Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 21, 2017

Композитор Ревуцький творив те, що у світі звуть екзотикою

Автор:

|

Лютий 21, 2013

|

Рубрика:

Композитор Ревуцький творив те, що у світі звуть екзотикою

Він народився 20 лютого 1889-го в селі Іржавці (нині – Чернігівська область), недалеко від станції Крути, звідки йдуть поїзди на Київ чи Москву. Тоді ще не знав, що в Москві, у родині Писарєвих, жило три сестри: одна вчилася на піаністку, друга — на скрипальку, а третя – Соня — на арфістку. Із нею й одружився 1915 року. Був тоді студентом мехмату Київського університету. Раніше навчався музики в Лисенка, Глієра.

Його звали Левом Миколайовичем, а дружину – Софією Андріївною. Усе, як у графа Толстого. Але Ревуцький не мав крутої вдачі свого тезка. Скульптори казали, що, аби зліпити з нього скульптуру, треба м’якого дерева, а не бронзи. Він не любив полювання й до всього на світі ставився, як до живого. Йому, голові Спілки композиторів Української РСР і народному депутатові, виділили машину. Та додому, на Банкову, він ходив пішки, усерйоз пояснюючи, що машині туди важко підійматися.
На Печерську оселився не одразу. 1924-го, коли переїхав з Іржавця до Києва з дружиною та малим сином, привіз із собою дві кози й жив на Лук’янівці, що тоді була майже селом. Левко Ревуцький змолоду любив небо, навіть змайстрував собі телескопа з дерев’яним корпусом. А катаючись на велосипеді, обирав таку трасу, щоби можна було злетіти з горба-трампліна. Востаннє сідав на двоколісного друга, маючи вже за 80.
Якось Ревуцький знайшов на тротуарі золотого дамського годинника. Уявив, що це – дарунок ревнивого чоловіка, і буде біда, як пропажа не знайдеться. Чекав на тім місці з годину й таки побачив жінку, що йшла, вдивляючись у землю. Віддав їй годинника й був щасливий.
Маестро мав багато учнів, як-от братів Майбород. Своїм студентам у важкі роки іноді платив стипендію з власної кишені, про що вони й не здогадувалися.
Ще коли Ревуцький був молодим, про нього казали, що він ”не має родичів ані в музичному минулому, ані в сучасній музиці України”. Бо до нього вітчизняні композитори спиралися на слово, покладене на етнографічну мелодику. Микола Лисенко довів цей принцип до досконалості — і йти далі не було куди. Щоби наша музика, не втрачаючи себе, увійшла як рівна у світову культуру, потрібно було (майже буквально) відірватися від землі. Це й зробив Ревуцький. Його Друга симфонія (1927) також створена на основі народних мелодій, але так, що це вже – не звичний етнографізм, а те, що у світі звуть екзотикою. Ніби й та сама Україна, але побачена з неба.
Утім, хоч Ревуцький і жив довго, але в музиці зробив набагато менше, ніж міг би. Після Другої симфонії редагував оперу Лисенка ”Тарас Бульба”. Написав чимало такого, як-от ”Комсомольська сюїта” чи ”Партія наша про кожного дбає” — для дитячого хору. Його талант знищила система, так само як талант Тичини. До слова, обидва митці приятелювали.
1974 року Ревуцький утратив дружину. Він був однолюбом і не пережив її надовго — помер 30 березня 1977-го. Похований на Байковому цвинтарі неподалік свого вчителя Лисенка.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...