Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 18, 2019

До тисячоліття правління князів Володимира й Ярослава

Автор:

|

Січень 15, 2015

|

Рубрика:

До тисячоліття правління князів Володимира й Ярослава

Ярослав Мудрий

«Якщо будете в ненависті жити, у сварках і бійках, то самі згинете і загубите землю своїх батьків та дідів, котрі здобували її трудом своїх великих».
З наказу Ярослава Мудрого синам

Українська газета «День» оголосила 2015-й роком Ярослава Мудрого. Цей великий князь Київський перебував при владі в 1019-1054 рр. і став найбільшим володарем Київської держави. Державницькі здобутки Ярослава Мудрого за майже 40 років правління засвідчують, що в той час Київська Рись-Україна досягла найвищого розквіту. Князь Ярослав був визначним полководцем, одним із найосвіченіших людей Русі й цілої Європи. Коли не воював — удавався до улюбленого заняття: читання. Зібрав одну з найбільших бібліотек Старого Світу в ХІ ст.
На історичну арену український народ виступив у ХІ ст. Уже князі Олег і Ігор почали розбудувати Київську державу. Пізніше Святослав І Завойовник намагався розширити державні кордони до Волги й Кавказьких гір. Однак за князів Володимира Великого (979-1015) і Ярослава Мудрого (1019-1054) ця держава набула великої сили та могутності. Володимир Великий «землі об’єднав і зорав, Ярослав зцілив їх і засіяв». Цим образним висловлюванням літописець підкреслив наступність державних заходів цих князів.
За княжих часів в Україні-Русі витворюється корпус пам’яток духовної культури, у яких відображено тогочасне бачення сутності людини та її місце у світі. Домінантою княжої доби є епоха втілення світоглядів на державному рівні. Вагомого значення набуває теологія, філософія, етика, освіта й політика. У цей період превалюють непорозуміння та міжусобиці між родичами та, водночас, втілюються ідеї вірного й чесного служіння народові і державі.
Крім внутрішніх непорозумінь треба було захищати державу від диких степовиків. І Володимир, і Ярослав робили це мужньо, а разом із тим піднімали матеріальний і культурний рівень суспільства. Вони розбудовували міста, святині і монастирі, організували школи і дбали про збірну науку. На час їхнього володарювання припадає також буйний розквіт української літературної творчості.
Така діяльність уможливила потрапляння країни в орбіту міждержавних, політичних відносин із найрозвинутішими державами світу. Досить згадати, що Київ у ХІ ст. був найбільшим містом Європи, у 50 разів більшим за Лондон і вдесятеро – за Париж. Місто досягло апогею свого розвитку за князя Ярослава, котрий поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі.
Торік світова українська громадськість відзначала 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Цього року відзначатимемо 150-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького. Однак головна увага цьогоріч має бути спрямована на відзначення 1000-річчя Ярослава Мудрого. Постає питання, чому саме 2015-го? Річ у тому, що рівно 1000 років тому, в липні 1015-го, у Берестові під Києвом помер батько Ярослава хреститель Русі Володимир Великий. Спадкоємцем Київського престолу став Ярослав, але, аби утвердитися на ньому, йому довелося витримати аж чотири роки запеклої боротьби за владу з рідним братом. Та це випробування не озлобило князя Ярослава, не зробило його деспотом, він спромігся поєднати силу держави зі справжнім демократизмом і гуманізмом (звісно, за критеріями ХІ ст.), уславив Київську Русь на весь світ.
Він оформив українську національну модель, із якою ми осмислюємо феномен Ярослава. За це народ визнав його головним ядром української цивілізації й назвав Мудрим. Цей князь увійшов в історію як видатний культурний діяч, вправний дипломат, котрий підтримував стосунки з усіма державами Європи та Сходу, впливав на політику Візантії й був відданий своєму народові.
Ярослав Володимирович народився приблизно 983 року й помер 20 лютого 1054-го. Він був третім сином Володимира Святославича з династії Рюриковичів від половецької княжни Рогнеди. У хрещенні Ярослав отримав додатково друге ім’я Григорій – на честь святого великомученика Георгія Побідоносця (Юрія Змієборця). У молодості Ярослав отримав у Києві солідну освіту. Навчався в одній із тих шкіл, які його батько Володимир відкрив для дітей бояр. У Густинському літописі знаходимо інформацію, що він начебто був замолоду хворий і немічний. Зцілення сталося 988-го, під час Хрещення Русі-України.
У той час Ярослав жив із матір’ю в селі Предславиному під Києвом, у заміській князівській садибі. Звідси батько послав його на ростовське князювання. У літописних джерелах сказано, що це відбулося близько 990-го. У Ростові князь Ярослав правив десять років, а після смерті брата Ярослав був переведений до Новгорода. Було це приблизно 1013 року.
У «Сказанні про побудову града Ярослава» розповідається про те, як князя Ярослава, котрий прийшов із Києва, місцеве язичницьке населення зустріло вороже і навіть випустило на нього ведмедя. Ярослав не тільки виграв двобій із твариною, але й наступного разу прийшов із священиками й майстрами, щоби не лише охрестити жителів «Медвежого угла», а й збудувати для них храм Божий. Але місцеві знову зустріли свого князя вороже, знову випустили ведмедя і собак, але і цього разу Господь оберіг князя від лихих намірів язичників.
Напередодні своєї смерті Володимир запросив сина Бориса з Ростова й доручив йому організувати військовий похід проти печенігів. Повертаючись із походу, Борис зупинився на річці Альті. Тут він дізнався про смерть батька й про зайняття престолу його братом Святополком Окаянним. Дружина запропонувала Борису йти на Київ, але той не хотів порушувати святості родових стосунків і відкинув пропозицію. Тоді дружинники батька покинули його, і Борис залишився майже на самоті.
Тим часом Святополк, аби усунути суперника, 24 липня 1015-го вбиває Бориса. Його тіло таємно перевезли у Вишгород і поховали у церкві Святого Василя. Після вбивства Бориса Святополк покликав до Києва іншого свого брата — Гліба. Той отримав від брата Ярослава звістку про смерть батька, про захоплення Києва Святополком, про вбивство Бориса та про намір убити самого Гліба. 5 вересня 1015 року цей злочин таки було доконано. Тіло Гліба було знайдене 1019-го, коли Ярослав після важкої боротьби зайняв Київ. За його наказом із почестями тіло Гліба було привезене до Вишгорода і також поховане у церкві Святого Василя.
У часи правління Ярослава християнська Церква мала на Русі значне поширення й набула ваги в суспільстві. Цьому сприяв і сам великий князь, котрий вирізнявся великою побожністю та знанням церковних творів. Після остаточної перемоги він одразу приступив до порядкування справ у державі.
Князь налагодив дружні взаємини із чернігівським князем Мстиславом, розділивши з ним сфери впливу. Але їхнє співурядування завершилося 1036-го. Перебуваючи на полюванні, Мстислав застудився й помер. Відтоді Ярослав став єдиновладним правителем Русі-України. Він зміцнив зв’язки з володарями Західної Європи, ввів у обіг власні гроші, на яких був розміщений державний герб — тризуб.
Князь побував і на західних землях, заснував кілька міст, одне з них на Волині навіть назвав іменем батька. 1031-го Ярослав відвідав Перемишль над Сяном і побудував місто, яке нарік уже своїм ім’ям. Ходив походами на далеку північ аж до Балтійського моря і там заклав місто Юріїв, тепер — Тарту (Естонія). 1043 року Ярослав організував похід на Царгород і побував у Чехії, Болгарії, Румунії й інших землях.
Важливим завданням Ярослава було зміцнення держави, оборона від печенігів і половців. Навколо Києва він зробив укріплення, побудував Золоті ворота й Церкву Благовіщення. Також він спорудив церкву Св. Богородиці, названу Десятинною, бо віддав на неї десяту частину свого майна.
Церкву Святої Софії, премудрості Божої матері з дев’ятьма банями Ярослав наказав розписати яскравими фресками з декораційною мозаїкою. Храм вражав сучасників внутрішнім оздобленням чудотворних ікон і довершеністю форм. Софія стала символом поєднання божественного начала та державної влади. Після цього він звів монастир Святого Юрія Змієборця і монастир Святої Ірини (на честь дружини).
За часів Ярослав в Києві було засновано Печерську лавру. Дуже прихильно висловлюється літописець про його особливий дар в будівництві. Та не лише в тому уславив своє ім’я князь Ярослав. З його ініціативи у Києві та багатьох інших містах Русі було створено скрипторії — книжкові майстерні, де переписувалися церковні книги, а також трактати з історії, філософії, права та природничих наук. Завдяки йому у Києві в 1037-1039 pp. було створено перший літописний звід. За правління Ярослава на давньоукраїнських землях виникло багато шкіл. Осередками освіти були церкви й монастирі. Так, у Софії Київській діяли бібліотека та школа, де дітей зі заможних родин навчали грамоти й знайомили з основами тогочасних наук.
Із кінця XI ст. Печерський монастир став головним ідеологічним і культурно-освітнім центром Київської держави. Тут жили й працювали відомі письменники, історики та літописці св. Феодосій, Никон, Нестор, художник Аліпій, лікар Агапіт та інші. Саме із ченців Києво-Печерського монастиря призначали єпископів у всі землі Київської держави.
Коли князь Ярослав почав занепадати на здоров’ї, то скликав своїх синів і поділив між ними державу. Ізяславові довірив князювати в Києві, Святославові віддав Чернігівщину, Всеволоду — Переяславщину, Ігорю — Волинь, і заповів синам поважати та слухати Ізяслава. Упокоївся Ярослав Мудрий на 76-му році життя 28 лютого 1054 року. 11 липня 2008-го на Ювілейному помісному соборі князя Ярослава було зачислено до сонму святих.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...