Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, May. 22, 2019

Князь, що навчився жити по-новому

Автор:

|

Липень 17, 2014

|

Рубрика:

Князь, що навчився жити по-новому
Великий князь Володимир обирає релігію (Худ. І. Еггінк, 1822)

Великий князь Володимир обирає релігію (Худ. І. Еггінк, 1822)

Судячи з усього, Україна так засіла скабкою в оці Росії, що та вирішила стерти її з поверхні землі. І не тільки тим, що намагається загребти собі сучасні українські території. Тобто, позбавити Україну майбутнього. Того їй замало. «Матушка Расія» ще й уперто робить спроби відібрати в українців минуле, по шматочку відгризаючи їхню історію. От узялася за Володимира Великого. 2015-го виповниться 1000 років від дня його смерті. Ви геть забули?.. А ось Росія – ні. І посилено до цієї дати готується. Навіть кіно знімає, де має намір викласти цілковито здеформовану версію «Повісті минулих літ». Байдуже, що здеформовану, зате російські обивателі в доступній (кіношній) формі дізнаються, що князь Володимир, хреститель Русі, – «їхній», та й Русь (кому потрібна перша частина назви – Київська?) – теж «їхня». Ну а що знаємо про нього ми, українці?

Дикий язичник?
Володимир був Князем Новгородським, Великим князем Київським. Він відомий нащадкам як Володимир Великий, Володимир Святий, Святий Рівноапостольний князь Володимир. Загалом, епоха Володимира – це доба усних джерел і переповідань. Історія князя переповнена чутками та брехнею. Адже про нього говорили всі. Справжні літописи, що ґрунтувалися на достовірних фактах, велися значно пізніше, починаючи з ХІІІ століття.
Утім, правдиві факти є й із дитинства князя, часів його походів на печенігів та правління. Не є вигадкою й те, що Володимир мав сильний характер і дуже любив жінок. Якщо жінка не хотіла з ним бути, то він брав її силомiць. Коли Володимир воював у Полоцьку, то зґвалтував полоцьку княжну Родену на очах у її батьків, а потім убив їх. Окрім занять любовними втіхами князь завойовував нові землі, перемагав печенігів і зміцнював язичницьку релігію в Київській Русі.

Ревний християнин?
Та князя немов підмінили, коли він охрестився. Дуже цікаво описав Нестор Літописець роздуми Володимира про те, яку віру запровадити: самі мусульмани дуже йому сподобалися, але не сподобалося те, що не можна пити вино; католики не сподобалися тим, що «батьки наші не прийняли цього», певно маючи на увазі піст і скромність; юдеї не підійшли тим, що не мали землі (були вигнанцями у своєму краю), бо Бог відкинув їх і «землю віддав християнам»; греки прислали філософа, який усе гарно йому розтлумачив: від створення світу й аж до його кінця.
Тоді було послано 10 мужів, щоби побачили вони ту Церкву. Повернувшись посланці розповіли: «І прийшли ми в Греки, і водили нас туди, де служать Богові своєму, і не знали, чи ми на небесах були, чи на землі: нема-бо на землі такого видовища чи краси такої, щоб зуміли порівнять із нею. Знаємо тільки, що там Бог із людьми пробуває і служба їхня лучча, аніж в усіх інших народів. Не можемо забути ми краси тієї, бо всякий чоловік, коли спочатку покуштує солодощів, потім не захоче гіркого прийняти. Так і ми не маємо уже так жити».
Бояри порадились і сказали: «Якби поганий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба твоя Ольга, а була вона наймудріша зі всіх людей». Подумавши, Володимир спитав: «То де приймемо хрещення?» Вони ж відповіли: «Де тобі любо». І пійшов він війною на  Корсунь….

Хрещений двічі
Із цього приводу є теж чимало легенд. Але точно відомо, що Володимир Великий хрестився двічі. Уперше він заприсягся сам собі, що охреститься, якщо переможе кількатисячне військо печенігів, яке оточило Київ. Коли ж переміг, то попросив проповідників, які приходили з інших країн, щоби його охрестили. Невдовзі потому князь вирушив у Херсонес, який тоді належав Візантійській імперії. Завоювавши місто, Володимир вирішив одружитися з константинопольською царівною Анною. Та її брати висунули умову шлюбу: Анна вийде заміж за київського князя лише тоді, коли той прийме справжнє хрещення. Мовляв, те, яке він прийняв у Києві, – несправжнє. Кажуть, що в Херсонесі Володимир осліпнув і прозрів лишень тоді, коли вийшов із хрещенської купелі у Корсуні.
Коли Володимир став християнином, то так прагнув утриматися від спокус. Звичайно, спочатку він був аж ніяк не святою людиною. Літописець описує його спосіб життя так: “Був же Володимир переможений похіттю, і були у нього дружини […], а наложниць було в нього 300 у Вишгороді, 300 в Бiлгороді і 200 на Берестові”.
Однак князь справді змінився, прийнявши віру Христа, відкинув усю свою поганську гріховність і став жити по-новому та мільйони інших людей навчати. Він відпустив усі ті сотні жінок, без розпусти з якими раніше не уявляв свого життя, і залишився тільки з дружиною-християнкою Анною. Він відразу почав будувати храми, відкрив християнські школи. Це прозріння, преображення у Христі тривало ціле його життя. Маємо достатньо підстав уважати “пізнього” Володимира ревним християнином, а роль його у входженні до Церкви Христової найбільшої країни тогочасної Європи є визначною. Церква визнала князя Володимира святим у XIII cтолітті.

Смерть – теж таємниця
Під кінець життя Володимир мав багато проблем із синами. Найстарший Святополк зав’язав підозрілі зносини з Польщею, і Володимир відібрав у нього турівську землю, ув’язнив його й утримував неподалік Києва, у Вишгороді. Потім знову відмовив послуху Ярослав, що княжив у Новгороді: не хотів платити данини, яку здавна новгородці посилали до Києва. Старий князь розгнівався і наказав рубати ліси та будувати мости, — хотів іти походом на Ярослава. До того ще прийшла звістка, що печеніги йдуть в Україну – проти них князь вислав молодшого сина Бориса.
Серед тих незгод Володимир захворів тяжко й 15 липня 1015 року помер у своїм дворі на Берестовім, під Києвом. Бояри затаїли на якийсь час його смерть, бо в Києві був Святополк; йому, як найстаршому належався престол, але старшина, схоже, хотіла мати князем котрогось із молодших князів, мабуть Бориса.
Похорон Володимира відбувся за старовинним звичаєм. Чомусь не годилося виносити княжого тіла на руках, тож було розібрано поміст у горішній кімнаті, де помер князь, і на шнурах спущено покійника вниз і покладено на санях; тіло було обгорнене в килим. Його привезли до Десятинної церкви на санях, хоч це було гаряче літо, липень.
“Коли ж довідалися про це люди, то зійшлися без числа. І оплакували його бояри яко заступника землі їхньої, (а) вбогії – яко заступника і кормителя. І положили його в гробі мармуровім, опрятавши тіло його, блаженного князя, з плачем великим. Він є новим Костянтином великого Риму, що охрестився сам і (охрестив) люди свої, – і сей так учинив, подібно йому», – записано в Літописі руському.

Зниклі останки
Поховали Володимира поруч із його дружиною Анною, що померла 1011 року. Кам’яні гробниці їхні стояли посередині Десятинної церкви. 1044-го його син Ярослав Мудрий звелів вирити з могили кістки своїх дядьків Ярополка й Олега, загиблих у міжусобиці з Володимиром, і, всупереч християнській традиції, охрестити їхні останки та перепоховати поряд із братом.
Десятинна церква завалилася 1240 року, під час татарської облоги, і відтоді про саркофаг з тілом князя вже ніхто не чув. Аж 1635-го митрополит Петро Могила провів розшуки у руїнах і віднайшов справді гробницю; він думав перенести ці княжі останки до Софійської церкви і просив московського царя про нову гробницю, але цар не надто спішився.
Для багатьох науковців смерть князя досі є загадкою. Володимир Ричка, доктор iсторичних наук, приміром, не впевнений, це чи справді були мощі хрестителя України-Русі. Дехто взагалі заявляє, що кістки, які знайшов Петро Могила, не належать Володимировi Великому: саркофаг був сумнівного походження, не з мармуру. Це могло бути поховання якогось дрібного князя ХІІ століття. Потрібно зробити ще чимало дослідів та експертиз, які би допомогли нам розібратися. Аби лиш не ловити ґав. Бо, маючи такого захланного сусіда, ризикуємо залишитися без коріння…

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...