Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 19, 2019

Доля Артемія Веделя склалася драматично

Автор:

|

Липень 11, 2013

|

Рубрика:

Доля Артемія Веделя склалася драматично

Він був людиною, як-то кажуть, «не від світу цього». Це можна відчути, прослухавши його музичні твори. Левова їх частка – це сумні співи людини, що надто гостро усвідомлює гріховність і недосконалість і власну, і світу. Навіть мажорні, урочисті твори композитора таять у собі смуток і печаль, прихований драматизм. Ті скупі дані про Артемія Веделя, що дійшли до нас через відстань двох століть, лише підтверджують сказане музикою незрівнянного мелодиста.

Хвороба – туга за Вітчизною
Лук’ян Ведельський (син згодом підписувався просто «Ведель») був у Києві відомим різьб’ярем. Робив іконостаси, належав до іконописного цеху. Дім їхній, із городом і садом, стояв на розі сучасних вулиць Братської й Андріївської на Подолі. Його єдиний син Артемій народився у квітні 1767-го. Коли виріс, батько віддав його вчитися до Києво-Могилянської академії. Той закінчує там клас філософії. Стає солістом (тенором) і регентом хору, солістом-скрипалем і диригентом оркестру. Невдовзі його рекомендують московському генерал-губернатору Петрові Єропкіну як найкращого знавця церковної музики. Далі він майже п’ять років служить у Москві капельмейстером. Звільняється сам — нібито через хворобу.
Тією хворобою була туга за Вітчизною. Повернувшись до батьківського дому в Києві, знову керує хором Могилянки. Знайомиться з корпусним генералом Андрієм Леванідовим. Той зі своєю капелою бував у монастирі Святої Катерини на Подолі — навпроти нинішнього пам’ятника гетьманові Сагайдачному. А потім ішов до відставного обер-ієромонаха імператорського флоту отця Євстафія, у якого збиралося добірне товариство меломанів. Коли Артемій Ведель там співав, ”генерал був на сьомому небі”, розповідали очевидці. Отож він запросив співака керувати полковою капелою й зробив його своїм ад’ютантом. Так почалася й військова кар’єра Веделя.

У мундирі
Українські поміщики тоді часто утримували домашні капели. Замовляли для них музику й добре платили за це . Якось від одного з них – Дмитра Трощинського – Ведель одержав 300 рублів за два богослужебні твори. Для порівняння: старший сучасник Веделя Григорій Сковорода, будучи регентом придворного хору в Петербурзі, отримував 20 рублів на рік, і це вважалося чималою платнею.
1796 року Леванідов став намісником Харківським і Воронезьким і забрав Веделя із собою до Харкова. Там композитор керує намісницькими хором і оркестром, викладає музику та співи в Казенному училищі.
Восени того року царицю Катерину на російському престолі замінив її син Павло, який не любив ані мистецтва, ані яскравих постатей. Невдовзі Леванідов змушений був піти у відставку, усі хори та оркестри, що він створив, ліквідували. Згодом і в церквах заборонили виконувати музику, що не стосувалася безпосередньо канонічної служби Божої. Ведель подав у відставку. Пішов з армії в ранзі капітана з правом носити мундир і наприкінці 1798-го знову повернувся до Києва.

«Бог – у серці»
Він зі своєю музикою почувається зайвим у всьому світі. Тож у січні наступного року стає послушником Києво-Печерського монастиря. Але ненадовго, бо вважає, що ”Бог не в церкві, а в серці”. Між ним і монастирським начальством виникають непорозуміння, і він звідти йде. А потім була справа №12 “Про поміщення на лікування в лікарню божевільного – відставного капітана Веделя” й 9 років у божевільні.
Річ у тому, що наприкінці весни 1799  року було знайдено книжку «Служба Нилу Столбенському», де на порожніх сторінках начебто Веделевою рукою було написане пророцтво про майбутнє вбивство царя Павла І та названо його вбивцею своєї матері Катерини ІІ. Проти Веделя негайно порушили «таємну справу». Саме через «секретність» справи про все, що відбувалося в той період, надто мало відомо: через 200-літню відсутність архівних документів, знайдених лише нещодавно, поширилися легенди, вигадки та відверті наклепи, зокрема про довгу подорож Веделя «по Малороссии», під час якої композитор начебто приєднався до секти ілюмінатів.
Не відомо, де насправді було знайдено злощасну книгу — чи в Києво-Могилянській академії, чи в Лаврі; не відомо, покидав Ведель Лавру чи його вихід було сфальсифіковано керівництвом монастиря задля уникнення особистої відповідальності за послушника.

Під вартою
Так чи інакше, митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня 1799 року оголосив Веделя божевільним і передав київському коменданту Вігелю під варту. «Документи справи, — пише відомий веделезнавець Василь Кук, — свідчать лише про те, як проходила розправа над композитором і як його, врешті, без вини, без суду замучено. Суті справи вони не розкривають, за що й чому знищили саме його, Веделя, не висвітлюють… Усе відбувалося без участі „сумасшедшего отставного капитана”, і без нього вирішується його доля. Але дуже дивує, що для того, щоб помістити „хворого” в лікарню, Київський губернатор Мілашевич просить дозволу на це в Малоросійського губернатора Беклєшова, який радить направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляє відповідний документ на санкцію цареві».
Поки в Петербурзі вирішували справу, Веделя, який тяжко захворів на гауптвахті та був близьким до смерті, віддали під опіку його батькові. 10 липня 1799 року надійшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар «повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Киеве й держать без выпуску».

У Вічність – із молитвою
Через два роки Павла І справді вбили. Новий цар Олександр І доручив переглянути справу київського капітана. Однак Веделя знову визнали божевільним й залишили там, де він був. Звідти батько зміг його забрати лиш 1808-го, за кілька днів до смерті.
Чи був Ведель душевнохворим? Він просто гостро відчував недосконалість світу. І писав фантастичну музику. Багатьом здавалося, що він живе не так, як усі, як тоді казали — юродствує. Маючи досить грошей — роздавав їх, не зоставляючи собі нічого. Ну, і мав дар передбачення. А така людина лякає оточення.
Навіть його смерть здавалася незвичайною: він стояв і молився в батьківському садку — так і помер. Був день 14 липня 1808-го. На похорон зійшлося дуже багато людей. Хоч за дев’ять літ ув’язнення про нього могли й забути… Як сам він писав: ”Доки линутиме час, доти я існуватиму, а доки тектимуть води, доти зникнення моє триватиме”. Поховали його на Щекавицькому кладовищі, яке в 1930-х було повністю зруйноване, і де могила Веделя — не відомо.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...