Новини для українців всього свту

Wednesday, Jul. 17, 2019

Єпископ Никита Будка — перший у Канаді

Автор:

|

Грудень 06, 2012

|

Рубрика:

Єпископ Никита Будка — перший у Канаді

З 9 до 16 вересня 2012 року в місті Вінніпеґу (Канада) відбувся Синод єпископів Української греко-католицької церкви (УГКЦ), у якому взяли участь 38 єпископів з усього світу. Підставою для проведення цього Священного синоду саме в Канаді стали святкування й відзначання 100-річчя прибуття до Країни кленового лиска першого українського єпископа – блаженного священномученика Никити (Микити) Будки.

Преосвященний Никита Будка став основоположником УГКЦ у Канаді, приїхавши сюди 6 грудня 1912 року. Того ж року Папа Римський Пій Х іменував його ординарієм для українців греко-католиків у Канаді. Призначення Кир Никити було конечним. Причиною цього стало повернення о. Миколи Струтинського до США з Вінніпеґа в серпні 1907 року, щоби надати допомогу канадським церковним громадам. Він одразу розгорнув організаційну роботу, заклавши тверді основи під парафію свв. Володимира й Ольги, допомагав у оформленні нових церковних статутів, відбув низку поїздок по церковних парафіях Манітоби, Саскачевану й Альберти, писав статті й заклики до преси, наголошуючи на боротьбі за свої, українські, церковні права.
Бо насправді на початку ХХ ст. у Канаді велася боротьба за унезалежнення Руської греко-католицької церкви. Почали поширювати підписи петицій до митрополита Андрея Шептицького, щоби він, як Верховний голова Руської ГКЦ, завітав до Канади й «став у обороні обряду, повіреного йому руським народом». Готувався ґрунт до приїзду митрополита до Канади зі Львова на Євхаристійний конґрес увесь 1909 рік. Довелось організувати Комітет для оборони українського народу та його греко-католицької віри в протистоянні з французькими єпископами в Канаді й іншими силами, що діяли супроти визнання окремої РГКЦ. Шестичленний комітет, очолюваний Йосифом Кульчицьким, оприлюднив меморандум, підготовлений редемптористським ідеалістом о. Г. П. Бульсом, були вислані листи про релігійну ситуацію серед українців до Товариства поширення Католицької церкви о. д-ра Бурке з проханням, аби він представив їх учасникам Першого Канадського собору. Цей Собор таки відбувся 1909 року, на ньому обговорювалися церковні справи українців і про їхню потребу в українському владиці.
Іншою підставою для оформлення УГКЦ у Канаді як окремої самостійної церковної одиниці був приїзд слуги Божого митрополита Андрея на Євхаристійний конґрес, що відбувся в Монреалі 1910-го. Не тільки українські громади, а й канадські з великими почестями вітали митрополита повсюди, де він появлявся, відвідуючи при цій нагоді своїх вірян від океану до океану. Його меморандум, датований 18 березня 1911 року, був адресований римо-католицьким єпископам Канади, у ньому описано «Бажання українського народу», «Необхідність католицького авторитету серед українців» і «Необхідність керівного органу з осередком». Свій меморандум він підтвердив статистичними даними про існування українських церков і громад у Канаді. Переконаний наочними аргументами, навіть архієпископ Сент Боніфасу А. Лянжевен змістовно повідомив Апостольського делегата в Римі про свою згоду на оформлення незалежного єпископства УГКЦ. Тож можна ствердити, що таким чином упала остання фортеця спротиву. Так дійшло, коротко кажучи, до номінації Ватиканом першого українського єпископа на всю Канаду. Цю посаду обійняв префект Духовної семінарії у Львові о. д-р Никита Будка.
Никита Будка народився 7 червня 1877-го в селі Добромірці Збаразького повіту, у родині бідних селян. Початкову школу відвідував у рідному селі, а гімназію закінчив у Тернополі. Йому довелося відслужити у війську, після чого вступив на богословські студії в Інсбруку та Відні. 14 жовтня 1905 року був рукопокладений митрополитом Андреєм на священика та призначений префектом Духовної семінарії у Львові. У той сам час він приготував докторську дисертацію, представив її сенатові у Відні, який її прийняв. Крім праці префектом-інспектором семінарії о. Никита виконував обов’язки архієпархіального подружнього суду й еміґраційних справ. 1910-го він обійняв посаду головного редактора часопису Товариства св. Рафаїла для охорони руських еміґрантів із Галичини та Буковини під назвою «Еміґрант», що виходив у Львові за адресою: площа св. Юра, 5.
15 липня 1912 року о. д-ра Никиту йменовано єпископом для українців греко-католиків у Канаді, 13 жовтня його було висвячено Кир Андреєм, а 22 листопада він виїхав зі Львова та прибув до канадського Галіфакса, провінції Нової Шкоції. 22 грудня того ж року, на свято Непорочного Зачаття, у церкві Св. Миколая у Вінніпезі він відправив архієрейську службу Божу та відбув урочисте введення у владичий уряд. Преосвященний владика купив для себе скромний дім у Вінніпезі для помешкання та душпастирської праці, а церква Св. Миколая була для нього головним пристановищем. Владика відвідував українські церкви й організовані при них громадські установи, долаючи величезну територію від Атлантичного до Тихого океанів. Узявши на себе управління такою єпархії, він тим завершив перший розділ історії існування нашої Церкви в Канаді.
Пізнавши не тільки друзів, а й ворогів, владика не знеохочувався діяти проти них, захищаючи своїх вірних від ворожих дій. Кир Никита віддав канадську єпархію під покров Пресвятої Богородиці, про що свідчить його Пастирський лист від 20 квітня 1913 року. Відвідувати українські колонії по цілій Канаді та їздити на далекі відстані владиці було нелегко, однак він радо зносив усі ці труднощі. Підтримував будівництво нових церков, зокрема на сході Канади, приїжджав на їх освячення. Невсипущий владика старався спроваджувати нових священиків, яких завжди бракувало. Для цього він не жалів власних грошей, хоч сам жив убого. Він був свідомий того, що робить добро для своїх вірян.
З 27 до 29 листопада 1914 року в Йорктоні, у монастирі отців редемптористів, відбувся Собор українського духовенства під проводом владики Никити Будки. Під час нарад було представлено й обговорено найважливіші правила нашої Церкви, напрацьовано практичні вказівки й інші напрямки, щоб ними об’єднати душпастирські дії на усій території Канади. Для добра вірних нашої Церкви владика офіційно залагодив домініальну інкорпорацію й окремі інкорпорації для провінцій Онтаріо, Манітоба, Саскачеван і Альберта. Ці інкорпорації дали право українському народові в Канаді володіти й керувати власним майном церковного заряду. Стараннями владики було оформлено статут РГКЦ, назву якої було прийнято перед канадським урядом від слова Русь — старої назви Київської держави, що зберігалася до ХХ ст. на територіях західної України. Століттями нашу Церкву називали грецькою, тож ту саму «греко-католицьку» назву було залишено під час інкорпорації. І цілком слушно Кир Никита використав у документах слово «греко-», щоби зазначити історичне походження нашої Церкви з грецького віросповідання. Варто додати, що наш народ отримав святу віру й обряд із Греції, а всі наші Богослужби є перекладами з грецьких оригіналів.
Після 15 років діяльності завдяки зусиллям нашого владики-єпископа постала бурса (інститут) для українських студентів 1915 року в Ст. Боніфасі біля Вінніпеґа, яка проіснувала десять років. На цю бурсу імені Тараса Шевченка єпископ пожертвував 3 тис. CAD, часто відвідував учнів, розмовляв із ними, виголошував перед ними доповіді та промови. 1918 року було видано молитовник під назвою «Християнська родина», який містив десять пастирських листів, почав виходити місячник «Єпархіальний вісник» (1923), у якому владика закликав вірних дієцезії до взаємної допомоги та єдності, запрошував батьків будувати рідні школи, щоби діти й молодь у них навчалися української мови, віри, молитов, історії й української культури — пісень, танців, звичаїв, обрядів, а також рідного слова та письма.
Усе, що зробив єпископ Никита Будка за допомогою своїх парафіян, важко переоцінити. Але коли він покидав Канаду 1927-го та їхав до Львова, то залишив по собі УКГЦ у Канаді — неначе величезну, подиву гідну будівлю. Сам він мав добру вдачу, був доступним для всіх, щирим, добросердечним, відданим справам нашої Церкви, жертвував для неї всіма своїми силами. Він був справжнім єпископом-піонером, який заклав сильний фундамент під розбудову та розвиток УГКЦ у Канаді. Після нього залишилися єпархіальні священики (29), ченці (18), парохії (265), монастирі отців василіян, редемптористів і сестер служебниць (разом 11), школи, сиротинці, колегії та близько 200 тис. вірних.
Після повернення до старого краю, до Львова, преосвященний Никита Будка був членом львівської митрополичої консисторії та деканом львівського деканату. Невтомно працював як смиренний робітник Христа аж до свого ув’язнення червоними комуністами з 10 на 11 квітня 1945 року разом з іншими ієрархами УГКЦ. Його, зовсім невинного, було засуджено до п’яти років каторжних робіт і заслано до концентраційного табору в Караґанді, де й він помер 1 жовтня 1949 року. Відійшов владика у вічність із вінком перемоги як сповідник нашої віри й Церкви з наміром спасіння українського народу.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...