культури» Мирослава Семчишина, прочитав «Історію української культури» Дмитра Антонича й уважно ознайомився з працею «Нариси української культури», автором якої є Володимир Янів. А передовсім я детально познайомився з монографією «Олександр Архипенко», яка є підсумком довгого й славного творчого шляху нашого визначного скульптора, котрий відкрив у мистецтві своєрідну нову епоху. На підставі прочитаного та передуманого в мене складається враження, що культура в загальному та її похідні галузі, як-от мистецтво, і всякі духовні надбання народу сягають сивої давнини. А також відомо, що культурні цінності народу творять поодинокі талановиті люди. Недаремно кажуть, що той народ сильний свідомістю, у якого тих будівничих духовного життя є найбільше.

На тлі сказаного вище я хотів би представити Олександра Архипенка й наголосити на його всесвітньому універсальному значенні, його колосальному мистецькому внеску в розвиток нашої національної культури. На мою думку, як Т. Шевченко надихнув новим духом і вказав новий твердий шлях у національному житті, як Ярослав Мудрий, Володимир Великий дали нам право пишатися їхніми славними справами, так і всі пізніші українські вчені й патріоти своєю працею та героїзмом вірно служили нації.

Серед багатьох славних імен слід шанобливо згадати талановитого скульптора Олександра Архипенка, який своїм досконалим умінням у різьбі й скульптурі прославив ім’я України. Архипенко показав світові найкращі зразки творів, які ставляють його в ряд мистців, що підносять українців до рівня найцивілізованіших націй світу.

Мистецтвознавці називають Архипенка «найориґінальнішим скульптором від часів Родена». Звичайно, як до Архипенка, так і після нього в історії нашого народу були та є досконалі мистці. Досить назвати Михайла Козловського (1753—1802), Івана Мартоса (1754—1835), Пармена Забіла (1830—1890), Федора Каменського (1838—1913), Леоніда Позена (1849—1921), Петра Війтовича (1862—1936), а в новітній добі — В. Іщенка, Г. Кизневича, М. Паращука, М. Гаврилка, С. Литвиненка. Однак нікому з них не вдалося зажити такої слави й такого визнання, які здобув Олександр Архипенко. Він своїми найвизначнішими композиціями, ритмікою, творчою динамікою й ориґінальністю в поєднанні надреалістичного аванґардного стилю з особливим розв’язанням проблем простору та пластики, виміряних ідеальних форм захопив знавців і любителів мистецтва в цілому світі. Його називають основоположником кубізму в скульптурі та визначним теоретиком і педагогом у скульптурному мистецтві.

Архипенко народився 30 травня 1887 року в Києві як наймолодший син у сім’ї проф. Київського університету Порфирія Архипенка й Парасковії Мохової-Архипенко. Перші знання з малярства Олександр отримав від свого діда, який був іконописцем. А відтак учився чотири роки в Станіслава Святославського та в Олександра Богомазова. Був виключений зі школи за революційну діяльність. Тоді й вирішив переїхати до Москви, де в 1906—1908 рр. продовжив навчання в Московському училищі живопису, архітектури й скульптури. 1908-го Архипенко переїжджає до Парижа, міста, котре дихало мистецьким аванґардом і яким дуже цікавився мистець.

Перебуваючи в Парижі, Архипенко познайомився з такими відомими мистцями, як Пікассо, Матіс, Сезан, Леже, Брал, Модільяні, Аполінер, Марк Шаґал, із якими він зав’язав творчу співпрацю. Крім того, Архипенко продовжував поглиблювати свої знання в паризьких мистецьких школах. Оселився він у колонії художників «Вулик», де також жили вихідці з України Володимир Баранов-Россіне, Соня Делоне та Натан Альтман.

1910 року Архипенко відкрив власну школу, у якій викладав кубізм і ввів у скульптуру нові естетичні елементи — моделювання простору. Він особливо захоплювався половецькою скульптурою, його також цікавила пластика Трипілля, барокова архітектура Києва, старовинні пам’ятки Руси-України й світового мистецтва, які побачив у музеях Франції, Німеччини й Америки. Познайомившись зі світовими мистецькими надбаннями, прагнув осмислити їхні особливості пластичного оформлення творів і на їх ґрунті творити щось нове.

Йому імпонували стародавні культури Єгипту, Ассирії, Вавилону, Греції та цілі епохи, де немов космічно поєднується внутрішня сутність творів. Збагнувши гармонійність композиції витворів тих епох і народів, Архипенко відкрив засади для власних творчих спрямувань. Найвагомішим внеском у художню стилістику XX ст. стали його приголомшливі відкриття пластичних можливостей створення такого простору, стилю та композицій у своїх творах, які зачарували світ. Без сумніву, Архипенко належить до плеяди найвидатніших мистців минулого століття. Свої ідеї він реалізував у заснованих ним школах пластики в Парижі, Берліні та Нью-Йорку. Ідеї кубістів цікавили Архипенка, але й у цій галузі він обрав власний шлях і стиль.

Мистець перебував у постійному творчому пошуку нових ідей, жанрів, стилів, активно експериментував, уводив у пластику колір, застосовував поєднання різних матеріалів тощо. Ще 1910 року він улаштував у Італії, Швеції, Франції, Німеччині та Чехо-Словаччині виставки, які принесли йому широке визнання. У пресі з’явилося багато схвальних рецензій, які наголошували, що в скульптуру прийшов великий і ориґінальний талант. З 1912 до 1914 рр. Архипенко розширив свою школу мистецтв у Парижі й саме там показав себе талановитим педагогом і теоретиком мистецтва. Його запрошують викладати в різні університети, і він робить низку публічних доповідей. Притому слід ствердити, що Архипенко провадив надзвичайно рухливий спосіб життя. Він часто змінював місце свого проживання. 1914-го переїхав до Ніцци, а 1920-го брав участь у 12-му бієнале у Венеції. Звідти переїхав до Берліна й 1921 року заснував там власну Школу мистецтв. Недовго керував цією школою, бо 1923 року переїхав до США, де знову відкрив школу пластики в Нью-Йорку, а вже 1924-го викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв і в Університеті Канзас-Сіті. Саме в Чикаґо, Канзас-Сіті та Сієтлі він працював особливо активно. Його учнями були скульптори Д. Манцу, А. Джакометті, О. Цадкін, Г. Мур і інші, які згодом стали всесвітньо відомими. Працюючи педагогом, Архипенко не припиняв творчо працювати, головно — у манері конструктивізму, абстракціонізму й інших новітніх мистецьких течій.

Витоки його скульпто-малюнків простежуються в пластичних і механічних пошуках: «П’єро-карусель» (1913) і «Медрано II» (1914). Це був мистець-винахідник і філософ-метафізик. Для нього природа була завжди живою, до неї вмів прислуховуватися й із нею жити. Архипенко стверджував: «Відколи існує фотографія, подібність не потрібна. Завданням мистця є творити, а не фотографувати». Тому йому вдалося створити синтез епох понад існуючим мистецтвом, де зосереджений творчий геній мистця. Варто взяти до уваги такі його твори, як «Чорна сидяча постать», «Постать у просторі», «Крокуюча постать», «Мати й дитина», «Мадонна», «Блакитна танцюристка», «Боксери», «Еспанка», «Арабка», «Материнство на скелях», «Жінка з віялом» і «Жінка перед дзеркалом».

Він удало поєднав метал, дерево, скло, конструював рухливий людиноподібний механізм і відчував його пульс. Ця так звана архітектура — ориґінальний механічний дисплей, машина для демонстрації змінних набірних кольорових зображень — була ним напрацьована захоплююче: «Жіноча постать» (1923), «Статуетка. Єгипетський мотив» (1917), «Жозефіна Бонапарте» (1935), «Заратустра» (1948), «Балерина» (1957).

Архипенко обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм — «архипентуру». Він повернув пластиці колір, «складав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, створюючи примхливі конструкції з дерева, скла, металу, целулоїду, фіксуючи їх у рамах на домальованому фарбами тлі (серія «Медрано»). Мистець працював у галузі «скульптуро-малярства», поєднуючи тривимірність і площинність, виконував постаті з наскрізними отворами, уперше у світовій практиці застосувавши простір «всередині» й «порожнечу», так звані контррельєфи.

В 1920—1930-х рр. Архипенко брав участь у художніх виставках, а 1934-го оформив український павільйон на виставці в Чикаґо. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок.

Хоча він і виїхав з України ще молодим, скульптор усе життя тужив за красою рідного краю, який справив значний вплив на його розвиток модерного мистецтва у XX ст. «Моя туга за Україною — така велична», — казав мистець. Якось навіть зізнався: «Хтозна, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило в мені почуття туги за чимось, чого й сам не знаю, яке-то дороге те щось залишилося в моєму серці». На чужині його неодноразово називали «рашен», і це страшенно ображало скульптора. В українській оселі «Союзівка», що в Кетскильських горах у США, стоїть погруддя Тараса Шевченка, виконане Архипенком.

Однак повернімося до монографії, у якій на 346 сторінках зосереджена найголовніша інформація про Олександра Архипенка. У цій знаменитій книзі понад 200 сторінок займають ілюстрації, що дають змогу уявно охопити спадщину великого сина українського народу. Змістовну передмову до праці написав відомий український мистецтвознавець Святослав Гординський. Решта тексту — витяги з лекцій Архипенка в різних американських університетах на тему мистецтва й уривки з 50 статей європейських і американських мистецтвознавців про скульптора.

Чому твори Архипенка здобули таке високе світове визнання? На мою думку, це — не лише справа чудової техніки, індивідуального трактування кожної теми. Перш за все, він створив цілу філософську школу в мистецтві й підняв себе понад часом. За його теорією, людська творчість — це феномен космічної енерґії сонця, якою вмів живитися та майстерно її передати Всесвіту. До нього нікому не вдалося збудити та виявити стільки думок і краси в мистецтві. Цього таланту й слави налякалася московсько-комуністична імперія, яка в першому томі Української радянської енциклопедії не помістила навіть згадки про нього. Цінним є також і те, що в монографії «Олександр Архипенко» подається список осіб і музеїв, які мають у своїх галереях твори нашого великого скульптора. Уміщено також перелік університетів і мистецьких шкіл, де Архипенко читав лекції, і список міст Північної Америки та Єв ропи, де відбувалися його виставки. Притому варто зазначити, що в передмові до нової англомовної монографії про Архипенка мистецтвознавець Свято­слав Гординський особливо підкреслив ті елементи у творчості Архипенка, що виросли з української культури й традиції.

Український народ може пишатися Архипенком, який став апостолом України та показав її світові з найкращого боку. Доробок Архипенка називають українським мистецьким арсеналом, який зосере­джує в собі головний центр мистецької української культури. Він був почесним членом Об’єднання мистців-українців Америки, дійсним членом Американської академії мистецтва і літератури та дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. Архипенко докладав серйозних зусиль для популяризації української культури й тим збагатив культуру людства.

Помер великий Майстер — скульптор, живописець, графік і теоретик мистецтва — 24 лютого 1964 року на робочому місці в нью-йоркській майстерні. Не витримало серце. Похований у Нью-Йорку, на цвинтарі Вудлавн-Бронкс. Неподалік Нью-Йорка є маленьке курортне містечко Вудсток, де скульптор провів багато років і де існує його музей. 1997 року в Києві, біля стін величної й модерної будівлі одного з банків, що на площі Льва Толстого, є монумент «Пам’яті О. Архипенка». Так ушанував Майстра київський скульптор Анатолій Валієв.

Ярослав Стех

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...