Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 21, 2020

Диктатор ЗУНР

Автор:

|

Червень 06, 2013

|

Рубрика:

Диктатор ЗУНР

9 червня 94 роки тому Євгену Петрушевичу було надано тимчасовий (на час ворожої загрози в часі війни) титул найвищої державної посадової особи з повноваженнями верховного військово-політичного зверхника в Західно-Українській Народній Республіці.

У лютому 1918 року в Брест-Литовську проходили міжнародні перемовини. У додатку до основної угоди між центральними країнами, УНР і Росією було прописано й майбутній статус Галичини: до 20 липня Австро-Угорщина мала надати їй автономію. Однак ратифікація цих угод була зірвана польськими представниками. Позаяк доля українців опинилася під загрозою, у жовтні 1918-го у Львові було організоване представницьке зібрання українських послів парламенту, галицького й буковинського сеймів, єпископату, представників політичних партій, на якому було проголошено утворення на етнічних українських землях незалежної держави та вибрано УНРаду на чолі з президентом Євгеном Петрушевичем. Уже 3 січня 1919 року він провів у Станіславові першу сесію УНРади, на якій був ухвалений закон про об’єднання з УНР. Після врочистого проголошення Акта злуки в Києві 22 січня Петрушевич увійшов до складу Директорії. 
Улітку 1919-го польське військо за сприяння Антанти захопило майже всю Галичину, а румунські війська – Буковину. Під загрозою державної кризи УНРада 9 червня надала Петрушевичу диктаторські права, згідно з якими, він наділявся й обов’язками президента, і голови уряду. Керівництво армією диктатор ЗУНР здійснював через Військову канцелярію. Головнокомандувачем Українською Галицькою армією (УГА) було призначено О. Грекова, 6 липня того ж року його замінено М. Тарнавським.
Під натиском польських військ УГА змушена була залишити територію ЗУНР і перейшла на Велику Україну. Диктатор і Рада уповноважених перебували в місті Кам’янці (нині Кам’янець-Подільський).
Однак керівництво УНР розцінило запровадження диктатури ЗУНР як недемократичний крок, вбачаючи в ньому сепаратизм. Петрушевич був виключений із Директорії, а щоб утримати надійний вплив у регіоні, при уряді УНР створили міністерство Галичини. Згодом Є. Петрушевич був змушений емігрувати з України. Він виїхав до Відня (Австрія), де дипломатичними засобами продовжував боротися за визнання ЗУНР.
Загалом, диктатура ЗУНР, незважаючи на поразку визвольних змагань 1918-23рр., була доцільною. Зокрема, їй удалось зупинити поширення анархії і піднести бойовий дух в УГА, яка спромоглась на протинаступ (”Чортківська офензива”) і скріпити – морально-політичний усього населення краю на подальшу антипольську боротьбу (зокрема, тоді до армії зголосилось понад 80 тис. добровольців). Петрушевич же як високоосвічений і досвідчений державний діяч гідно діяв на надзвичайно важливій посаді диктатора (хоча якийсь час військові кола ЗУНР на цю роль пропонували кандидатуру ґенерала Кравса, оскільки Петрушевич не мав військової освіти).

Степан Коник

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply