Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 26, 2020

Духовна донька України

Автор:

|

Червень 13, 2013

|

Рубрика:

Духовна донька України

Її полотна щороку додають у ціні, за них б’ються аукціони й приватні колекціонери. В Україні їх дедалі частіше підроблюють і навіть викрадають. Такою в часи ”ринкової економіки” є не надто весела, але цілком очікувана доля класика мистецтва, не оминула вона й Тетяну Яблонську.

Утеча
Зовні творча біографія народної художниці України виглядає нібито рівною та стрімкою. Шалений успіх 1949 року картини ”Хліб”, яка потрапила до всіх підручників. Одна за одною – дві Сталінські премії. Яблонська була в усіх радянських кінохроніках: депутат Верховної Ради СРСР, поїздки країною й за кордон, автографи, президії. А в душі – той страх, що жив у кожному в сталінські часи.
…Дідусь Тетяни Яблонської по материній лінії – Георгій Варгасов – працював інспектором народних училищ Смоленської й Тверської губерній Росії. А дідусь по лінії батька походив зі шляхтянського роду Великого Князівства Литовського. Тож родині Яблонських довелося тікати з рідного Смоленська туди, де про них ніхто не знав. Батьки перевезли дітей — найстаршу Тетяну, молодшу на рік Олену й найменшого Дмитра — в Україну.
І кожен з них по-своєму втілив мрію батька стати професійним художником. Дмитро працював архітектором, видав книжку ”Портали в українській архітектурі”. Олена, яка закінчила Київський художній інститут одночасно зі старшою сестрою — 1941 року, ілюструвала дитячі книжки.

Три домівки художниці
Родину Яблонських світові представила Тетяна. Вона була монументальною жінкою — і фізично, і духовно, навіть у своїх ліричних роботах. І саме ”лірика” вдавалася їй найкраще, попри те, що радянські критики намагалися виліпити з неї ”трибуна”. У незакінчених мемуарах Тетяна Нилівна жаліла, що забагато часу віддала офіційним ритуалам на шкоду роботі в майстерні й на пленері. Але коли бралася до роботу, то клала мазок на полотно на рівні з титанами Відродження.
До слова, майстерню на історичній горі Копирів Кінець у Києві, навпроти старого корпусу Художньої академії, Яблонська успадкувала від свого вчителя. Усе, що там було, – електричний чайник, меблі 1960-х років і одразу кілька картин у роботі. Побут ніколи не важив для неї багато. Кімната чи балкон були перш за все об’єктом для написання етюду. Так і її життя скінчилося в кімнаті помешкання, де не було майже нічого, крім книжок і сувенірів, привезених із поїздок Україною.
Її ”третім домом” був Будинок творчості художника в Седневі на Чернігівщині. Це місце десятиліттями було джерелом натхнення художниці. Аби уявити її на робочому місці, варто вийти ”на пленер”— до парку або кам’яниці Лизогубів, до альтанки Леоніда Глібова над річкою Сновом. Із кожного із цих краєвидів Яблонська намалювала десятки етюдів і пейзажів.

Найризикованіший авангардист
Україну Тетяна Нилівна вважала власною духовною батьківщиною. ”Літо”, ”Льон”, величезний седнівський цикл відкриють нам Чернігівщину Яблонської. Довга творча поїздка середини 1960-х до живописця Йосипа Бокшая й інших ужгородських друзів увінчалася ”Закарпатським циклом”. І в Закарпатті, і в Седневі Тетяна Нилівна починала писати немов із чистого аркуша. Перед глядачем на виставках щоразу поставала інша Яблонська. Наче змінювалася сама її сутність.
У незалежній Україні її визнали прижиттєвим класиком. 1998 року тогочасний президент Леонід Кучма та голова Верховної Ради Володимир Литвин очолили ”десант” до провулку Івана Мар’яненка на Печерську, де впродовж сорока останніх років мешкала художниця. Шевченківську премію Яблонській вручили вдома.
Ніхто не закидав їй Сталінських премій, соцреалізму та громадської кар’єри в радянські часи. Бо й не могли. Адже у творчості Яблонська справді була найризикованішим авангардистом, а громадських навантажень уникала, як могла. Навіть у школах, де навчалися її доньки, відмовлялася від участі в батьківських комітетах. Лише раз, 1972 року, демонструвала в класі наймолодшої Гаяне слайди з подорожі до італійської Флоренції.

Писала до останнього дня
За власну геніальність Яблонській довелося заплатити негараздами в особистому житті. Шлюб із художником-сибіряком Сергієм Отрощенком розпався, як, утім, і друге заміжжя – за вірменським музикантом Атаяном. Зате доньки Олена, Ольга та Гаяне стали самодостатніми художницями. Наймолодша, наприклад, перейняла материн спосіб її споглядання довколишнього: вона пише пейзажі, не відходячи від вікна маминої майстерні.
Дещо про вікна. Цікаво, що Тетяна Нилівна жодного разу не повторилася в пастельних пейзажах циклу ”Вікна”. До сезонних, добових, настроєвих і інших змін на ”Вікнах” вона робила текстові приписки. Разом із картинами вони стоять в одному ряду зі взірцями східної філософії.
Цикл ”Вікна” мимохіть продовжився через тяжку недугу Яблонської. 1999 року художниця перенесла інсульт, але так і не оговталася цілковито від його наслідків. Останній рік вона майже не розмовляла. Із Гаяне та двома її дітьми спілкувалася тільки їм відомою мовою. Але надалі писала картини — лівою рукою, мовчки – аж до останнього дня. Своє вікно Тетяна Нилівна вкотре намалювала в передостанній день життя 16 червня 2005 року. Завершила роботу, і наступного дня тихо відійшла. Поховали художницю на Байковому кладовищі в Києві.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply