Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 4, 2020

Історія про те, як проста козачка осідлала крилатого залізного коня

Автор:

|

Листопад 20, 2014

|

Рубрика:

Історія про те, як проста козачка осідлала крилатого залізного коня
Марина Раскова, Поліна Осипенко, Валентина Гризодубова

Марина Раскова, Поліна Осипенко, Валентина Гризодубова

23 листопада 1968 року в селі Новоспасівці на Запоріжжі відкрили історичний музей, названий на честь льотчиці Поліни Осипенко. Місцеві краєзнавці збирали інформацію по крихтах, щоби надати відвідувачам документи й історичні факти про життя легендарної землячки, майора авіації.

Два класи церковно-приходської школи
Багато фактів біографії цієї дивовижної жінки доводить, що досягти поставленої мети можливе лише завдяки силі волі і сміливості. Хіба могли собі уявити співвітчизники Дениса Дудника, простого селянина з Бердянського району Запорізької області, що його дочка, дев’ята дитина в сім’ї, стане Героєм Радянського Союзу, найпочеснішого в ті часи звання?
Адже Поліна закінчила тільки два класи церковно-приходської школи. І хіба закінчення курсів птахівників в Києві за спеціальністю “інструктора з організації птахівничих ферм” могло якось сприяти оволодінню льотною справою? І чи робота завідуючої колгоспної птахофермою віщувала встановлення нового світового рекорду з дальності перельотів серед жінок?
Здається, що ці факти біографії Поліни Осипенко ніяк не пов’язані. Але це – передчасний висновок.
Тільки пройшовши шлях справжньої трудівниці, Поліна змогла виробити в собі риси характеру, необхідні жінці-льотчиці. Та коли 8 жовтня 1907 року в селі Новоспасівці, у родині Дениса Дудника народилася дівчинка, яку назвали Поліною, ніхто й гадки не мав про те, що на немовля чекає велике майбутнє. Багатодітна сім’я була незаможна. Щоб якось допомогти рідним звести кінці з кінцями, Поліна, закінчивши два класи церковно-приходської школи, пішла працювати нянею, а потім подалась і в наймички.

Не професія, а потреба
Після революції в селі Новоспасівці було створено колгосп, який став займатися птахівництвом, тож Поліна, якій було ледь за десять, влаштувалася туди. Стомлива робота, однак, давалася їй легко, тож дівчинка навіть викроювала час, аби відвідувати вечірню школу. Невдовзі її призначили завідувачкою птахофабрики.
Так потихеньку минало її життя, і до 20 років дівчина жодного разу не бачила літака, але якось під час робочого дня на птахофермі відбулася подія, яка перевернула все її життя.
Спекотного літа колгоспники помітили в небі щось дивне: серед ріденьких хмар рухалося дві загадкові темні фігурки. Потім почувся скрекіт пропелерів — і на луг біля птахоферми опустилося два літаки. Аероплани здійснили вимушену посадку, зустрічати льотчиків висипало все село. Пілотів було кілька, і серед них, на превеликий подив Поліни, була жінка!
Варто зазначити, що в 1920-1930-х роках в усьому світі, зокрема в нашій країні, був справжній “авіаційний бум”: молодь мріяла підкоряти небо, будувала планери і моделі літаків; створювалися аероклуби, а військові шукали нового бойового застосування повітряної техніки. Після вимушеної посадки тих двох літаків “захворіла” небом і Поліна: дівчина захотіла будь-що стати пілотом. Однак її шлях до штурвала був непростим, і почався він… у їдальні авіаційного училища.

Хоч офіціанткою, але на аеродромі!
Уперше вона спробувала вступити в знамениту Качинську школу льотчиків 1930 року, але ця спроба провалилася. І тоді Поліна вирішила не відступати. Перша спроба поступити до Качинської школи льотчиків не увінчалася успіхом, і вона пішла працювати в їдальню пілотів.
Польоти училища відбувалися на декількох майданчиках, куди до 12-ї години на літаку У-2 привозили стартовий сніданок. У цих постійних польотах льотчики-інструктори дозволяли Поліні потримати штурвал. Так вона помалу навчилася керувати У-2.
При цьому дівчина щодня просила начальника училища зарахувати її в курсанти. Рішучу вдачу треба було мати, щоби під час візиту на Качу К. Ворошилова, звернутися до нього з проханням зарахувати її в училище. Наполегливість у підсумку взяла гору — у відповідь Поліна почула: “Що ж, пройдіть медичний огляд…”
Невдовзі дівчина одягла курсантський однострій і коротко підстригла волосся — Поліна стала-таки курсантом. В навчанні вона була дуже старанною, а в пілотуванні — сміливою.

«Розповім усьому селу»
Після закінчення школи військового пілота Осипенко направили на службу в авіаційну частину. А коли їй дали відпустку, вона приїхала в рідну Новоспасівку. Приїхала, звичайно, в льотній формі. Колгоспники всюди ходили за нею, а деякі безцеремонно запитували: “Скажи правду, ти справді літаєш чи просто ходиш у військовій формі?”
Осипенко говорила, що літає, але їй не вірили. Навіть мати — і та засумнівалася. Тоді Поліна вирішила довести, що вона — льотчиця. Разом із матір’ю вона поїхала у свою частину. Старенька була на аеродромі, коли дочка піднялася в повітря. Літак виконував “петлі Нестерова”, “бочки”, “штопори”.
Мати стояла на зеленому полі, дивилася в небо і плакала. Коли дочка підійшла до неї після польоту, щаслива мати розчулено сказала: “Ну, тепер я вірю, що ти літаєш, розповім всьому селу…”

Вище за всіх дівчат!
Отож улітку 1933 року Поліна, закінчивши училище, стала військовим льотчиком. Командування, оцінивши її льотну майстерність, скерувало дівчину в одну з авіачастин Харківського гарнізону, де вона стала командиром ланки. Незабаром тут Поліна знайшла і своє кохання – вона вийшла заміж за військового льотчика Олександра Осипенка, що став згодом Героєм Радянського Союзу за участь у війні в Іспанії й генерал-лейтенантом авіації.

Поліна Осипенко постійно вдосконалювала свою майстерність, її представили керівництву країни. З високої трибуни в Кремлі вона заявила: “Обіцяю літати вище за всіх дівчат світу!” Слова свого вона стримала: влітку 1937-го Поліна Осипенко побила три світових рекорди висотних польотів, а одного разу вона досягла рекордної висоти серед жінок у відкритій кабіні – 8 804 м!
Здавалося, майстерність і відвага Поліни не знають меж. Такими ж невгамовними були і її подруги: Віра Ломако та Марина Раскова, із якими був здійснений знаменитий переліт на гідролітаку – із Севастополя в Архангельськ. Та от ще під час підготовки до нього несподівано з’ясувалося, що Осипенко, яка виросла на березі Азовського моря, сама не вміє плавати.
“Літати не боїшся, а плавати не вмієш… Яка ж ти морячка? А ще — командир човна, що літає!” — жартували подруги. “Гаразд, — сказала Поліна Марині Расковій, — я попливу, тільки ти будеш плисти поруч”. І вже через два дні Осипенко, майстерно рухаючись у воді, запливла далеко за буйки, змусивши лікарів серйозно понервувати.

На піку слави
Переліт на гідролітаку завершився успішно. Він тривав десять із половиною годин: наосліп, крізь густу хмарність, в постійній сутичці з обмерзанням фюзеляжу. Три відважні льотчиці з’єднали повітряною трасою Чорне й Біле моря за маршрутом Севастополь-Київ-Новгород-Архангельськ. За 10 год. 33 хв. вони подолали 2 416 км із середньою швидкістю 228 км/год. і встановили новий світовий рекорд.
А невдовзі потому екіпаж, в який знову увійшла Осипенко, пролетів без посадки з Москви на Далекий Схід. АНТ-37 “Родина”, на якому Поліна з напарницями Валентиною Гризодубовою та Мариною Расковою покрила 6 450 км, здійснив жорстку посадку неподалік Комсомольська-на-Амурі.
Незважаючи на труднощі, екіпаж виконав завдання, і в листопаді 1938 року всіх трьох дівчат було удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Для Поліни Осипенко це був пік слави, вершина кар’єри…
Поліна жила небом. Для неї це було не професією, а потребою. Розуміла вона й небезпека таких польотів, але знала, що все їй під силу. Та один із таких польотів виявився фатальним.

Останній політ
У травні 1939 року майор Поліна Осипенко, яка працювала тоді в льотній інспекції, мала взяти участь у зборах командирів для тренування в сліпих польотах на курсах удосконалення начальницького складу.
У перший день льотчики працювали в приміщенні з тренажером. Вони почергово займали кабіну і виконували по приладах завдання інструктора. Наступного дня літали з інструкторами й тільки на третій день перейшли до самостійних польотів.
З ранку 11 травня хмари низько нависли над землею. Але польоти почалися в точно вказаний в графіку час. Льотчики розділилися на пари: один перебував у закритій кабіні, інший – у відкритій, замість інструктора. Потім мінялися місцями. Поліна Осипенко, світова рекордсменка та вже майор авіації, вилетіла на завдання з Анатолієм Сєровим, начальником головної льотної інспекції ВВС РККА. Це був їх останній політ.
Обставини тієї трагедії досі залишаються загадкою. Літак, що розбився, було знайдено неподалік від села Високого. Про недоліки в конструкції літака було відомо, але в офіційній версії катастрофи їм не надали значення.
Анатолій Сєров був відомий тим, що в нічному бою над Іспанією збив бомбардувальник Франко. Поліна Осипенко — знана всій країні льотчиця-рекордсменка. І раптом вони не впоралися із звичайним навчальним літаком…

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply