Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 29, 2020

І через Уляну Кравченко накладали на себе руки…

Автор:

|

Квітень 15, 2020

|

Рубрика:

І через Уляну Кравченко накладали на себе руки…
Уляна Кравченко

18 квітня 160 років тому в родині українки Юлії Лопушанської й австрійця Юліуса Шнайдера в Миколаєві на Львівщині народилася водночас донька й тезка — поетеса, громадська діячка та піонерка жіночого руху на Наддністрянщині, більше відома під псевдонімом Уляна Кравченко.

Затьмарила зорі
Саме Уляна Кравченко першою серед наддністрянок видала 1885 року свої вірші. За даними історика Ярослава Грицака, «Юлія навернулася на українство ще підлітком, коли жила у провінційному містечку Миколаїв, у будинку, де колись виростав український поет Микола Устиянович». Своєю красою спонукала закоханих у неї до самогубств. А Івана Франка — до збірки «Зів’ялого листя».
На вдячність українців заслужила й тому, що писала вірші рідною їм мовою в ті часи, коли москвофілам вдавалося переконувати багатьох із них у їхній «общєрусской народності». Відтак також схиляла шальки терезів у бік еволюції наддністрянців в українців-патріотів.
А її перша на Наддністрянщині збірка поезій, написана жінкою, Prima vera, змусила землячок повірити у їхню рівноправність із чоловіками. Тож її творами відкривали жіночі часописи та альманахи. Була й активісткою жіночого руху. Розривалася між своїми родиною й творчістю та вчителюванням і громадською роботою, знехтувавши безтурботнішим життям, на які ця донька урядового комісара при одному зі староств Жидачівського повіту цілком могла претендувати не лише завдяки корпоративній солідарності австрійських службовців.
За даними дослідників Івана Денисюка та Валерія Корнійчука, її «поклонники вважали, що вродою вона затьмарила зорі»; «облягали, наче женихи античну Пенелопу»; «в самій галицькій столиці справляла тріумфи — була «окрасою львівських вечорниць» у салонах радників двору». Що вже казати про містечка. Дослідники переповідали: «Вся Бібрка була вражена несподіванкою: на танцювальній вечірці дівчина появилася у скромно-вишуканій чорній сукні без декольте, яка своєю елегантністю затьмарила надмірно оздоблені й надто декольтовані туалети дам. Юлія танцювала, як фея, і Бібрка одноголосно визнала нову вчительку-попелюшку «панною з великого світа». На іншому балі всі бібрські міщанки появляються в епігонських чорних сукнях а lа панна Шнайдер, але ефект пропав. Був однострій. Бракувало контрасту. Уляна Кравченко — це ж неповторна особистість, поетеса з талантом «не позиченим, а власним», багата духовністю, і якраз у цьому магнетизм». Та відмовляла усім у взаємності навіть після таких їхніх слів: «Мені, бачу, суджена смерть!».

Третій із черги
Відповідала: «Вертер! Але враження не робить, бо вже третій з черги. Мою симпатію здобуде скорше чоловік сильної волі». Коли ж один із них розповів, що вона сниться йому, то рекомендувала: «Щоби братам-українцям снився сон про чин»; «Якби ви не були українцем, радила б Вам як лік на Вашу нудьгу… флірт із панною Манею (дівчиною легкої поведінки з Бібрки. — Авт.). А так раджу працю над дітворою і над собою».
Пообіцявши в щоденнику, відправленому Уляні, що «не буде його на світі», він, радше, наклав на себе руки. Бо пошуки невдахи результатом не увінчалися. Натомість Франко, за даними дослідників, «жартівливо писав їй, що зовнішністю йому не подобалась: зріст завеликий, руки замалі, очі не блискучі». Та коли запевняв її, що «полюбив, як сестру, як друга», то все ж дописав: «може, навіть і трошка більше».
А розповідаючи Агатангелу Кримському про своє перше кохання, додав: «Познайомився з двома руськими поетесами, Юлією Шнайдер і Клементиною Попович, але жодна не мала на мене тривкого впливу». Та хоч і «не тривко», а все був небайдужим до них.
За даними Грицака, Кравченко «вперше закохалася у французького інженера-соціаліста», але «її найбільшою любов’ю був, однак, Іван Франко» й «лише випадкові обставини перешкодили тому, щоб вони стали чоловіком і дружиною». А натрапивши вдома у неї на щоденник її поклонника-самогубця й почитавши його, Франко, вочевидь, погодився з тим, що поетеса заслуговувала на пристрасні почуття, бо увіковічив їх, написавши за мотивами того нотатника збірку поезій «Зів’яле листя», за яку виправдовувався згодом: «Який я декадент? Я син народа, що вгору йде…»
Натомість Кравченко запевняла, що нотаток самогубця не читала: «Моє нещастя — се те щастя до сповіді Вертерів… вічні визнання, літа цілі… літа цілі. Те все збільшує мій смуток, тривогу, вбиває моє свобідне «я», смерть несе… не вільна я… А проте, чи винна я, що такі ті любовні сцени терпіння найменшого відгомону в душі не мають».
Звірялася у листах Франкові: «Мої думки були звернені лише на одне. Я була цікава побачити, пізнати своїх учнів. Бажаю стати самостійною, хочу вчити, говорити, що і як серце скаже, не боятися критики за огріхи проти методики, осуду, виданого (…) в канцелярійній залі учительської семінарії після лекцій, практичних вправ матуристок. Забажала я попробувати ширшого лету»; «учуюсь прикутою сильно тяжким ланцугом при тутешній школі, котра вимагає пожертвовання всіх сил»; «несення сили світла межи темний люд наш сердечний відкриє мені незнаний досі світ щастя»; «чи (…) життя своє не оплатиться жертвувати для менших братчиків, для бідного люду?».

Квіти та терна
Найвищою оцінкою своїй праці вважала любов до неї її учнів: «Дістаю від дітей багато гарних городових квітів… І горбатий хлопчик рад би виявити дяку пані учительці, та звідки квітів дістати йому, дитині бідної комірниці, заробітниці? Городів немає, а спромоги піти на луги, в ліс також немає. Однак щоднини приносить мені цвіти, на які інші діти не дивляться (…), що ростуть на оболоні біля хати, де мешкає, і при дорозі, якою йде до школи. Пилом вулиці вони покриті… Я за кожну зв’язочку дякую йому, ніколи не лишаю її на шкільному столі, ані викидаю».
Та не оминула й тернів, про які оповідав Грицак: «Зв’язки із Франком, відомим у галицькому суспільстві enfant terrible, коштували їй слави нігілістки і вільнодумниці. Польська Освітня Рада позбавила Шнайдер права викладати в міській школі у Бібрці за український націоналізм. З української жіночої школи, яку провадили сестри-василіанки у Львові, була змушена вступитися сама — батьки відмовлялися віддавати своїх доньок «під опіку нігілістки». Скитаючись по сільських школах, не могла встояти перед тиском директора однієї з них, Немєнтовського, котрий домагався її руки. Вони побралися. Як це зазвичай бувало у мішаних родинах, син пішов слідами батька, і під час польсько-української війни 1918-1919 рр. загинув у лавах польської армії. Донька залишилася при матері, як українка й як її особиста секретарка. До самої смерті Уляна Кравченко диктувала дочці спогади про свої численні романи. Але в центрі цих спогадів завжди був Франко, — вона продовжувала кохати після його смерті, безвідмовно і платонічно, присвячуючи йому свої численні вірші та поеми в прозі. Старечі риси Уляни Кравченко не змогли знівечити слідів колишньої краси. На підставі її фотографії з молодих років Бруно Шульц у роки першої совєцької окупації намалював картину у стилі аґітки: молода Уляна Кравченко записує під диктування Франка його «революційні поезії».
Грицак також розповів: «До останніх літ свого життя Уляна Кравченко згадувала один сон, котрий приснився їй перед Новим 1884 роком: вона бачила себе серед білого, непроглядного поля. Серед поля йшла дорога, заставлена саньми, а на кожних санях — труна. Далі все зникло, і вона опинилася сама, знову у білому полі. Навколо неї збираються постаті у святочних одягах, а вона стоїть перед ними на жертовнику у білій льняній одежі, в омеловім вінку, «щоби присягу-обіт зложити: труд життя рідній землі — Україні віддати…». Її коханий Іван Франко цей обіт формулював короткою, але влучною формулою: більше поту, менше крові. Чи ради нашого спільного добра не варто прислухатися до цієї поради — щоб ні нам, ні нашим нащадкам не мучитися кошмарами нашої історії?».
У 1888-1920 рр. проживала й учителювала з невеликими перервами в селі Сільці на Дрогобиччині. Але померла 31 березня 1947-го в Перемишлі, в якому проживала й працювала з 1920 року. А 1941-го її обрали там депутатом міської ради.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply