Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 29, 2020

Леґенди про Кармалюка — правда

Автор:

|

Жовтень 23, 2020

|

Рубрика:

Леґенди про Кармалюка — правда
Устим Кармалюк

22 жовтня 185 років тому загинув «український Робін Гуд».

Витримав тисячі батогів
Устим Кармалюк народився 10 березня 1787-го в Головчинцях Літинського повіту Подільської губернії (тепер — с. Кармалюкове Жмеринського району Вінниччини). А здолати його героїчний опір поневолювачам не вдавалося упродовж 22 літ.
Унаслідок поділу Речі Посполитої 1772 року Поділля відійшло до православної Росії. Та це не визволило місцевих селян ні від кріпосного, ні від національного та релігійного гніту. Після того, як найбільш довіреним радником імператора Олександра I став князь Адам Чарторийський, а його коханкою — княгиня Марія Четвертинська-Наришкіна, то сваволя польської шляхти лише посилилася. Терпіли її, однак, не всі.
Коли 1813-го кріпак п. Пігловської Устим Кармалюк відмовився стати її коханцем, вона підбурила свого чоловіка, щоб той віддав її «кривдника» у солдати. Однак рекрут негайно ж дезертирував із війська та віддячив Пігловським тим, що спалив їхню гуральню.
Але зібрати гурт однодумців не встиг — бунтівника схопили, покарали 500 ударами шпіцрутенів (довгі, гнучкі й товсті прути з лози для тілесних покарань. — Ред.) і відправили в штрафний батальйон. Кармалюк і звідти втік, організував загін із селян, дезертирів і міської бідноти й три роки карав поневолювачів свого народу та громив їхні маєтки.
1817 року жандарми таки схопили його й засудили до страти, замінивши її останньої миті 25 ударами батогом і десятьма роками каторги в Сибіру. Та Кармалюк із В’ятської етапної в’язниці втік.
Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, видавав себе під час слідства за солдата з Костроми. Витримка не зрадила його й тоді, коли слідчі привели рідних на очну ставку і до нього радісно кинувся його восьмирічний син Остап. Та невдовзі після того, як месника запроторили до Кам’янець-Подільської фортеці, він організував разом із іншими в’язнями свою четверту втечу.

Таврований шпіцрутенами
Але його поранили і прикували до кам’яного стовпа у вежі Юлія II, яку в народі прозвали Папською, а після ув’язнення в ній Устима — Кармалюковою. Взимку 1824-го його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір.
Два роки конвоювали Кармалюка разом із іншими каторжанами до Тобольська, звідки він здійснив свою п’яту втечу. Загалом пройшов під час своїх повернень зі Сибіру в Україну дорогами Російської імперії близько 15 тис. км.
Щоб применшити його популярність серед селян і якось пояснити його кмітливість і доблесть, поміщики й урядовці поширювали чутки про нібито шляхетне походження ватажка. Та це лише розширило соціальну базу очолюваного ним визвольного руху, до якого почали приєднуватися й дрібні шляхтичі. Коли його знову схопили, після чергових 101 удару батогом і й мандрівки до Сибіру здійснив свою шосту втечу.
Щоправда, після всіх арештів, відсидок і втеч на Кармалюкові живого місця не було. Тільки на спині — сліди від 4 тис. ударів шпіцрутенами. А також від 227 ударів батогами. 1827 року ще й обличчя спотворили трьома таврами «в.о.р.». Та позаяк земляки Кармалюка вірили не його катам, а йому, очолене ним повстання перекинулося на Київщину та Бессарабію, згодом піднялася вся Правобережна Україна. Тому на придушення повстання Кармалюка «височайшим указом» кинули уланський полк.
А так звана Галузинецька комісія, створена для протистояння йому, допитала в 1833-1839 рр. до 20 тис. безпосередніх учасників і самовидців «війни Кармалюка». Однак тривала вона аж доти, доки 10 жовтня 1835-го шляхтич Федір Рудковський не застрелив його зі засідки в с. Коричинці-Шляхові. Тіло ватажка ще довго возили селами, щоб залякати селян. А імператор Микола І подарував Рудковському за вбивство Устима перстень.

Всенародна шана
Поховали народного месника в Летичеві, де 1974 року на постаменті-валуні поставили п’ятиметровий пам’ятник. Допитавши 2,7 тис. осіб, урядова комісія встановила, що Кармалюк підняв на боротьбу 20 тис. повстанців, котрі здійснили понад тисячу виступів, а все відібране у панів майно роздавали бідноті.
Тому він безперечно заслужив, щоб народ назвав на Поділлі «кармалюковими» тисячі горбів, печер, лісів, млинів, урочищ. На честь народного месника не лише с. Головчинці в Жмеринському районі Вінницької області перейменували в Кармалюкове, а й село Фернатія в Балтському районі Одеської області — в Кармалюківку.
Не лише в його рідному селі є вулиця Кармальківська. Вулиці Кармалюка пролягли й в Києві, Волочиську, Жмеринці, Івано-Франківську, Іллінцях, Кам’янці-Подільському, Калинівці, Літині, Львові, Полтаві, Смілі, Стрию, Сумах, Хмельницькому, Хмільнику й Чернівцях.
«Незлим словом» його згадали в своїх творах Тарас Шевченко (величав «славним лицарем»), Марко Вовчок (для неї він — «смільчак, красень та розумниця», відтак 1871 року письменниця потрапила в Петербурзі під суд, котрий оштрафував її «за схвалення такого способу дій, що суперечить встановленим у нас засадам власності»), Микола Костомаров, Степан Руданський і Михайло Старицький.
Перебуваючи в с. Вербка, Шевченко розпитував тих, хто переховував Кармалюка від жандармів і карателів. Улюбленим місцем відпочинку Кобзаря у Вербці була Кармалюкова гора. У сусідньому селі він записав пісню про соратника Кармалюка — одного з ватажків повстанських загонів Микиту Швачку. Рядки з неї стали епіграфом розділу поеми Шевченка «Гайдамаки».
Тижневик «Міст» детально описав життя українського Робін Гуда до До 180-річчя від його смерті.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online