Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 22, 2017

«Гетьман української музики»

Автор:

|

Березень 22, 2012

|

Рубрика:

«Гетьман української музики»

Свій родовід він вів від одного з побратимів козацького полковника Максима Кривоноса — запорожця Вовгури, прозваного за винахідливість Лисом, син котрого Іван Лисенко також був полковником — чернігівським і переяславським, а крім того, наказним гетьманом, онук Федір — генеральним суддею Війська Запорозького.

Після скасування 1786 року козацького устрою України Лисенків не ризикнули залишити серед ворогів Російської імперії, поповнивши ними її провідну верству — дворянство. Зокрема, батько композитора був полковником російської армії. Однак удома в Лисенків співали українською. У тому числі, майбутній композитор, для якого його мати наймала приватних учителів музики. А першу свою польку написав іще дев’ятирічним. На рідній же музиці зосередився після того, як його троюрідний брат, один із корифеїв вітчизняного театру Михайло Старицький, дав йому почитати перший український історичний роман — «Чорну раду» Пантелеймона Куліша.

Лисенко, дізнавшись із цього твору, що він — також спадкоємець героїв, присягнув присвятити своє життя щасливому завершенню їхньої справи. Старицький згадував: «Лисенко просто перемінився й почав доводити, що нам усім не тільки з народом, а й між собою треба розмовляти по-українському, щоби зробити цю мову культурною та своєю. Микола менше займався тоді етюдами, зате більше створював в українському дусі».

Вступивши до Київського університету, який закінчив із відзнакою, організував хор, котрий співав тільки українські пісні в його аранжуванні. Став тоді й одним із лідерів товариства «Громада», яка згуртувала наддніпрянську інтелігенцію. Збирав матеріал для граматики української мови, котрі використав у своєму словнику Борис Грінченко. Захистив дисертацію кандидата природничих наук, працював мировим посередником у Таращі.

Зібравши кошти на навчання в Лейпцизькій консерваторії, Лисенко закінчив її за два роки з дипломом піаніста-віртуоза, одночасно підготувавши перші збірки оброблених ним народних пісень і музики до «Кобзаря» Тараса Шевченка. Загалом поклав на музику понад 80 його творів. Заробляючи викладанням гри на фортепіано в музичних школах, отримані кошти віддавав на доброчинність. Зокрема, успіх його опери «Різдвяна ніч» дав йому змогу переказати гроші голодуючим російського міста Самари. Грошовий збір від концертів Лисенка був переадресований, у тому числі, 183 студентам Київського університету, відданим у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року.

Після заборони урядом Російської імперії українських вистав і друкування нот до них писав «у стіл» — на майбутнє. Створив хор, із яким чотири рази об’їздив Україну. Був співорганізатором Наукового товариства імені Шевченка й очолив музичне — «Боян». Тому саме його визнали засновником українського музичного мистецтва й величають «гетьманом української музики».

Але встигав ще й очолювати український національний рух. Зокрема, в 1908—1912 рр. — на посаді голови ради правління створеного ним «Українського клубу». Саме цей культурно-освітній центр, який російські шовіністи прозвали осередком «сепаратизму та мазепинства, котрий розхитує устої існуючого ладу», став першою леґальною українською громадською організацією на Наддніпрянщині.

Лисенка проголосили «символом і совістю українців», бо координував опір русифікаторам і після арешту жандармами «за антидержавну діяльність» — організацію вшанування 50-х роковин смерті Шевченка. Улаштовував також літературні й музичні вечори, курси для народних учителів, недільну школу для селян, створив комітети для сприяння спорудженню пам’ятника Кобзарю.

Прослухавши курс Петербурзької консерваторії, був запрошений на посаду капельмейстера приватної опери, перспективну для потрапляння в імператорську. Але повернувся в Україну — розриватися між викладанням задля заробітку в Київському інституті шляхетних дівчат і творчістю, яка принесла йому не статки, а популярність серед співвітчизників.

Святкуючи 1903-го 35-річчя творчості Лисенка, «Громада» подарувала йому зібрані нею тисячі рублів, щоби придбав заміський будинок, аби хоч трохи відпочивати в ньому від постійної перевтоми, яка підірвала його здоров’я. Але він витратив їх для відкриття власної музично-драматичної школи, де пріоритетною була українська музика. Саме вона стала першим українським навчальним закладом, який надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. Не забував і про наддністрянських співвітчизників.

Під час святкування ювілею Лисенка у Львові маршалок Галицького сейму граф Бадені непокоївся: «Не думав, що українців — так багато». Прочитавши партитуру його опери за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба», до нього в Київ приїздив умовляти поставити цей шедевр у Санкт-Петербурзі композитор Петро Чайковський (теж нащадок запорожця). Лисенко відмовився, бо не уявляв собі того, як українські козаки співатимуть іншою мовою. Але не був і шовіністом: коли учня-єврея його музично-драматичної школи образив один із її викладачів, звільнив того негайно.

Помер Лисенко 6 листопада 1912 року в Києві. Його іменем названо вулиці й провідні мистецькі установи України — Львівську національну музичну академію, Харківський академічний оперний театр, Колонний зал Національної філармонії, Київську спеціалізовану музичну школу, провідний камерний колектив — струнний квартет.

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...