Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Гримаси долі Остапа Вишні

Автор:

|

Грудень 31, 2014

|

Рубрика:

Гримаси долі Остапа Вишні
Миттєвості табірного життя — злодій Федько Зубов і письменник Остап Вишня в арештантській робі

Миттєвості табірного життя — злодій Федько Зубов і письменник Остап Вишня в арештантській робі

Насправді звали його Павлом. Народився він на хуторі Чечва в Полтавській губернії, у маєтку поміщика фон Ротта, у якого тоді служив його батько Михайло Губенко, колишній солдат царської армії. Достеменно відомо, що батько Вишні мав вроджене почуття гумору, і цей дорогоцінний дар не тільки допомагав йому вижити, а й передався у спадок його дітям, зокрема Павлові. Однак мало хто сьогодні знає, що цю веселій людині двічі ухвалювався смертний вирок.

Безглузді звинувачення
Всенародна слава сатирика дратувала більшовиків. І 1921-го в Києві Остапа Вишню вперше заарештували за те, що не тільки служив у військах Української Народної Республіки, а й друкував свої фейлетони в пресі. Автора засудили до розстрілу і для його виконання відправили до Харкова. Але виявилося, що комусь із тамтешнього керівництва дуже подобалися фельєтони Вишні, і він замовив за письменника слівце. Дивно те, що письменника не тільки випустили з в’язниці, але навіть терміново виділили кімнату в комуналці, бо жити йому тоді було ніде.
1933 року Остапа Вишню заарештували вдруге й засудили до 10 років позбавлення волі. Він відсидів від дзвінка до дзвінка в Ухтинського-Печорському виправно-трудовому таборі (Республіка Комі РФ). Привід для арешту був, м’яко кажучи, дивний — тероризм. Нібито гуморист разом із товаришами готував замах на відомого партійного діяча Павла Постишева.
Звинувачення було таким кричуще безглуздим, що на допитах у НКВС письменник просто не зміг утриматися від жарту: “Чому би вам не звинуватити мене і в зґвалтуванні Клари Цеткін?” За примхою долі, через кілька років самого Постишева оголосили ворогом народу і засудили до кари смертю. І, за родинною легендою, Вишня знову не втримався: мовляв, я ж перший хотів його розстріляти!

Зайвого — розстріляти!
Але це вже було пізніше, а 1938 року гуморист мало сам не став до стінки. По нього прийшли в табір і сказали, що переводять Вишню в інше місце. Усі знали: якщо когось «переводять», це означає ніщо інше, як розстріл. Письменник почав роздавати своє майно товаришам: кому — теплі устілки, комусь — іще щось…
Цього разу причина смертного вироку була геть «прозаїчною». 1937-1938 роки — час масових репресій. У таборах бракувало місць, тому арештантів почали просто розстрілювати. Остапові Вишні, як виявилося невдовзі, пощастило — він захворів на запалення легенів. Його навіть повантажили вже на якусь баржу, але за станом здоров’я — висадили. Незважаючи на жорстокість, у таборах все-таки діяло правило: якщо людина важко захворіла, то етапуванню не підлягала.
Потім Остап Вишня дізнався, що всі, кого відправили по етапу на баржі, були розстріляні. Загалом, існує кілька версій його порятунку. За однією, життя гумористові врятував псевдонім. Ліквідувати наказали Остапа Вишню, а за документами в таборі він перебував під справжнім прізвищем і ім’ям – Павло Михайлович Губенко. Але як було насправді, сьогодні вже важко сказати.

Полювання як привід до ліквідації
Страшний то був час… Чому насправді Остапа Вишню звинуватили в замаху, — складне питання. Зрозуміло одне: тоталітарному режиму люди мислячі, інтелектуальні були непотрібні. А Вишня гостро висміював недоліки. Причому його популярність серед народу, як-то кажуть, «зашкалювала». Люди стали скаржитися Остапу Вишні на бюрократів, просили його розібратися в тій чи іншій ситуації. І все це, звісно, – в обхід партійних інстанцій. Сам же письменник у партії ніколи не перебував.
Приміром, 1929 року він поїхав на лікування до Німеччини й описав усе, що побачив, у берлінській «усмішці». Розмаїття товарів у крамницях – таке, що радянські туристи, зібравшись зі самого ранку в музей і розглядаючи дорогою вітрини, приходили туди, коли він уже був зачинений. А вночі в Берліні було таке освітлення, що годі було його відрізнити від світлого дня. Ну, хіба могло це сподобатися владі в країні, де ні того, ні іншого не було й близько?
Після арешту Остапа Вишні всі книги з його бібліотеки вилучили і знищили. А незадовго до арешту й заслання письменника мали «прибрати», застреливши на полюванні. Узимку він отримав телеграму, що запрошений знайомими пополювати в ліс. Як завзятий мисливець, він прийняв запрошення без роздумів. Поїхав. Але дістатися місця призначення Вишні завадила хуртовина. Довелося зв’язатися з тими, хто його запросив. А вони… уперше про цю телеграмі чули. Письменникові стало не по собі. Зрозумів, що його хотіли ліквідувати «випадковим» пострілом.

Із мрією про щасливе життя
Просто дивовижно, що після всього пережитого Остап Вишня не розлютився, не зненавидів людей, а ще й знаходив у собі сили жартувати й творити. Він радів уже тому, що вижив і повернувся. Адже так пощастило далеко не всім.
1943 року Олександрові Довженку, Юрію Яновському та Миколі Бажану вдалося виклопотати звільнення Остапові Вишні: Сталіна переконали в тому, що країні у воєнний час особливо потрібні його «усмішки». Генералісимус зволив погодитися з думкою товаришів. Пізньої осені Остап Вишня повернувся з ув’язнення. Кажуть, тоді мало кому зі знайомих письменника вірилося, що його травмований талант воскресне, і він зможе писати так, як писав колись. Та могутня жага до життя перемогла, й у творчості письменника після десятирічного вимушеного мовчання почався новий етап.
Як склалося життя Остапа Вишні після реабілітації? Він отримав у Києві квартиру, гонорари в повоєнний час давали йому змогу жити гідно. Дружина письменника актриса Варвара Маслюченко намагалася облаштувати побут: купила гарні меблі в комісійному магазині, телевізор і холодильник, пилосос – тільки-но вони з’явилися в продажу. Через багато років вона розповідала онучці, як, гуляючи вулицями міст, куди їх закидала доля, увечері дивилися в освітлені вікна будинків, за якими, як здавалося, було щасливе, благополучне життя. Про таке й вони мріяли.

Поруч із «генералом у спідниці»
Цікаво, що в родині другу половинку Остапа Вишні називали «генералом у спідниці». У неї, до речі, і власна рушниця була. Вона не раз виїжджала з чоловіком на полювання. Щоправда, ніколи не стріляла у тварин – лише по мішенях. У письменника було сіра «Перемога», але водити він не міг через поганий зір, тож і за кермо сідала Варвара Олексіївна. Дружина Остапа Вишні була в юності актрисою, але покинула роботу й присвятила чоловікові все своє життя.
Та й до того,щоби розтопити лід у стосунках Вишні із сином, чимало зусиль доклала саме Варвара Олексіївна. Загалом, це – досить незвична історія. Якось до них додому прийшов військовий. Вони з Вишнею спілкувалися в кабінеті. А потім письменник вийшов з кімнати і сказав дружині: «Варюшо, тiльки не падай: це – мiй син Юрiй». І пояснив, що в нього колись у юності була кохана дівчина. Під час громадянської війни вони втратили одне одного. Про сина Юрія Остап Вишня доти нічого не знав. А дружина відреагувала спокійно: «Слава Богу, Павлушо!» Адже спільних дітей у них не було. І Варвара Олексіївна з радістю прийняла і Юрія, і В’ячеслава, письменникового сина від попереднього шлюбу. І дуже їх любила.
І він любив усіх. Увесь світ. Та стався серцевий напад. Серце не витримало всього того, що довелося пережити. За сім днів до смерті Павло Михайлович повернувся до Києва з Херсонщини, де понад місяць пробув у творчому відрядженні. Були в нього нові плани, нові задуми, але 28 вересня 1956 року раптова зупинка серця обірвала життя цього сонячного чоловіка. Але слово його, чаруюче і веселе, і сміх його, то іронічний і їдкий, то поетичний і ласкавий, ще довго зігріватиме наші душі.
Похований Остап Вишня в Києві, на Байковому кладовищі. Його могила розташована на центральній алеї.

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...