Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 22, 2019

Князь Церкви

Автор:

|

Листопад 21, 2013

|

Рубрика:

Князь Церкви

Мені пощастило пізнати о. д-ра Августина Баб’яка за посередництва мого внука Зоряна, який студіював у Ліоні (Франція) і там познайомився із цим незвичайно талановитим богословом. Цей порівняно молодий священик – надзвичайно творчо обдарований, він докладно розуміє релігійні корені нашої Церкви й обряду та належно його популяризує, при цьому заслужено звеличуючи нашого найбільшого релігійного достойника, яким був і залишається митрополит Шептицький. 

Можна сказати, що о. д-р Баб’як став своєрідним смолоскипом у популяризації серед чужинців не лише нашої віри й обряду, але при тому всебічної славної діяльності митрополита, котрий усе своє життя поклав на вівтар української Церкви й на піднесення загального культурно-освітнього рівня українського народу. У задумі о. А. Баб’як каже, що важко знайти таку ділянку життя, якої б Андрей Шептицький своєю працею не піднімав на вершини національно-релігійного духу народу.
Митрополит жив не лише сучасністю, він умів підійматися до провіщення майбутнього. Основне служіння його полягало в тому, що він указував прямий і при цьому феноменальний шлях до Бога, нагадував Божі заповіді, перестерігав перед ідолопоклонством і іншими гріхами, попереджав про наслідки беззаконня. Перш за все, митрополит був подвижником християнської єдності між православною та греко-католицької вірою. Він учив усіх, аби без різниці віросповідування, раси, кольору шкіри поважати одне одного та взаємно шануватися.
Народився Андрей Шептицький у с. Прилбичі (тепер Яворівського району Львівської області). Його батько — граф Іван Шептицький, українець, мати — графиня Софія Фредро, за національністю — полька. Упродовж 1892-1894 рр. Андрей Шептицький завершує богословські студії Кракові, які були перервані його важкою недугою. 20 липня 1896-го священик був призначений ігуменом монастиря Св. Онуфрія у Львові. 19 травня 1897 року разом з о. Платонідом Філясом о. Шептицький починає видавати часопис «Місіонер», місячник-бюлетень «Апостольства молитви». У 1898-1899 рр. він викладає богослов’я у Кристинопольському монастирі.
2 лютого 1899-го імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславівського єпископа. 17 вересня 1899 року відбулась єпископська хіротонія, а 20 вересня 1899-го — інтронізація на Станіславівську катедру. За час єпископства Андрей Шептицький написав послання «Перше слово Пастиря» (до вірних), «Наша програма» (до духовенства), «Правдива віра» (до вірних на Буковині), «Християнська родина» (до духовенства та вірних), «До моїх любих гуцулів» (гуцульською говіркою), «На грані двох віків» (до духовенства та вірних).
Після смерті митрополита Юліана (Сас-Куїловського) о. Шептицький 17 грудня 1900 року був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17 січня 1901-го в соборі Св. Юра у Львові, де панотець гідно очолював нашу Церкву аж до своєї смерті 1 листопада 1944 року.
Августин Баб’як доклав чимало зусиль до популяризації самої постаті й діянь митрополита. Він написав «Протоколи засідань Львівських архієпархіальних Соборів 1940-1944 рр.» (Львів, 2000), Les nouveaux martys ukrainiens du XXe siеcle (Roma, 2001), «Нові українські мученики XX ст. Сповідники віри» (Рим, 2002). Також він є автором цілого циклу статей на релігійну тематику, що друкувалися в різних журналах. А 2012 року видав нoву книгу італійською мовою Il Metropolita Andrea Szeptyckyjnel suo incaricodi visitatore apostolico (1920-1923) (Тренто-Болзано 2012). У цій книзі о. д-р Баб’як, ґрунтуючись на неопублікованих архівних документах, дослідив і опрацював матеріали, пов’язані з переслідуваннями митрополита Андрея ворожими спецслужбами.
Митрополит був не лише автором численних праць, а й активним діячем і захисником людських прав. Досить згадати, як різко він став у обороні Галичини від польської пацифікації 1930 року. А 1938-го Андрей Шептицький виступив проти уряду, який на теренах Холмщини та Підляшшя зруйнував більш ніж 136 українських православних церков. Чимало сил докладав митрополит у справі оборони масово ліквідованого українського шкільництва.
Увагу привертає його праця «Як будувати рідну хату», написана в грудні 1941 року. Ця робота не втрачає своєї актуальності й тепер. Її слід перевидавати, бо вона стосується як минулого, так і сучасного й майбутнього незалежної держави. На самому початку цього послання митрополит пише: «Навіть тоді, коли той дар із неба молитвами отримаємо і на нього заслужимо вірним і совісним зберіганням Божих заповідей, знайдеться пребагато великих внутрішніх труднощів, які треба буде вже нам самим побороти, очевидно, не без помочи Божої благодати». Дар, що про нього згадує митрополит, — це незалежна Україна, яку треба берегти понад усякі цінні клейноди. Дуже правдиво передбачив митрополит проблеми, що так чітко виступають зараз. Серед іншого в цьому посланні є такі слова: «Коли всі засади Євангелії є в народі загальноприйняті, коли бодай велика більшість громадян живе християнським життям і поступає по велінні християнських чеснот, коли нарід своїм життям і молитвою заслугує на благословенство і поміч неба і коли в народі Церква свобідно виконує Богом дане післанництво, себто проповідає Євангеліє і освячує нарід та за нього молиться, ті труднощі, що зв’язані з верховним проводом, розв’язуються мирно і за Божою ласкою корисно для загального добра народу. Але коли тих умовин немає, а тому немає і Божого благословенства, на поверхню суспільного життя висуваються одиниці, не здібні на провідників державного життя, які своєю діяльністю приносять шкоду народові і державі. Це – ці аморальні наживи, що без релігійних і національних чеснот провадять до трагедій народ і державу».
Для прикладу, сучасна аморальна кліка, яка дорвалася до влади, виголошує абсурдні, фальшиво-брехливі гасла, що нібито вона будує якусь нову Україну, але ж, на жаль, без українських патріотів і навіть на догоду чужинцям намагається впровадити російську мову як другу державну в Україні. І тут мимоволі пригадується стаття «Уроки Шептицького», надрукована в часописі «Галицька зоря» 1 листопада 1990 року, тобто, за рік до проголошення незалежності нашої держави. Автором її є відомий талановитий публіцист Мирослав Маринович. У цій статті він, зокрема, писав: «Відсутність Шептицького стає особливо помітною, коли читаєш його твори, — час для України аж надто вогненний».
Від часу смерті митрополита минуло 68 років, а його послання набирають ще більшої актуальності в наш час. І ми переконуємося, наскільки проникливим розумом відзначався Андрей Шептицький. За словами й творчими дослідженнями Августина Баб’яка, пастирські послання митрополита мають неперевершену та безцінну вартість. Досить згадати послання «Не убий!» (листопад 1942-го) — це не просто заклики-остороги до греко-католицьких вірних, але звернення до всіх, хто намагався по-насильницькому позбавити життя будь-кого та з будь-яких мотивів. Засуджуючи людиновбивство, о. Шептицький засуджував усіх, хто чинив злочин, тих, хто своїми ідеями призводив до нього, і тих, хто спонукав і скеровував на злочин.
Митрополита вшановують, перш за все, усі прогресивні люди світу й за його жертовну поміч євреям у найтрагічніший час Голокосту. Тому не дивно, що 24 квітня 2012 року в парламенті Канади, на засіданні палати громад, було одноголосно ухвалене рішення «визнати заслуги перед людством митрополита Шептицького та його мужність, гуманність і співчуття до переслідуваної єврейської спільноти його архієпархії». Позиція митрополита в роки Другої світової війни «служить і служитиме незабутнім прикладом оборони засадничих людських прав, що є першим обов’язком людської спільноти».
Серед тих, хто близько знав митрополита й дожив до відродження УГКЦ та незалежної Української держави, був о. Йосиф Кладочний. Він упокоївся у Бозі 1994 року, але перед відходом у вічність устиг розповісти багато цікавого журналістам і історикам. Свідчення о. Кладочного є важливі тим, що він був особисто присутній при кончині митрополита. Його свідчення опублікував львівський історик Петро Шкраб’юк у книзі «Виноградник Господній». І власне, як згадує о. Йосиф, перед смертю Андрей Шептицький сказав такі пророчі слова: «Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької церкви. Тяжкий досвід, який впаде на нашу Церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої та буде обнімати цілий наш народ. Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим і цивілізованим державам світу. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка тривала вічно. Прощаюсь з вами. Будьте сильні і стійкі у вірі, витривалі і ревні у служінні Господу Богу! І більше мого голосу не почуєте, аж на Страшному Суді».
Як згадує далі о. Кладочний, після цих слів митрополит півдня ще був живий, але він уже нічого не говорив. Слова Андрея Шептицького є головною спонукою до чесної молитви, праці та дії задля добра свого народу. Він не просто говорив, що буде, а й указав, що потрібно робити, якщо ми бажаємо щастя для себе, своїх дітей і тривкости своєї держави. Усе залежить тільки від усіх нас, від того, прислухаємося ми до його слів чи ні.
Пророцтво митрополита Андрея про майбутнє України ще не сповнилося. Наша держава ще не є такою, якою її він її бачив. Отже, наше справжнє майбутнє — попереду нас, і воно залежить від наших молитов і національно свідомої щоденної праці, такої праці, яку з повною посвятою провадить Августин Баб’як.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...