Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 30, 2020

До 90-річчя від дня народження Олеся Бердника

Автор:

|

Листопад 03, 2016

|

Рубрика:

До 90-річчя від дня народження Олеся Бердника

Олесь Бердник

Олесь Бердник народився 27 листопада 1926 року в с. Вавилове на Херсонщині (тепер — Миколаївської області). Коли після народження дитину записували в сільраді, секретар припустився одразу двох помилок, які потім призвели до плутанини з датою його народження. Батько Олеся Павло Трохимович був сільським ковалем. Мати Марія Василівна — простою селянкою, займалася домашньою господаркою. Крім Олеся в родині була старша сестра Ольга. Підліток почав своє навчання у сільській школі. Під час Другої світової війни його забрали до Червоної армії і ледве навчивши стріляти, послали на фронт. Щасливо пройшов юнак нелегкими дорогами війни і щойно 1946-го повернувся додому. Відтак продовжив навчання. Йому вдалося закінчити екстерном сім класів середньої школи. В 1946-1949 рр. закінчив театральну студію при театрі ім. Франка в Києві.
З молодих років Олесь любив читати, серед друзів відзначався людяністю, справедливістю та великих письменницьким хистом. 1949 року, працюючи в театрі ім. Франка Бердник, виступив на відкритих партійних зборах, де обговорювали питання про боротьбу з космополітизмом. В тих дебатах йшлося, щоб театр своїм репертуаром стирав національні почуття і втілював ідеологію партії, яка намагалася створити один радянський народ, який на ділі мав символізувати могутню російсько-комуністичну імперію. Ніхто з присутніх не опонував агітаторам, але Бердник такого цинізму не міг терпіти. Він гостро виступив і засудив пусту балаканину партійних ідеологів і вказав на реальний совєтський «рай» в Україні.
З того часу й почалася трагедія Бердника. Його заарештували за звинуваченням у «зраді Батьківщини», 1950-го засудили до десяти років позбавлення волі і заслали в Казахстан. 1953-го, відбуваючи своє покарання у таборі письменник підняв бунт проти нелюдського поводження. За це його вдруге засудили ще на десять років позбавлення волі.
Хворий і вкрай виснажений, 1955 року Олесь звернувся за помилуванням як колишній воїн і учасник Другої світової війни. На диво, йому не відмовили і Бердник повернувся в Україну, де 1957 року вступив в члени Спілки письменників України (СПУ). Став популярним українським фантастом: до 1972-го вийшло близько 20 його романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.
У квітні 1972 року у квартирі Руденків, де мешкав Олесь Бердник, співробітники КДБ під час обшуку вилучили працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та дві друкарські машинки. 28 квітня письменник оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Голодування тривало 16 діб. Врешті Олесь домігся зустрічі з Петром Шелестом, першим секретарем ЦК КПУ, котрий вибачився, але пояснив, що «партійні органи не можуть втручатися в діяльність КДБ». Однак друкарські машинки таки повернули, але деякі твори знищили, а інші заборонили публікувати.
13 серпня 1976-го вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку СРСР: «Вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготорговельної мережі книги Олеся Бердника й інших». Тоді ж його виключили з СПУ — за «антирадянську пропаганду», і заборонили його твори.
Письменник приєднався до Української Гельсінкської групи (УГГ). Перебуваючи під постійним наглядом спецслужб відважний діяч боровся з радянським тероризмом, який завдавав колосальної шкоди українській культурі. Йому інкримінували написання і поширення крамольних статей та участь в «антирадянській організації» (УГГ).
Досі маловідомим залишається його «Меморандум ініціативної ради альтернативної еволюції» (1976). Або пригадаймо його працю «Маніфест українського правозахисного руху» (1977), де було написано: «Боже, куди поділася Україна? Що з нею сталося? Невже на цій землі проходили кобзарі, лише з думою та піснею піднімаючи цілий народ на герць супроти напасників? Невже в цих селах народжувалися козаки, котрі вважали щастям віддати душу за друзів своїх, за матерей, за дітей, за ясні зорі? Невже цю землю сходив Сковорода і Тарас, готуючи народну душу до небувалої гарної республіки духа? Ми втратили живий дух минулого всього за пів сотні років? Цe неймовірна трагедія і ганьба! Йде про вражаючий феномен деградації всього народу, масове відречення рідної мови, посилання дітей до російських шкіл, зневага до рідної культури й літератури, цинізм, збайдуження до духовних потреб, масового алкоголізму, культ речей і споживацької ідеології, підкупність, сексуальне розтління юного покоління».
9 травня 1978 року Олесь Бердник звернувся в ООН у справах захисту прав і свобод свого народу. А 1979-го його знову ув’язнили. На судовому процесі в Когарчику Київської області, в своєму останньому слові Бердник розвинув свою ідеалістичну філософію альтернативної еволюції. Заявив, що не почувається винним, хоча йому й присудили тоді шість років позбавлення волі в таборах суворого режиму та три роки заслання. Письменника визнали особливо небезпечним рецидивістом. Перебував він у різних каральних таборах і помилували його аж 14 березня 1984 року. А вже 17 травня в газеті «Літературна Україна» була сфабрикована «покаянна» стаття Бердника під назвою «Вертаючись додому». 1987-го письменник заснував громадську організацію «Ноосферний фронт «Зоряний ключ», мета якої було «збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторією, цінності, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговерті псевдоцивілізації». У грудні 1989 року його обрали провідником гуманістичного об’єднання «Українська духовна республіка».
Він був великим майстром слова і відданим патріотом поневоленої України. Був двічі одружений. Перша дружина — Людмила Федосіївна. Вона ж познайомила чоловіка зі своєю наступницею — Валентиною Сергіївною, відомою майстринею ляльок-мотанок.
З великою радістю зустрів Олесь Бердник відновлення української держави 1991-го. Його навіть висунули кандидатом у Президенти України, але в реєстрації було відмовлено. Помер письменник 18 березня 2003 року і похований у с. Гребені Київської області. За особливі заслуги з нагоди 30-ї річниці створення УГГ 8 листопада 2006-го був посмертно нагороджений орденом «За мужність». Для вшанування його заслуг спорудили пам’ятник на території осередку зеленого туризму «Звенигород», його іменем назвали вулицю в Миколаєві.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply