Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 28, 2020

До Дня народження Дмитра Павличка

Автор:

|

Жовтень 14, 2020

|

Рубрика:

До Дня народження Дмитра Павличка
Дмитро Павличко

Багато талановитих мислителів творили шедеври літературно-пісенних прекрасних і зворушливих творів. Серед них особливо вражає поезія Дмитра Павличка. Він народився 28 вересня 1929 року у Стопчатові Яблунівського району на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині. Початкову освіту здобув у польській школі в с. Яблунів, продовжив навчання в Коломийській гімназії, потім — у десятирічці. З осені 1945-го по літо 1946 року був ув’язнений за звинуваченнями приналежності до УПА. 1953-го закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (тепер — «Дзвін»). 1953 року вийшла його перша книжка віршів «Любов і ненависть». З 1954-го — член Спілки письменників України. Одружився 1957 року. В подружжя було дві доньки, одна з них — Соломія — була видатним літературознавцем, перекладачкою, траґічно загинула 1999-го.
1963 року Павличко переїхав до Києва. Працював творчо, в т. ч. сценаристом на кіностудії імені О. Довженка. За його мотивами Олександр Костін написав оперу «Золоторогий олень» (1982), Євген Станкович — «Реквієм» (1991). Дмитро Васильович — автор сценаріїв до фільмів «Сон» (1964), «Захар Беркут» (1971), а також текстів пісень у фільмі «Роман і Франческа» (1960). У 1971-1978 рр. працював головним редактором журналу «Всесвіт». За наказом ЦК КПУ з цієї посади його звільнили за статті, які за змістом не відповідали духу радянського режиму. Понад те продовжував працювати секретарем Спілки письменників СРСР і Спілки письменників України, активно боровся за надання українській мові статусу державної.
Ставлення до рідної мови для Павличка було пріоритетним. 1958-го у Львові вийшла збірка його поезій «Правда кличе!», в якій цензура не відразу помітила загрози, спрямовані проти тоталітарної системи. А коли розібрались, то майже весь наклад, крім кількох примірників, вилучили з продажу та знищили.
Павличко використав хрущовську «відлигу» і казав правду, якій місця у цій системі не було. тож йому загрожувало в’язниця, але провідні письменники не допустили його заґратування. У 1959-1962 pp. вийшли збірки «Бистринг», «Днина», «Пальмова віть», «Жест Нерона», «Гранослов», «Сонети подільської осені», «Пелюстки і леза». Павличко звертався і до інтимної лірики. У книжці «Таємниця твого обличчя» (1979) з вершин життєвого досвіду поет оспівав любов як найбільшу цінність життя, запоруку його осмисленості й тривання.
За давніми язичницькими зразками він пише зворушливу поезію «Я стужився, мила, за тобою», де закоханий юнак перетворюється на явір. Згодом вона стала улюбленою піснею закоханих. Чимало поезій Павличка поклали на музику, а славнозвісна пісня на музику О. Білаша «Два кольори» стала народною.
У його творчому доробку є твори, написані для дітей: поема-казка «Золоторогий Олень», «Дядько Дощ», «Де найкраще місце на землі», «Пригоди кота Мартина» й інші, які приваблюють своєю щирістю, красою художнього слова та простотою, за якою ховаються досить глибокі та важливі думки.
Подорожуючи світом, знайомлячись зі світовою літературою, поет отримав можливість розвивати свій кругозір, блискуче оволодів такою складною віршовою формою, як сонет, зробив чималий внесок у його цікавий різновид — білий сонет, увів в українську літературу поширені в близько східній ліриці рубаї (у поезії народів Близького Сходу так називається чотиривірш, в якому римуються перший, другий і четвертий рядки), відродив у сучасній поезії жанр притчі. Перекладав найкращі взірці світової літератури, прикладом можна назвати «Світовий сонет» (1983) — антологія, яку свого часу готував, але не встиг реалізувати Микола Зеров.
Понад то має великий доробок і як літературний критик. Найповнішим виданням літературно-критичних праць Павличка є двотомник «Літературознавство. Критика», виданий видавництвом «Основи» 2007-го. Численні статті, есе, виступи з питань літератури склали три збірки — «Магістралями слова» (1977), «Над глибинами» (1983) і «Біля мужнього світла» (1988). Значною заслугою Павличка є повернення в літературне життя України Богдана-Ігоря Антонича, книгу якого «Пісня про незнищенність матерії» він упорядкував і видав 1967 року.
Як і кожного справді самобутнього поета, Павличка сприймають неоднозначно. Є в нього вірші, які поет був змушений писати на догоду режиму. Але основними стали такі збірки, як «Любов і ненависть», «Таємниця твого обличчя», «Коли умер кривавий Торквемада», «Погляд у криницю», «Голгофа», «Два кольори», «Ти зрікся мови рідної», «Якби я втратив очі, Україно», «О рідне слово, що без тебе я?», «Лист до одного знайомого в справах філологічних», «Золоторогий Олень», «Дядько Дощ», «Де найкраще місце на землі», «Пригоди кота Мартина», цикл «Покаянні псалми», «Біля мужнього слова, літературна критика» та багато інших.
Дмитро Павличко став першим головою Товариства української мови ім. Т. Шевченка (1989), а 9 березня 1990 року написав заяву про вихід із КПРС. У 1989-1991 рр. був народним депутатом СРСР, у 1990-1994, 1998-1999, 2005-2006 рр. — народним депутатом України. Один зі засновників Народного руху України, один із авторів Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991-го. У 1995-1998 рр. — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Словацькій Республіці, у 1999-2002 рр. — у Республіці Польща. У 2006-2011 рр. — голова Української всесвітньої координаційної ради. Із 2010 року — голова Народного комітету захисту України. Найважливіші видання поетичних творів — «Правда кличе!» (1958), «Гранослов» (1968), «Золоторогий олень» (1970), «Сонети» (1978), «Таємниця твого обличчя» (1979), «Вогнище» (1979), «Плесо» (1984), «Пригоди кота Мартина» (1986), «Твори» (т. 1-3, 1989), «Покаянні псалми» (1994), «Ностальгія» (1998), «Золоте ябко» (1998), «Засвідчую життя» (2000), «Наперсток» (2000, 2002), «Рубаї» (2000, 2003), «Пам’ять» (2004), «Сонети. Світовий сонет» (2004), «Ялівець» (2004), «За нас» (1995, 2004), «Задивлений в будущину» (2005), «Не зрадь!» (2005), «Три строфи» (2007), «Аутодафе» (2008), «Вибрані твори» (у 2 т., 2009), «Потоп» (2010), «Мова» (2012), «Символ віри» (2013), «Вірші з Майдану» (2014) «Пора перемагати!»; перекладів — «Поезії» Христо Ботева (1977), «Поезії» Хосе Марті (1977, 2001), «Пісні про людину» Николи Вапцарова (1981), «Криваві сонети» Гвєздослава (1986), «Поезії» Шарля Бодлера (1989), «Сонети» Вільяма Шекспіра (1998, 2001), антологія «Світовий сонет» (1983), «Антологія словацької поезії XX ст.» (1997), «50 польських поетів» (2001), «Антологія болгарської поезії» (2006), «Ода вольності» (мала антологія російської поезії), «Мала антологія хорватської поезії» (2008); літературно-критичних та політичних статей та есе — «Магістралями слова» (1977), «Над глибинами» (1983), «Біля мужнього слова» (1988), «Українська національна ідея» (2004), «Літературознавство. Критика» (т. 1-2, 2007), «Голоси мого життя» (кн. 1-2, 2013), «Амбасадор» (2014), «Спогади» (т. 1, 2015).
Твори поета публікували в багатьох країнах світу; окремі видання його поезії виходили друком англійською, білоруською, болгарською, грузинською, естонською, єврейською (івритом), іспанською, німецькою, польською, португальською, російською, румунською, сербською, словацькою, угорською, французькою мовами.
Після відновлення української державності 1991 року Павличко займав багато пріоритетних громадських становищ в дипломатії. За жертвенну працю отримав відзнаку Герой України (2004), лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1977), міжнародних премій ім. Христо Ботева (Болгарія, 1986), Гвєздослава (Словаччина, 1982) та Фундації Антоновичів (2004), почесний доктор Львівського (2000), Варшавського (2002) і Прикарпатського (2006) університетів, почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2002), кавалер ордену князя Ярослава Мудрого ІV ст. (2009), ордену «За заслуги» ІІІ ст. (1997). Отримав визнання Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова (2012) та Київського національного університету культури (2013). Всіх заслуг і визнань не перечислити в одній статті. З нагоди 90-ліття бажаємо успіхів і кріпкого здоров’я ювілятові!
Дуже високу оцінку дав Дмитру Павличкові Віталій Портников, визначний український журналіст та оглядач «Радіо Свобода». «Павличко жив у непрості часи і став загально національною подією в народі, яку були намагання дискредитувати. Він був зіркою визвольних змагань, брав участь у народжені Руху. Автор Декларації про незалежність 24 серпня 1991 року, а також автор дорогих мені «Єврейських мелодій». Саме його поради та духовна підтримка дозволили мені стати українським публіцистом і написати за його духом патріотичні книжки та виголошувати змістовні доповіді в наш важкий період воєнної аґресії Росії проти України. Шкода, що такої особистості ювілей не став загальнонаціональною та міжнародною подією. Це бентежить так самих однокровних українців, мабуть бентежить самого Дмитра Павличка, та, мабуть, не бентежить тільки «слуг народу України», які про героїчних українців не згадують», — написав він.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online