Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 17, 2017

Галас наколо Шухевича нагнітають із Москви

Автор:

|

Червень 28, 2012

|

Рубрика:

Галас наколо Шухевича нагнітають із Москви

30 червня 105 років тому у Львові народився командувач Української повстанської армії (під псевдом Тарас Чупринка) Роман Шухевич.

Вибіркова дегероїзація

12 жовтня 2007 року тодішній президент України Віктор Ющенко посмертно удостоїв Шухевича звання Героя України, як пояснювалося у відповідному указі, «за визнач­ний особистий внесок у національно-визвольну боротьбу за свободу й незалежність України та з нагоди 100-річчя від дня народження й 65-ї річниці створення Української повстанської армії». А

2010-го Донецький окружний адміністративний суд визнав президентські укази про нагородження керівника Організації українських націоналістів (революційної) Степана Бандери й Романа Шухевича званням Героя України недійсними, оґрунтувавши цей вердикт так: «Звання Героя України можуть отримати тільки громадяни України, а Шухевич громадянином України не був».

Та позаяк жоден суд не визнав недійсними нагородження цим званням громадян СРСР — радянських генерал-лейтенанта Кузьму Дерев’янка, лейтенанта Олексія Береста, рядового Михайла Василишина, підпільницю Тетяну Маркус, політв’язнів Василя Стуса й Олексу Гірника, композитора Володимира Івасюка, ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС Василя Ігнатенка, Олександра Лелеченка, Володимира Тишуру й Миколу Титенка, цілком очевидним є висновок, що рішення Донецького суду — нелогічне й вибіркове.

Міф про «есесівця»

А продиктоване воно ідеологічними штампами часів СРСР, один із яких міститься в постанові Сімферопольської міської ради з приводу її відмови виконати 2007 року інший указ Президента — «Про святкування 100-річчя з дня народження Романа Шухевича»: «Шухевич є посібником нацистів, кадровим офіцером СС у чині гауптштурмфюрера».

«Звідки ноги ростуть» у цього наклепу, можемо встановити, набравши в пошуковику в Інтернеті слова «гауптштурмфюрер» і «Шухевич». У підсумку серед іншого отримаємо заголовок замітки «Присвоєння звання Героя України гауптштурмфюреру СС направлено на перегляд результатів Другої світової війни:

КЄРООР» у московській інформаґенції REGNUN від 13 червня 2007 року. А переповідається в ній заява Конґресу єврейських релігійних організацій і об’єднань у Росії, у якому дотримуються юдейського кодексу поведінки «Шулхан арух», що зараховує християнство до… ідолопоклонства: «Присвоєння гауптштурмфюреру СС звання Героя України (!) неможливо розцінити інакше, як недостойні спроби використання з політичними намірами кроків, спрямованих на героїзацію одного з активних посібників нацистів. Криваву «славу» батальйону «Нахтігаль» і його керівникові офіцеру Абверу Романові Шухевичу принесли каральні акції у Львові й Білорусі, які призвели до загибелі тисяч поляків, євреїв, білорусів. Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі кваліфікував націоналістичний рух у західних областях України в роки війни як колабораціонізм, а його учасників — як посібників нацистської Німеччини в здійсненні її людиноненависницьких планів».

Український офіцер

Як бачимо, у заяві КЄРООР Шухевича спершу названо «гауптштурмфюрером СС», а вже в наступному реченні — офіцером Абверу. Однак СС (Shutzstaffeln) — це охоронні відділи нацистської партії. А Абвер — армійська розвідка й контррозвідка. Тож гауптштурмфюрер СС не міг бути абверівцем. А Шухевич — німецьким офіцером.

Він був не німецьким, а українським командиром однієї з Дружин українських націоналістів. Німці ж назвали її «Спеціальною групою «Нахтігаль» («Соловейко»), а командувати нею призначили обер-лейтенанта Абверу Ганса-Альбрехта Герцнера.

Бо ж українські націоналісти за визначенням не могли бути німецькими офіцерами. Володимир Косик, історик паризького університету Сорбонни, натрапив у німецькому архіві на доповідь чиновника управління зовнішньої політики нацистської партії Арно Шікенданца, який застерігав свій уряд, що ОУН «провадить антинімецьку діяльність». А відділ зовнішньої політики нацистської партії доповів 1940 року шефові німецької поліції безпеки Гайдріху: «Своєю діяльністю вона становить загрозу державній безпеці. Було би єдино правильним ліквідувати це угруповання як політичну організацію».

Пан Косик дізнався також із німецьких архівів, що на Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі націоналістичний рух у західних областях України згадували лише раз: коли представник СРСР на доказ про масове знищення населення в Україні представив наказ німецької служби безпеки від 25 листопада 1941 року: «Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання в Райхскомісаріаті (Україна) з метою створити незалежну Україну. Усі члени руху Бандери повинні бути негайно заарештовані та після ґрунтовного допиту таємно страчені як грабіжники».

Леґіонерів — шанують

Тому сформований з українських націоналістів «Нахтігаль» не входив ані до СС, ані до німецької армії, а лише оперативно підпорядковувався полку спеціального призначення «Бранденбурґ-800». Причому в статусі, як установив історик Андрій Боляновський, national-ukrainishe freikorps — «національно-українського добровольчого корпусу». А добровольців — поляків, чехів і словаків, — які воювали в Другій світовій на боці СРСР, у їхніх країнах громадянства не позбавляли. Навпаки, угорці не зреклися тих із них, які разом з італійцями протистояли 1859 року Австрії, а 1866-го — Пруссії. У Чехії й Словаччині теж не вважають зрадниками вояків австро-угорської армії із цих країн, які перейшли в ході Першої світової на бік Росії.

А поляки шанують не лише своїх леґіонерів, котрі, добровільно підпорядкувавшись французькому імператорові Наполеону, воювали проти держав — учасниць поділу Речі Посполитої, а й тих, хто на боці одного загарбника їхньої вітчизни протистояв тим своїм співвітчизникам, котрі зголосилися воювати по інший бік фронту. Бо й ті з них, хто під орудою Юзефа Пілсудського виконував накази австрійського командування, і ті, що під командуванням генерала Юзефа Довбор-Мусціцького підпорядковувалися російському царю, створили 1919 року ядро польського війська.

Не каратель, а воїн

А 30 червня 1941 року леґіон «Нахтігаль» недвозначно засвідчив, що насправді був українським військом. Узята тоді ним під контроль радіостанція у Львові проголосила Акт відновлення Української держави. А її командир був призначений заступником міністра з військових справ у тимчасовому Українському державному правлінні.

Дослідник-єврей Сергій Вейгман встановив і розповів 2 січня 2001 року в київській газеті «Столичні новини», яка належить Вадиму Рабиновичу: «Солдатам і офіцерам «Нахтігаля», попри протести німецького керівництва, удалося витребувати собі право на присягу українському народові». Після того ж, як гестапо заарештувало Бандеру за відмову скасувати той Акт, Шухевич заявив німецькому командуванню від імені вояків «Нахтігаля», що вони не воюватимуть на його боці. Відтак їх оточили й роззброїли.

Стосовно «загибелі тисяч поляків, євреїв»

п. Вейгман зазначив: «Участь «Нахтігаля» у львівському погромі — не більше ніж сюжет радянської міфології». І нагадав, що представник СРСР навів на Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберґу докази скоєння каральних акцій у Львові німецькою «айнзацгрупою».

Що ж до приписаних Шухевичу каральних акцій у Білорусі, то п. Боляновський установив, що після розформування «Нахтігаля» його вояки ввійшли до охоронного батальйону № 201, підпорядкованого 62-му охоронному полку 201-ї охоронної дивізії 3-ї танкової армії групи німецьких військ «Центр». І не лише не брали участі в репресіях проти цивільних, а й відмовилися реквізувати в них продовольство.

Під маркою бандерівців

Відмову відзначати 100-річчя з дня народження Шухевича міський голова Сімферополя Геннадій Бабенко пояснив також тим, що «понад

4 тис. кримчан, у тому числі й сімферопольців, загинуло в Західній Україні», «причому там убивали вчителів, лікарів, медсестер». Але тільки невіглас чи наклепник приписуватиме ці жертви Українській повстанській армії, після того як була оприлюднена постанова Політбюро ЦК КП(б)У від 22 лютого 1949 року «Про доповідну записку військового прокурора військ МВС Українського окpyгу про факти грубого порушення радянської законності в діяльності так званих спецгруп МДБ», у якій читаємо: «Міністерством Держбезпеки Української РСР і його Управління в західних областях України з метою виявлення ворожого, українсько-націоналістичного підпілля широко застосовуються т. зв. спецгрупи, які діють під виглядом бандитів УПА».

А 14 вересня 2006 року луцька газета «Волинь» повідомила: «На ім’я сільського голови села Н. Заліщицького району зі східної України прийшов лист такого змісту: «Я — колишній солдат спецгрупи НКВД, яка під маркою бандерівців у 1944—

1945 рр. здійснювала масові вбивства невинних людей на Тернопільщині. Наша група позбавила життя не один десяток людей, яких ми вбивали ніби за симпатії до совітської влади, і ось нині, на схилі літ, стоячи над краєм могили, хочу висповідатися, розповісти правду, хто насправді проводив оті криваві акції».

«Якби моя воля»

Письменник Геннадій Бурнашов, який народився в російському Іртишську, розповідав у інтерв’ю «Україні молодій» від 18 квітня 2007 року: «На початку 1990-х до мене звернулися знайомі зі сходу України із запитанням приблизно такого змісту: ти, мовляв, не корінний західняк, то можеш об’єктивніше сказати, чи тільки зло творили озброєні українські націоналісти під час і після Великої Вітчизняної війни й хто, крім Бандери, ними командував? Об’єктивної відповіді я тоді не знав. Тому почав шукати. Коли мої зусилля в цьому напрямі були оприлюднені, на домашню адресу почали надходити підлі анонімки, написані російською мовою, по телефону зазвучали погрози фізичної розправи. Зрештою, це цькування обернулося для мене ішемічним інсультом».

Бо ось що виявив п. Бурнашов: «У радянській історичній літературі достатньо безпідставних звинувачень. Приміром, є твердження про те, що батальйон «Нахтігаль» брав участь у знищенні мешканців Києва та Дніпропетровська. Насправді ж він навіть не перебував у тих місцях. Ні на Нюрнберзькому процесі, ні у звіті Надзвичайної державної комісії про злочини гітлерівців у Львові не зафіксовано фактів масового знищення людей батальйоном «Нахтігаль», а тим більше вояками УПА, котрі боролися на два фронти — і проти німців, і згодом проти сталінських «орлів», які прийшли на зміну гітлерівським».

На запитання ж щодо нагородження Шухевича званням Героя України п. Бурнашов відповів: «Якби моя воля, я би присвоїв йому це звання щонайменше двічі».

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...