Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 19, 2018

До річниці смерті видатної художниці Олени Кульчицької

Автор:

|

Березень 15, 2018

|

Рубрика:

До річниці смерті видатної художниці Олени Кульчицької

Невід’ємною частиною людської культури, одним із визначальних її проявів є образотворче мистецтво, пов’язане стисло з народною тематикою. Цю істину докладно зрозуміла і втілювала її впродовж свого життя Олена Кульчицька. За своєю вродою це була елегантна приваблива струнка дама. Вона відзначалася завжди як зовнішністю, так і внутрішньою елегантністю і милим тактом. Завжди була дбайливо одягнута й її зовнішність завжди була жіночно принадливою. Знайомі дивувалися, що вона за кожною зустріч була інакше вибагливо одягнута.
Олена Кульчицька народилася у мальовничому містечку Бережани 15 вересня 1877 року в родині галицького правника Лева Кульчицького та Марії з дому Стебельських. Незабаром сім’я Кульчицьких перепровадилася до Кам’янки-Струмилової (тепер Бузька, районний центр на Львівщині). Але й тут довго не жила і перебралася до Львова.
З молодих років дівчина пізнавала важке життя українського народу, сповнене злиднів і страждань. Змалку любила читати твори Шевченка, Франка, Ольги Кобилянської, Лесі Українки й інших українських письменників. Любила малювати, цікавилася мистецтвом, міркувала над альбомами видатних майстрів живопису. Олена була третьою дитиною в сім’ї, з дитячих років вирізнялася великою жвавістю, любов’ю до природи, любила милуватися весняними квітами.
Чомусь про старшого брата Володимира Олена дуже рідко згадувала, зате Олена була дуже близькою зі старшою на два роки сестрою Ольгою, виконала кілька десятків її портретів — «Оля при фортепіані» (гравюра, 1907), «Оля в червоному» (олія, 1908), «Сестра при вікні» (гравюра, 1908), «Сестра в білому» (акварель, 1908), «Сестра шиє» (рисунок, 1908), «Сестра в червоному» (акварель, 1909), «Сестра читає» (етюд, 1910), «Сестра задумана» (рисунок, 1910), «Оля в гуцульському одязі» (рисунок, 1910) та інші. Навіть долі сестер були схожі — незважаючи на вроду обидві так і не вийшли заміж. Займалися педагогікою, Олена в зрілому віці стала видатною українською художницею, а — майстринею художнього килимкарства.
З дитячих років Олена писала, «ми з сестрою Ольгою повинні були допомагати мамі і старатися, щоб все завжди було на своєму місці. Батько придбав нам «Журнал мод і крою» і за його вказівками, ми з сестрою шили наші з початку одяги лялькам, які мали різні «модні» строї, включно з українськими і японськими мотивами, а дальше дуже часто шили і для себе модний і вишуканий одяг».
Цікаво, що підлітком Оленка не любила стригтися. Щоб донька не плакала, мати дарувала їй якусь забавку: «Стриження було мені дуже прикре, — писала Олена в щоденнику, — бо сусідські діти кликали мене хлопчик пана начальника».
Дитинство промайнуло, коли Олена вступила до школи при монастирі Сакраменток у Львові. Із туги за рідними, романтична і талантом обдарована дівчина починає малювати і в мистецтві знаходить радість, задоволення і відпочинок. З 1902-го вчиться у приватній художній студії. Щойно після її закінчення можна було вступати до школи прикладного та декоративного мистецтва у Відні — єдиного тоді вищого навчального закладу в Австро-Угорщині, куди приймали дівчат. Перед вступом сестри кинули жереб, кому продовжувати навчання. Доля всміхнулася молодшій. Таким чином Олена у 1903-1908 рр. навчалася у Відні.
У травні 1908-го «з добрим успіхом» склала іспити. Сестри на радощах їдуть у подорож музеями Мюнхену, Страсбурґу, Парижу, Лондону, Женеви і захоплюються музейними експонатами. Повернувшись до Львова, 1909 року Олена організує свою виставку, яку критика оцінила високо.
Серед численних картин на виставці, важливою віхою у мистецькій діяльності Кульчицької 1920-1930-х рр. стала робота у книжковій графіці. Мисткиня проілюструвала понад 70 дитячих книжок і байок, виданих окремими книжечками у серії «Нашим найменшим», а також читанки й оповідання. Серйозно займалася і графікою малих форм — поштовою листівкою та книжковим знаком (екслібрисом). Поштову листівку, зокрема, вона вважала одним із найзручніших способів популяризації мистецтва. У своїх творах-мініатюрах Олена зображувала сцени з народного побуту, народних звичаїв, створювала цікаві барвисті композиції святкових поздоровлень. Багато і плідно працювала також над ескізами килимів, народних вишивок, прикрас та інших предметів побуту, які виготовлялися в емалі, кераміці, бронзі та різних ткацьких матеріалах.
Відомий художник Іван Труш так писав у газетній рецензії про виставку: «Для української штуки прибула нова поважна сила в наше мистецтво». Але щоб займатися мистецтвом треба було здобувати кошти на щоденний прожиток. Тому Олена взялася до вчительської праці. Спочатку навчала в ліцеї у Львові, а за рік переїхала до Перемишлю. Це місто для художниці стало надзвичайно близьким.
Перемишльська природа й її мальовничі краєвиди стали натхненням для нових мистецьких творів мисткині. Отримавши посаду вчительки у державній вчительській семінарії, до Олени приїжджає Ольга. Напередодні Різдва 1909 року помер їхній батько. Мати переїхала до своїх доньок до Перемишля. Пенсія матері була низькою й зарплата Олени була також маленькою, доводилося шукати підробітків.
Тому вчила рисунку у Перемишльській учительській семінарії, в українській гімназії і займалася громадською працею. Микола Голубець, один із галицьких мистецьких критиків, писав: «Кульчицька належить до тих талановитих діячів української культури, які заслуговують на загально-мистецьку увагу».
Відтак вона займається і релігійним малярством. Це знайшло відображення у монументальному циклі «Страсті Христові», що складаються з 11-х полотен, над якими мисткиня працювала ще під час студій 1915 року ще у Відні. Саме тоді вона створює ікони «Польова Мадонна» або «Богородиця Золотий Колос». Картину «О, Мати Божа України» (1914-1915) написала для Українського крайового товариства опіки над інвалідами.
Для Олени малярство було духовною потребою. Однак мисткиня досхочу малювала лише влітку, у вільні від праці дні. В період між світовими війнами вона створює графічну серію портретів українських письменників. Ілюструє дитячі книжки, ювілейне видання повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», збірку новел Василя Стефаника «Дорога» і «Перша читанка» (1918), «Нариси з української демонології» Володимира Гнатюка (1918-1921), кольорові дереворити до українських байок «Танцювала риба з раком», «В чужому пір’ї» тощо.
Кульчицька творила своєрідний літопис народного життя. Такими є жанрові композиції «Жнива», «Діти зі свічками», портрети «На прощу», численні пейзажі та натюрморти. Знаменним у житті молодої мисткині став 1912 рік, коли вона вперше взяла участь у Київській українській художній виставці. Офорти «При лямпі», «Біля криниці», дереворити «Довбуш», «Зима», цикл «Історія княжих часів» значно наблизили наше малярство до Європи.
Перша світова війна знайшла своє відображення в графічних аркушах художниці, об’єднаних у цикл «УСС 1914-1915» (1915), акварелях «Іде смута», «Брати», «На могилі», «Дівчина-героїня», кольоровому лінориті «Стрілецька кров», серії офортів «По війні — Березовий хрест» (1915), «Татарське лихоліття» (1915), «За море» (1914), «За рідний край», «Втікачі» (1918), «Справедливість» (1915), «Апофеоз» (1915), «Тезей» (1928). Кульчицька належала до комітету «Брат братові», створеного 1921-го, в якому активно діяла разом із подругою Ольгою Ціпановською, братами Володимиром і Богданом Загайкевичами, П. Шуратом й іншими. А 1931 року допомагала створити в Перемишлі реґіональний музей «Стривігор» і тісно співпрацювала з поетом Василем Пачовським. За їхньої ініціативи було відзначено 900-ліття почитання культу Богородиці на українських землях. Роман Кульчицький писав: «Кульчицька не тільки артистка, але цілою душею громадська діячка, визначна малярка, якої твори прикрашують приміщення освітніх і культурних установ. Вона ціле своє життя служила двом богам — мистецтву і своєму народові».
Провідною темою її графічної спадщини другої половини 1930-х рр. стала релігійна проблематика. Тоді художниця створює цикл дереворитів «Святі української церкви», а до річниці хрещення України-Руси 1938-го — гравюри «Христос — Виноградна лоза», «Розп’яття», «Хрещення України-Руси», «Святий навколішках», «Поцілунок Юди», художньо оформлює поему Івана Франка «Мойсей.
Кульчицька була піонером ілюстрування дитячої книжки. 13 квітня 1933-го, з нагоди її 25-ліття мистецької діяльності відбулася святочна академія у Львові, на якій від імені митрополита Андрея Шептицького змістовно-глибоку промову виголосив Йосип Сліпий, ректор духовної семінарії.
На початку 1940-х рр. Олену призначують викладачем у Львівському поліграфічному інституті. Вона стає професором, народним художником України. Та її твори на виставки приймають неохоче, бо в них не було «радянської ідеї», так званого соціалістичного реалізму. Її художні твори віддзеркалювали дух народу так, як його відчувала душею.
Надзвичайно цікаві твори мисткині на теми Другої світової війни — дереворити «У світ за очі», «руйноване гніздо». В часи німецької окупації 1942-1943 рр. Кульчицька створює акварелі зі зображенням пам’яток архітектури. Серед них часто повторюється мотив Собору Святого Юра, алегоричні композиції «Народне мистецтво», «Музика», «Театр», цикл картин «Пори року» тощо.
В часи ж радянської окупації у 1945-1954 рр. Олені дозволили викладати графіку у Львівському поліграфічному інституті. Та 1952-го комуністичний режим позбавив її професорського звання і дозволили виконувати лише підрядні роботи. Кульчицьку звинувачували в популяризації націоналістичного та релігійного мистецтва. В цій задушній атмосфері радянського переслідування мисткиня занедужала. Вже під час хвороби писала: «Хотіла б я, коли помру, щоб по мені плакала трембіта, щоб сказала моїм любим Карпатам мене не чекати, я вже більше до них не прийду».
І в цьому настрої померла 8 березня 1967 року. Похована в родинній гробниці, яку сама проектувала, на Личаківському цвинтарі у Львові. Поруч із нею спочивають її батьки, брат Володимир Кульчицький, сестра Ольга-Меланія.
Про людське око 1967-го комуністичний режим присвоїв Кульчицькій звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (посмертно). Крім цього, була нагороджена двома орденами, а також медалями. 1971 року в її квартирі відкрили меморіальний музей, а в Залізничному районі Львова її ім’ям назвали одну з вулиць.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...