Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 20, 2019

Її порівнювали з Ботічеллі

Автор:

|

Грудень 06, 2012

|

Рубрика:

Її порівнювали з Ботічеллі

Зінаїда Серебрякова, що була родом із села Нескучного Харківської губернії, увійшла в історію живопису як одна з перших українських жінок-художниць. Вона писала переважно картини селянського життя, портрети й пейзажі. Дочка представників іменитих родин – Євгена Лансере й Катерини Бенуа – малювати почала дуже рано. «Діти в нас народжуються з олівцем у руці», – казав її дядько – знаменитий живописець, художній критик і історик мистецтва Олександр Бенуа.
Відлюдькувата худенька дівчинка із сумними очима та слабкими легенями виросла й стала чарівною панянкою. У неї закохався двоюрідний брат Борис Серебряков. Аби, незважаючи на кровну спорідненість, безперешкодно обвінчатися, довелося дати триста рублів хабара.
Молодята оселилися в родинному маєтку в Нескучному та були щасливі все своє подружнє життя. Хоча Борис, інженер-шляховик, по півроку й пропадав у відрядженнях, прокладаючи нові залізні дороги. Майже не виїжджаючи із садиби, народжуючи дітей, Зіна писала картини. Її «Автопортрет» на виставці «Світ мистецтва» на початку 1910 року став сенсацією й був одразу куплений Третьяковською галереєю. На початку 1917-го 33-річну Зінаїду Серебрякову представили до звання академіка живопису.
Революція принесла голод, смерть чоловіка від черевного тифу.. Як і її мама, Зінаїда стала вдовою в 36 років. Обидві, поховавши мужів, залишалися їм вірні. А ще Борис Серебряков і Євген Лансере прожили рівно по 39 років. Містика…
Із приходом більшовиків маєток було спалено, сім’я перебралася до Харкова. Зінаїда працювала в музеї при Харківському університеті за копійки. 1920 року вона перебралася в Петроград, але вже через чотири роки, усвідомила, що в Росії вона не може прогодувати свою сім’ю. Допоміг дядько Олександр Бенуа. Завдяки йому восени 1924-го Серебрякова виїжджає в Париж виконувати замовлення – велике декоративне панно. У Росії залишилися 74-річна мати, сини Женя й Саша та доньки Таня й Катя. Із часом дядько допоміг «видерти» до Франції двох дітей – Шуру і Катю. Інших членів сім’ї радянська влада не бажала віддавати.
1947-го Зінаїда отримує французьке громадянство, однак у Франції вона не почувалася своєю трималася окремо, не входячи в коло французів-художників. Маючи велику потребу в грошах, вона дарувала картини за порожні обіцянки влаштувати виставку… І раптом – везіння. Бельгійський барон Броуер зробив замовлення на розпис будинку, а потім позичив гроші на поїздку в Марокко. За шість тижнів вояжу з’явилося 60 нових робіт. Виставивши по приїзді 33 з них, першого ж дня виручила 10 тисяч франків!
У часи хрущовської відлиги старшій дочці Тані дозволили відвідати в Парижі матір. І ось1960-го, після 36 років розлуки, Зінаїда Серебрякова побачила свою 48-річну Тату, уже театрального художника МХАТ. Таня приїхала з дорученням: організувати виставку Зінаїди Євгенівни в Москві. Експозиція готувалася п’ять років. Серебрякова сама набивала підрамники та прикладала до них полотна. Вона не могла повірити, що це відбувається, хоч уже й були відіслані ящики з картинами, готова афіша, яку зробив її онук Іван, син Тетяни. Роботи Серебрякової були виставлені в Москві, Ленінграді та Києві 1966-го. Слава прийшла раптово, її картини порівнювали з Ботічеллі та Ренуаром, альбоми друкувалися мільйонними тиражами. Десятиліттями забута, вона стала знаменитою переступивши межу 80-річного віку. І з гіркотою вона підбивала підсумок прожитих років: «Нічого з мого життя тут не вийшло, і я часто думаю, що зробила непоправну річ, відірвавшись від ґрунту…»
Зінаїда Серебрякова померла в Парижі на 83-му році життя 19 вересня 1967-го. Похована на цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа. Небо в цей день плакало за нею – лив дощ і стояв густий жовтий туман, було темно, а наступного дня знову сяяло сонце…

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...