Новини для українців всього свту

Sunday, Jul. 21, 2019

Ґреґор Розумовський: «Ми завжди були українським родом, не ідентифікували себе з росіянами»

Автор:

|

Липень 03, 2019

|

Рубрика:

Ґреґор Розумовський: «Ми завжди були українським родом, не ідентифікували себе з росіянами»
Ґреґор Розумовський

Ґреґор Розумовський, прямий нащадок останнього гетьмана України Кирила Розумовського, зараз живе у Відні (Австрія). Йому 54 роки, він історик за фахом і фахівець по Східній Європі, зокрема, Україні.

Розумовські завжди були українським родом
— Із боку російських істориків неодноразово лунають твердження про те, що Кирило Розумовський і весь ваш рід мають вважатися російськими…
— Передусім давайте спробуємо зрозуміти, чому саме росіяни так прагнуть асимілювати Розумовських. Гадаю, це спрямовано не проти нашої родини, а має на меті стерти півсторіччя української історії. Лише черговий із безлічі прикладів поступового знищення фактів із української національної пам’яті. Історія переписують, пам’ять розмивається, національна ідентичність втрачається. Це — складові єдиного плану проти України, який російські правителі реалізовують із 1654 року. Як і головне — чому саме зникли всі оригінали документів Переяславської угоди? Лише незначна кількість українців знають про війну під проводом Івана Виговського проти Московії, чому це так? Чому російські підручники з історії повністю оминають Гадяцький мирний договір 1658 року, або ж подають інформацію про нього як про зраду? Після поразки Івана Мазепи під Полтавою і знищення Батурина Меншиковим, він продовжував руйнувати все українське, до чого тільки міг дотягнутися. Так знищили майже весь архітектурний період козацького бароко в Гетьманщині. І мова йде про 1712-1713 рр. — це півстоліття до Кирила Розумовського.
Обмеженням Розумовських до двох імперських фаворитів, котрі не мають особливих політичних інтересів і реальних зв’язків з батьківщиною, і досягається потрібний росіянам ефект. Мета — звести історію «золотої осені» Гетьманщини у 1750-1764 рр. до чогось несуттєвого. Гадаю, це й є відповідь на ваше запитання, чи не так? Ми завжди були українським родом, і ніяким більше. Тим більше мене дратує, коли так звані патріоти, українці, кажуть, що моя родина — російська. Такі заяви повторюють російську пропаганду, фабриковану ще з 1764-го. Але ніхто з тих, хто залишився серед живих від нашого українського походження, починаючи з Кирила, через його сина Григорія і до мене, не служив Росії й не ідентифікував себе росіянином.
— Отже, маємо чітко говорити про українське коріння вашої родини?
— Сам гетьман Кирило, як зазначала у своїх спогадах княгиня Дашкова, розмовляв лише малоросійською говіркою. Це — типова для російського дворянства назва української мови. Хоча не можу сказати, наскільки добре він нею писав. Значна частина його дипломатичного спілкування велася французькою, він також вивчив німецьку мову. П’ятий син Кирила Григорій був змушений покинути Російську імперію через свою ревну критику на адресу царської системи та корупції. Онук Григорія, мій прадід Камілло, поїхав автівкою з Чехо-Словаччини до Батурина, де спланував і профінансував реконструкцію гетьманського палацу. Його син, мій дід Андреас старший, розмовляв українською. Невдовзі після початку Першої світової війни його взяли в полон росіяни і він провів майже два роки в російському таборі для військовополонених. Мій батько Андреас був, певно, найвідомішим членом нашої родини минулого століття. Він зробив собі ім’я як політичний оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung, на сторінках якої активно попереджав про загрозу, яку СРСР становив для вільного світу. Я зростав у Нідерландах, Сербії, Франції та Південній Африці, але завжди вважав нас українцями.

Разумовський чи Розумовський
— Зараз ваше прізвище пишуть у російській транслітерації Razumovsky, а не в українській — Rozumovsky…
— Григорій під час подорожей Західною Європою використовував латинську транслітерацію через «а», як і його брати й їхній батько. Гадаю, це сталося тому, що у свідоцтві, що засвідчувало титул Олексія Розума як графа Священної Римської імперії, використали написання Rasumoffski. Свідоцтво видали у Франкфурті 27 квітня 1744 року, у період правління імператора Карла VII. Хоча мій предок Григорій продовжував підписуватися Rozoumovsky, аж доки не оселився у Богемії. Після цього всі папери підписані як Razumovsky, яку наша сім’я й використовує з 1811-го. Але кирилична версія, надрукована Михайлом Козачинським 1745 року в його панегірику для нашої сім’ї, була «Розумовський». І це показує, що обидві версії прізвища правильні.
— Ви вільно розмовляєте трьома мовами: англійською, німецькою та французькою. А як щодо української? (інтерв’ю відбувається англійською, хоча п. Ґреґор місцями відповідає українською).
— Не дуже, хотілося б балакати краще. Я вивчаю її, не можу дуже багато говорити, але розумію трохи. І чудово усвідомлюю, наскільки абсурдним є те, що моя українська настільки жахлива.
— Як історик, ви, вочевидь, добре обізнані з ситуацією довкола історії розвитку української мови, яка вижила, незважаючи на постійні утиски й навіть у певний час заборону. Наскільки важливою вбачаєте українську мову як одну з основ для існування незалежної та суверенної Української держави?
— Усі ці речі давно кажу про українську культуру й ідентичність. Однак вважаю, що можна мати українську ідентичність і, водночас, розмовляти російською чи якоюсь іншою мовою. Що це є справді важливим — ототожнювати себе зі своєю країною й усім її народом, відчувати справжню повагу до держави і поважати закони. А відчуття себе частиною культури — набагато важливіше, ніж мова, якою розмовляєте, оскільки ваші батьки, бабусі й дідусі, з професійних причин чи внаслідок радянської ідеології, у якийсь момент перейшли на російську. Не забуваймо, що Радянський Союз був в’язницею народів. І що тиск русифікації був величезний. Будьмо толерантними і щедрими. Зрештою, це дві хороші риси, притаманні українцям.
— Чи може Україна стати Українською державою без української мови як державної?
— Українська мова повинна бути основною офіційною державною мовою, вона також повинна бути мовою викладання в університетах. І для цього її треба викладати в усіх школах, оскільки молоді російськомовні українці можуть бути позбавлені доступу до вищої освіти та робочих місць. Але це не означає, що не повинно бути можливості, особливо для людей похилого віку, спілкуватися з державними службовцями російською мовою, у т. ч. в офіційних документах. Швейцарія легко справляється з трьома мовами; навіть у Німеччині є данська та сорбська мови, використання яких дозволене на реґіональному рівні. Чому Україна має бути менш гнучкою, ніж Швейцарія?

На Донбасі — війна Росії проти України
— Українці впродовж століть боролися за створення незалежної та суверенної держави, останні спроби щодо чого були зроблені й вашим предком Кирилом Розумовським. Однак, постійно ці спроби уривалися імперськими амбіціями Росії. Чи не розглядаєте ви теперішню російську аґресію проти України як черговий виток цього історичного протистояння та наслідок постійного прагнення Москви зберегти свій контроль над українськими територіями?
— Авжеж. І я вкрай розчарований тим, як західний світ реагує на аґресивні дії Путіна. Ми постійно стикаємося з новими загрозами з боку Кремля. Можливо, я неправильно трактую ситуацію, але для мене є тільки одне пояснення, чому Путін оголосив про видачу російських паспортів громадянам України на Донбасі: прокласти шлях до військової інтервенції, щоб «урятувати» своїх російських «співвітчизників», як це було в Грузії 2008 року. При цьому побоююся, що Україна стала розмінною фігурою у великій грі між великими державами: Росією, що хапається за ілюзорний статус наддержави — з одного боку, Європейським Союзом та Сполученими Штатами — з іншого. Але треба називати речі своїми іменами: те, що відбувається на Донбасі — не якесь повстання, а війна, яку Росія веде проти України.
— Чи погоджуєтеся з тим, що всебічне завершення війни на Донбасі буде можливим лише тоді, коли РФ прийме політичне рішення припинити свою аґресію і вивести свої збройні сили й збройні формування з суверенної території України?
— Безумовно. Росія воює з Україною, це однобічна й асиметрична війна великої аґресивної країни, яка вторглася до меншого сусіда з метою територіальної експансії. Московська панівна еліта, здається, не розуміє одного: те, що відбувається сьогодні на Донбасі, може легко статися завтра в Саха чи в будь-якому іншому реґіоні Російської Федерації (РФ). Вважаю, що Кремль сліпо вигадує рецепти розвалу власної ж країни. Можна припускати, що це все ж не є в намірах російського уряду. Але чому тоді він так бавиться з вогнем?
— У багатьох експертних колах вважають, що чим менше Путіну протидіяти, тим аґресивнішими ставатимуть його дії. Чи повинна міжнародна спільнота збільшити свій тиск на РФ?
— Якщо санкції працюють, то їх треба неодмінно посилювати. Що, на мій погляд, необхідно, так це посилення роботи засобів масової інформації (ЗМІ). Інформування західних ЗМІ та осіб, які приймають рішення та формують думки про Україну, замість пропаґанди, який продукує Кремль. Зараз Заходу щодо РФ у відповідь на війну на Донбасі — не що інше, як політика замирення. Така ж, як і відповідь британського прем’єр-міністра Невілла Чемберлена Адольфу Гітлеру в Мюнхені 1938 року за дуже схожих обставин.
Розмовляв Василь Короткий, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Loading...