Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 16, 2018

До дня народження видатного композитора Дениса Січинського

Автор:

|

Жовтень 06, 2016

|

Рубрика:

До дня народження видатного композитора Дениса Січинського

Денис Січинський

Іван Левицький в українському видавництві в Нью-Йорку 1964 року видав книжку «Нарис історії музики», в якій стисло обговорив п’ять розділів: Старинна музика, Середньовічна, Новочесна, Українська музика та розвиток музичних інструментів. Серед численних композиторів і визначних музичних діячів, він дуже коротко згадав про Дениса Січинського, про якого варто пригадати читачам, тим більше, що торік йому виповнилося 150 років від дня його народження.
В торонтонському тижневику «Гомін України» за 20 жовтня 2015-го було розміщено обширну статтю «Денис Січинський у музичному житті української діаспори США та Канади», автором статті є Галина Максим’юк. Отже, ще раз пригадаймо, що Денис Січинський народився 2 жовтня 1865 року в с. Клювинцях Копичинецького (тепер — Гусятинського району Тернопільської області), в родині вчителя. На жаль, дуже рано Денис втратив батьків. Однак середню освіту здобув у Тернопільській ґімназії, де одночасно вчився гри на фортепіано і теоретичних предметів музики у Лева Левицького та Владислава Вшелячинського. Під час навчання співав у гімназійному хорі. 1888-го Січинський почав студіювати право та педагогіку в Львівському університеті, але залишив його і перейшов на навчання до Львівської консерваторії, яку успішно закінчує 1892 року. В консерваторії навчався в проф. Вшелячинського та проф. Микули — учня Фредерика Шопена й інших визначних музикознавців.
Завершивши успішно музичні студії, Денис переїхав до м. Коломиї. Тут організував вокальний чоловічий квартет, із яким гастролював по містах Галичини та Буковини. В його опрацюванні учасники концертів почули ряд прекрасних призабутих зворушливих українських пісень. А відтак він працював учителем гри на фортепіоно, дириґентом хорів у Бережанах, Перемишлі, Станиславові й інших містах Західної України. Був також капельмейстером оркестри при сирітському притулкові в Дроговижі та редактором музичних видань «Станиславського Бояна», а передовсім займався композиторською роботою та розпрацюванням пісенного репертуару для співочих колективів. За його редакцією, між іншим, Сидір Воробкевич видав 12 пісень для чоловічого хору, до слів Тараса Шевченка та симфонії Михайла Вербицького в фортепіонному укладі. У цей період Денис видав кілька цінних обробок народних пісень, для голосу з інструментальним супроводом та фортепіанні мініатюри.
За словами п. Максим’юк, котра свої дослідження опирає на ньюйорській «Свободі», на теренах Америки та Канади не тільки видали ряд пісенно-музичних збірників Січинського, але силами музичних діаспорних колективів було дано ряд концертів і зроблено доповіді про діяльність Січинського. Особливою великою подією в українській діаспорі було широке відзначення 100-річчя від дня народження композитора. За цієї нагоди звучали твори також інших українських композиторів. Отже, творчість Січинського стала своєрідним ядром у популяризації музичної культури і принесла багато радості українцям.
Обговорюючи творчість композитора та його особистість, треба додати, що він жив дуже скромно, часто в нестатках. Заробляв, даючи приватні лекції для молоді, брав участь у співочих і музичних колективах, підтримував зв’язки з діячами культури М. Аркасом, П. Ніщинським, а згодом познайомиться з І. Франком. Унаслідок цього знайомства при співпраці з О. Нижанківським, Ф. Колессою, М. Павликом та О. Роздольським було розгорнуто збирання та публікацію народних пісень. Саме ця діяльність створила основи для розвитку української фольклорної школи в Галичині.
У Львові 1895 року Денис опублікував свої перші критичні статті — рецензії на «Хустину» Г. Топольницького, «Вечорниці» П. Ніщинського та писав на інші музичні теми. В цей період Денис переїжджає до Перемишля, де стає дириґентом у товаристві «Боян» та організовує кілька концертів у Надсянні. Одночасно він займався й «мандрівними» гастрольними концертами, які значно активізували музично-громадське життя на цих теренах.
Січинський брав участь у з’їзді західноукраїнських композиторів, який відбувався у м. Перемишлі (1902). Був одним із ініціаторів створення Союзу співацьких і музичних товариств (1903), а також співорганізатором концертів, присвячених Т. Шевченкові й іншим діячам та історичним подіям України. 1896-го його запросили на посаду капельмейстера установи для сиріт, що була неподалік від Стрия, де композитор пропрацював два роки. З композиторського доробку того часу збереглися марш «Сагайдачний» і «Чеська полька».
З 1899 року Д. Січинський працював у м. Станіславові головним дириґентом «Бояна» й учителем музики в Інституті для дівчат. Завдяки його зусиллям, Товариство стало одним із кращих у Галичині та відіграло важливу роль в активізації громадського та культурно-мистецького життя. З ініціативи Дениса Січинського було створено музичне видавництво, у якому побачили світ 22 випуски «Музичної бібліотеки» (твори М. Лисенка та багатьох західноукраїнських композиторів). Тоді ж він заснував першу в краї українську музичну школу, яка згодом отримала статус філії Львівського музичного інституту ім. М. Лисенка. Крім того, Січинський активно долучився до загальної громадської праці, особливо брав активну участь й організуванні різних концертів та імпрез. Він був одним із організаторів товариства «Боян» у м. Львові й увійшов до його першого правління. Львівському «Бояну» композитор присвятив два твори і в’язанку народних пісень «Було не рубати зеленого дуба» і кантату «Дніпро реве», за яку 1892-го отримав першу премію конкурсу за найкращий твір західноукраїнських композиторів.
Творча спадщина композитора має велике значення в музичному житті України. Він не лише переписував ноти, аранжував популярні твори, керував хорами тп військовим оркестром, читав лекції, був капельмейстером, але й написав оперу «Роксоляна», кантату «Лечу в неволі», опрацював такі відомі пісні, як «У гаю, гаю», «Один у другого питаєм», хорову «Минули літа», солоспів «І золотої, і дорогої». Його співочі шедеври на тексти Т. Шевченка, хорова праця «Пісне моя», «Непереглядною юрбою», «Даремно, пісне» на слова І. Франка, а також солоспіви на слова Лесі Українки «Як почуєш вночі», «Не співайте мені сеї пісні» — на слова Г. Гайне, «У мене був коханий, рідний край», «Із сліз моїх», фортепіанні п’єси. У 1903-1905 pр. композитор уклав збірки «152 українські народні і патріотичні пісні», «Коби я був пташкою» на слова І. Грабовського, «Кілько дум тут переснилось» на слова Уляни Кравченко та «Дума про Нечая», і «Популярні пісні для дитячих голосів» тощо.
Твори Січинського вирізняються індивідуальним стилем, надзвичайною мелодійністю, їхнє виконання дає глибоку душевну насолоду слухачам. Весь свій творчий доробок композитор передав у власність «Українському музичному видавництву».
Денис Січинський був першим професійним композитором у Західній Україні. Він вирізнявся фанатичною відданістю музичній творчості, через яку постійно жив у матеріальній скруті або і в злиднях. Митець-лірик, його романтизм ґрунтувався на традиціях галицької побутової музичної культури, австрійсько-німецької пісенності та вокальної лірики. Значним був вплив народно-пісенної творчості — потужного джерела, на яке опиралося його покоління. Керуючись насамперед змістом поезій, він створював оригінальні композиції, де музика напрочуд чутливо відтворює нюанси тексту і стає виховним інструментом народу. Найпоказовішими для Січинського є вокальні жанри — солоспів і хор. Він започаткував в українській вокальній музиці жанр драматичного монологу, хоча загалом залишався в межах існуючої жанрово-стилістичної сфери. Великим горем для композитора були його матеріальні негаразди. Задля заробітку він навіть був змушений під час епідемії холери працювати санітаром. Матеріальна скрута мала негативний вплив на його творчість, а відтак і на його стан здоров’я. Помер Денис Січинський від зараження крові 26 травня 1909 року в Станіславові (тепер — Івано-Франківськ), де похоронений на місцевому цвинтарі.
Хоч композитор прожив лише 44 роки, але його творча спадщина займає почесне місце в музичному житті та повністю заслуговує на широку популяризацію серед любителів музики в усьому світі. На закінчення слід підкреслити, що музичні яскраві твори Січинського радо виконують і популяризують творчі колективи в діаспорі, а особливо такі виконавці, як Юрій Гадзецький (баритон), Ніна Карпінець (сопрано), Оксана Савіцька (мецо-сопрано і бандура), Мирослав Драган (фортепіано), Галицький академічний камерний хор під керівництвом Василя Яциняка та десятки інших мистців. Нехай музика Дениса Січинського зігріває серця та наших сучасників.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...