Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Іван Піддубний у Америці

Автор:

|

Грудень 04, 2014

|

Рубрика:

Іван Піддубний у Америці

Іван Піддубний

«Минулого тижня, 29 падолиста, на кораблі «Дайч» із Берліна прибув відомий на весь світ силач Іван Максимович Піддубний, — повідомлялося в українській газеті «Свобода» від 7 грудня 1925 року. — За походженням він — українець із роду козаків Піддубних, що жили в с. Богодухівці Золотоноського повіту Полтавської губернії. Йому — 43 роки. Борцівська кар’єра силача почалася в 1902 році з виступів у багатьох українських та російських містах і досягла такого зросту, що Петроградське спортове товариство спровадило його до Парижа на всесвітні змагання, де він здобув першу нагороду».

Там же було вміщено якісне фото й коротку інформацію про життя та здобутки богатиря. Ішлося й про те, що в Америку його викликав менеджер Жак Пфеффер. Щоправда, на той час Піддубному було не 43, а вже цілих 54 роки, і можна тільки здогадуватися, що це «омолодження» було зроблене свідомо, аби не мати проблем із страховою компанією й атлетичним комітетом Америки, який з огляду на поважний вік атлета, міг не допустити його до участі в змаганнях.
А вже за кілька днів «Свобода» сповістила, що 14 грудня у великій залі «Арморі-гол» у Нью-Йорку Іван Піддубний зустрінеться із чемпіоном Болгарії Доном Коловим. Очікуваного протистояння між борцями не відбулося, бо вже з другого хопу Піддубний поклав суперника на лопатки.
Не набагато кращим виявився й канадський француз Жорж Біжо, котрий, на відміну від болгарина, був добре обізнаний із американським способом боротьби. Але це йому не допомогло, бо вже на 12-й хвилині Піддубний ухопив суперника за голову, перекинув через себе та поклав на лопатки. Цей поєдинок відбувся 16 грудня в Ньюарку. І вже наступного дня в американській пресі з’явилися дописи про те, що Піддубний — борець надзвичайно сильний, і навряд чи він буде в Америці переможений.
Коли ж у наступному поєдинку силач, як снопом соломи, кинув литовським атлетом Гештавтом, члени атлетичного комітету не на жарт стривожилися, бо ще кілька таких боїв – й авторитет американських силачів різко впаде. Щоби такого не сталося, українському атлету призначили суперником чемпіона Італії Анжело Тарамаші, одного з найкращих борців американської системи. А для більшої гарантії переваги італійця поєдинок мав відбутися до двох перемог одного з борців. «У такий спосіб, — писалося в пресі, — комітет вирішив спробувати, чи цей продукт українського чорнозему зможе посісти в Америці таке становище, яке він мав у Європі».
Поєдинок відбувся 28 грудня в тій же залі «Арморі-гол». І хоч Тарамаші був значно спритнішим за двох попередніх борців, Піддубний упорався з ним у першій спробі за 33-й, а в другій — на 26-й хвилині. І вже наступного дня боровся в Джерзі-сіті з литовським силачем Джовом Комаром, ще через день у Пассейку — із чемпіоном Англії Гарі Стівенсом, а 1 січня 1926-го в залі «Метрополітен-опера» у Філадельфії – із чемпіоном Литви Карлом Аркусом. І всі ці поєдинки знаменитий силач виграв.
Та що більше перемог здобував українець, то більше клопоту завдавав він керівникам атлетичного комітету, котрі вже й самі не знали, що робити. Планували на 30 грудня його зустріч із чемпіоном Польщі Владком Збишком, але Владко чекав на прибуття до Нью-Йорка старшого брата Станіслава, котрий жив у Кракові. Тим часом, 8 січня в залі «Віктор-гол» Іван Піддубний поклав на лопатки відомого ірландського чемпіона Джека Томпсона, наступного дня — не менш знаного польського богатиря Артура Боганця, а ще через два дні — шведського чемпіона Карла Ламбертсона. Саме в разі перемоги українця над цими суперниками погодився вийти на бій із ним Владко Збишко.
Американські газети зарясніли рекламними повідомленнями, що бій відбудеться в «Арморі-голі» 18 січня 1926 року. Усі очікували сенсації. У спеціально випущеній атлетичним комітетом листівці повідомлялося: «Ми вважаємо матч-зустріч Владека Збишка й Івана Піддубного однією з найбільших подій у історії спортивної боротьби. Піддубний прибув у Америку з досягненнями, котрих не мав жоден інший борець світу. Легкість, із якою він перемагає своїх суперників у цій країні, доводить, що його репутація ґрунтується на рідкісних здібностях. Збишко чинитиме йому найзавзятіший опір у своєму житті. Саме він став на шляху відомого російського борця Івана Заїкіна в його марші до титулу та подужав німецького силача Зигфріда, коли цей тевтонський лицар грозився забрати із собою борцівську корону».
А нью-йоркський щоденник зазначав: «Іван Піддубний, український Одіссей, вправлявся вчора в греко-американськім атлетичнім клубі. У цьому будинку є церква грецьких православних євангелістів, а в церкві є орган. Саме неподалік від нього силач проводив свої тренування. Він так тяжко дихав, що органи аж стогнали. Гадаємо, що йому буде досить важко зробити, щоби в його обіймах так само застогнав Владко Збишко».
А вже 21 січня «Свобода» сповістила: «Побачити боротьбу прийшло більш як 15 тисяч глядачів. Під час перевірки ваги Владко Збишко-Циганевич заважив 230 фунтів. Піддубний — на 18 фунтів більше. Боротьба тривала майже три чверті години й закінчилася поразкою польського чемпіона. На 44-й хвилині Піддубний підняв Збишка на плечі, а з плечей так кинув ним до помосту, що той уже не міг устати».
Прийшовши додому, Іван тут же написав дружині: «Матч зі Збишком завершився на мою користь. Треба було всього 44 секунди, і перемога за мною». Тут силач дещо похизувався, бо насправді ж поєдинок тривав 44 хвилини.
24 січня, о 2 годині дня, у все тому ж залі «Армолі-гол» відбулася святкова імпреза з нагоди 20-річчя здобуття Іваном Піддубним звання чемпіона світу з грецько-римської боротьби в Парижі. У мистецькій частині свята виступали оперні співаки Микола Карлаш, Валентина Валентинова, Дмитро Ярославський, скрипаль Володимир Графман, гармоніст Григорій Матусевич, танцівниця Марія Лисенкова й інші. Наостанок ювіляр розповів присутнім про деякі таємниці своєї сили. У залі був присутній давній приятель борця славетний Федір Шаляпін.
Відсвяткували добре. Та всіх цікавило, що ж буде далі? Хто зупинить переможну ходу українського борця? 16 поєдинків — 16 перемог. Такого успіху міг досягти тільки великий майстер. І тут Івана Піддубного викликав на поєдинок сам Джо Стечер, котрий на той час був чемпіоном Америки й світу. Їхню зустріч було призначено на 1 лютого 1926 року.
Згідно з правилами атлетичної асоціації Америки, борець мав право викликати на боротьбу будь-кого зі суперників. Для цього потрібно було тільки внести заставу, переважно розміром 5 тис. USD, і поєдинок відбувався у призначений комітетом термін. Охочих помірятися силою та спритністю із чемпіоном чемпіонів не бракувало, бо завоювати звання «переможець Піддубного» хотілось усім. Що ж до боротьби за титул чемпіона Америки, то потрібно було перемогти чинного чемпіона в трьох спробах, вигравши дві з них. Саме так могло статися в поєдинку із Джо Стечером.
То був стрункий високий (185 см) із досить привабливою зовнішністю 22-річний борець, що походив із багатодітної родини фермера. Своїми м’язистими довгими ногами він обхоплював суперника – і вирватися було просто неможливо. Стронґмен досконало володів усіма засобами силових і больових прийомів. Він заявляв, що «рукам дозволено все». Писав — руками, але переважну більшість перемог цей борець здобув завдяки ногам. «Ножиці Стечера» відчув на собі чи не кожен, хто з ним змагався. Застосував він їх і проти Піддубного.
До цього поєдинку Джо поставився з особливим старанням та добре підготувався: він бачив, як Піддубний кинув Владком Збишком, і зрозумів, що з таким силачем зустрічатися ще не доводилося, тож того ж вечора взявся до вправ за зачиненими дверима.
Про цей двобій на сторінках газети «Свобода» від 3 лютого 1926 року під заголовком «Піддубний перший раз в житті програв» розповідалося: «1 лютого боровся Іван Піддубний з американським чемпіоном Джовом Стечером у Нью-Йорку. Цей поєдинок прикував до себе увагу кількох тисяч американської публіки. Боротьба була впертою. І як Пддубний не остерігався того небезпечного прийому, а таки попався в його «ножиці». Коли це сталося, зал завмер, гадаючи, що то буде кінець. Але Піддубному вдалося розчепити ноги суперника руками. Півтори години не принесли перемоги жодному із суперників».
Після десяти хвилин відпочинку борці знову вийшли на ринг. Мабуть, Стечеру, який був на 23 роки молодший за Піддубного, відпочинок пішов на користь і він почав наступати. Миттєві захвати чергувалися з різкими боковими випадами та підкатами. Піддубний уміло оборонявся, а коли потрапив у кліщі вдруге, розірвати їх йому вже забракло сил. Цей поєдинок тривав годину й 39 хвилин.
Одразу по закінченні бою Жак Пфеффер подав протест у зв’язку з порушенням регламенту зустрічі, яка почалася на годину раніше, ніж було домовлено, а також із приводу трьох спроб, які надаються претендентові на звання чемпіона. Однак цього не було взято до уваги, хоч тут же після поєдинку Стечер заявив, що дає Піддубному шанс змінити ситуацію та право на реванш.
Програш Стечеру не зламав борцівського духу Івана Піддубного. Уже наступного дня в Джерзі-сіті він упевнено переміг чемпіона Канади Джека Сміта. Перед початком цього бою Станіслав Збишко-Циганевич сказав, що Іван Піддубний є королем борців цілого світу й кожен із них вважає за честь зустрітися з ним у поєдинку.
А 4 лютого 1926 року в Патерсоні перед зустріччю з німецьким богатирем Гансом Міллером наш силач заявив, що коли зустрінеться зі Стечером удруге, то обов’язково переможе, і, заохочений глядачами, узявся до справи. На 27-й хвилині поєдинку він підняв суперника над головою та кинув його з такою силою, що в німця вилетіло два зуби.
Із перших же днів прибуття до Америки Іван Піддубний шукав контакту з українською громадськістю. Українці прийняли цього могутнього козарлюгу зі щирою душею й стали запрошувати на показові виступи в українських народних домах. Про один із них, що відбувся 5 лютого у Філадельфії в українській пресі сповіщалося: «Зала була переповнена так, що довелося її заперти, бо вже більше людей не вміщалося. Появу Піддубного публіка зустріла бурхливими оплесками, що додало йому охоти покласти на лопатки чемпіона Австрії Ганса Шулера вже на 18-й хвилині матчу».
А наступного після виступу атлета дня в Ньюарку міська організація Українських січових стрільців запросила Івана Піддубного на вечерю, яка відбулася в будинку родини Івана й Анни Левчиків, де зібралося близько 150 осіб. Ото вже наслухався силач досхочу стрілецьких пісень і рідної мови! Коли ж чоловічий хор під орудою композитора та дириґента Михайла Гайворонського заспівав йому «Многая літа», гість із сльозами на очах дякував землякам за гостинність.
Наступні борцівські поєдинки за участю Піддубного відбулися в Елізабеті (6 лютого), Ньюарку (8 лютого), Пасейку (9 лютого), Трентоні (10 лютого), Балтиморі (11 лютого), знову в Ньюарку (12 лютого) і Бостоні (16 лютого). І в усіх він здобував блискучі перемоги.
Цікаво, що після другого бою в Ньюарку Піддубного викликали в Нью-Йорк на суд. Річ у тому, що громадському Комітету шанувальників атлетичного спорту здалося, що поєдинок із Стечером був договірним і нібито борець програв цей бій, згідно з домовленостями менеджерів. Та всі заспокоїлися, коли почули від атлета, що жодної домовленості не було, а при наступній зустрічі він уже постарається перемогти Стечера.
22 лютого в залі «Арморі-гол» Іван ефектно здолав короля італійських силачів Ренато Гардіні, котрий був досить сильним, спритним і напористим суперником. Так, у листі до дружини Піддубний писав: «Ця боротьба має бути дуже цікавою як для мене, так і для публіки. Італієць бореться здорово та гарно. У поєдинку можливі несподіванки. Гардіні добре розуміється на американській боротьбі та має досвід більший, ніж я». А вже наступного дня ледь не всі газети радянської імперії опублікували повідомлення: «Цими днями Іван Піддубний завоював звання чемпіона світу, перемігши в Нью-Йорку найкращих борців Америки».
Та вже не так легко було Піддубному триматися найвищого щабля борцівської потужності. 25 лютого у Філадельфіїї його двобій із Джорджем Сальца закінчився нічиєю, 1 березня в Канторі (Огайо) на 32-й хвилині він переміг Джорджа Тернера, а 4 березня в Клівленді знову внічию звів поєдинок із Гансом Стейком.
Довгі роки грізним суперником Піддубного був поляк Станіслав Збишко-Циганевич, на вісім років молодшим за нього. Історія їхнього протистояння сягає ще початку участі в чемпіонатах світу в Парижі, Лондоні та Санкт-Петербурзі. У кожного з них були свої перемоги та програші. Піддубний давно хотів зустрітися зі Збишком іще раз. І така нагода трапилася 9 березня.
Про це в «Свободі» від 11 березня 1926-го писалося: «У понеділок ввечері боровся Іван Піддубний із Станіславом Збишком-Циганевичем у великій залі «Арморі-гол» при 34 вулиці. Обидва борці старі за віком. Піддубний має 55 літ. Станіслав Збишко – на рік старший (тут закралася помилка, бо насправді він був на вісім років молодшим. — Авт.). Обидва вони збирали лаври в Європі, а Збишко ще й у Америці, де був чемпіоном. Цей двобій цікавив багатьох, але вже не так, як у часі перших виступів Піддубного в Нью-Йорку. У залі було 3 тисячі публіки. Вони боролися 2 год. 5 хв. За цей час ніхто з них не зміг досягти перемоги, і бій було зупинено через пізній час, себто 11.20 ночі, коли за приписом боротьбу має бути завершено».
А 11 березня Стечер втратив титул, і новим чемпіоном Америки став Джов Мальцевич, знаний як Ютик Тайґер. Після поєдинку зі Збишком Піддубний виїхав у Конектикут, де 15 квітня 1926 року почалися великі міжнародні змагання борців вільного стилю. І першого ж дня в залі «Аксонія-опера-гауз» м. Аксонії він боровся з чемпіоном Греції та Малої Азії Тафсалпосом, 19 квітня в Нью-Бріттені — з німецьким чемпіоном Гансом Шмідтом, а 20 квітня в найбільшому місті штату Нью-Гейвені — з надзвичайно дужим і завзятим Литвином (Анди Бразаускасом).
За цей час в українській пресі з’явилося лише коротке повідомлення, де сповіщалося: «Іван Піддубний знаний скрізь у світі, як у Європі, так і в Америці. Ця людина – немолода, поважна, господар-хлібороб з українських степів. Він викликає на поєдинки найсильніших борців Америки й Канади та переважно всіх перемагає».
По закінченні змагань силач на короткий час навідався до Нью-Йорка й узяв участь у святковій імпрезі, організованій на його честь вертким одеситом Миколою Карлашем. Захід відбувся 26 квітня 1926-го. А через кілька днів Піддубний виїхав до Лос-Анжелеса для участі в серії літніх показових виступів борців світу на Західному узбережжі США. Перший поєдинок йому випало провести 19 травня з уже знаним болгарином Деном Коловим, двобій відбувся в «Ґранд-олімпік-аудиторії» Лос-Анжелеса. Але це вже був дещо інший Колов, бо на його рахунку числилося кілька десятків перемог, зокрема над Владком Збишком та Джо Стечером.
То були довготривалі й нелегкі змагання. Не обійшлося й без невдач. 2 червня Піддубний переміг Ґері Максвелла, а 16 червня в поєдинку з Джо Стечером знову зазнав невдачі й був переможений двічі на 56-й і 5-й хвилинах. 28 липня Піддубного поклав на лопатки Владко Збишко. Цей двобій тривав лише 16 хвилин 39 секунд. Там же Івана перемогли українець Іван Савчук та ірландець Том Дрейк.
Після Лос-Анжелеса група борців, а в їх числі й Іван Піддубний, здійснила показові змагання в містах Оклагоми, Луїзіани та Техасу. За чотири місяці борцівського туру містами Західного узбережжя США силач провів більш як 40 поєдинків, після чого ще й мав кілька виступів у містах Флориди.
До Нью-Йорка борець прибув 26 вересня та підписав контракт іще на шість місяців виступів у США. Тож усе знову пішло по колу. Фізично Піддубний почувався добре, а стратегії, тактики та досвіду йому ніколи не бракувало.
У жовтні 1926-го повернувся з Європи Олександр Гаркавенко. І чомусь дуже вже захотілося Іванові Піддубному помірятися з ним силою. В інтерв’ю, опублікованому 24 листопада 1927 року в часописі «Новое русскоє слово», борець поскаржився, що Гаркавенко його ігнорує та відмовляється від зустрічі на рингу. Обидва силачі були славними синами української нації. І, мабуть, розумно зробив Олександр, що не прийняв виклику старшого колеги, бо покласти Піддубного на лопатки способом вітряка він собі не міг дозволити, а в разі поразки — втрачав звання чемпіона України.
За півтора року перебування на вільній землі Вашинґтона Іван Піддубний узяв участь у не менш ніж 160 поєдинках і зазнав лише шість невдач при п’яти нічиїх.
У середині червня в Бостоні, на арені «Бостон-ґранд-опера-гавз», мали розпочатися міжнародні змагання за участю найсильніших борців світу, серед котрих був колишній чемпіон Америки Ед Льюїс Стронгер, дійсний чемпіон Америки Джов Мальцевич, борці Олександр Гаркавенко, Стів Сташек, Майкл Назарян, Абе Каплан, Тоні Феліціо й інші. Звісно, участь Піддубного могла б стати їхньою окрасою, але цього не трапилося. Мабуть, він у своїх 55 років не ризикнув стати їхнім учасником.
Піддубний залишив береги США наприкінці травня 1927 року. Останніми його борцівські обійми відчули на собі польські силачі Алекс Стейка та Павел Краковський. Деякі біографи стверджують, що на прощальному бенкеті в Нью-Йорку в залі було тисячу шанувальників його таланту. На жаль, українська преса про це не згадувала.
На арені він виглядав артистично й завжди подобався публіці. Не любити його було просто неможливо. Високий, широкоплечий, мускулястий — він виглядав, як Антей. Згадуючи залізну волю Піддубного, слід виділити його постійну моральну готовність вийти на боротьбу з будь-яким суперником. «Піддубний міг розвивати енергію миттєво, — писав про силача його лікар Євген Гарнич-Гарницький. – Він не втрачав азарту навіть у найважчі хвилини боротьби. Боровся завжди з розумом, раціонально, хоч міг раптово вибухнути люттю Ахіллеса».
Іван Піддубний був великим. І великим залишився в пам’яті поколінь. І сьогодні його вважають символом української сили та гордістю нації. Життя й слава борця-атлета — яскравий взірець вірного служіння своєму народові. І тому ще більше переконливими та зрозумілими стають сказані ним слова: «Виходячи на сцену, я молився за Україну. Тому й перемагав!»

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...