Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 21, 2017

До 85-річчя від народження Володимира Денисенка

Автор:

|

Грудень 24, 2015

|

Рубрика:

До 85-річчя від народження Володимира Денисенка

Володимир Денисенко

Пісне! Велична, рідна Пісне!
В Тобі є все: і древня наша слава,
Володимира хист і мудрість Ярослава.
Ода до пісні

Мабуть, немає людей, котрі відвідували українські фестивалі пісні та танцю в Польщі, які організувало тамтешнє Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ) у 1960-х рр., і не були б знайомі з прекрасним басом Володимира Денисенка. В ті важкі часи для українців у Польщі Володимир був цією незвичайною особистістю, що викликала почуття гордості серед численних глядачів. Він був духовним і мистецьким дороговказом для тодішнього аматорського художнього руху. Творчість співака була своєрідною кульмінацією, одним із найбільших творчих досягнень тодішнього культурного процесу. Володимир Денисенко був гордістю мого покоління і тому згадую його зі щирою вдячністю та симпатією від усіх тих, хто мав можливість його слухати і пам’ятає цю неповторну в співочому мистецтві постать. Своїм голосом співак возвеличував українців у Польщі в часи їхньої духовної скрути, вселяв у їхні серця незламну віру в життя народу та творчо відроджував його, оздоровлював, немов легендарний чарівний фенікс.
Володимир Денисенко був універсальним співаком, своїм голосом він був здатен передавати крилаті мелодії та ними в народі розвивав почуття любові до рідного краю, захоплював високими ідеями добра, правди та краси. Цим умів удосконалювати людей, доходити до глибин їхніх почуттів, зворушувати їх так сильно і давати їм насолоду та повне душевне вдоволення. У 1960-х рр. співак був знаний широкій публіці як чудовий соліст, а в дуеті з Б. Ладишом своїми унікальними голосами вони виконували зворушливі українські пісні, якими дарували справжню насолоду для слухачів. Володимир у цей період неодноразово доводив своїм талантом і почуттями, що він — людина з багатою українською душею, що здатна була відчути з мистецькою гідністю глибинні почуття своїх братів і допомагати їм звільнитися від внутрішніх терпінь і переживань, якими вони були болісно вражені після злочинної акції «Вісла». Словом, п. Денисенко в ті часи для українців у Польщі був класиком і головним ядром національних фестивалів та окрасою народних концертів. З перспективи часу важко дати йому адекватну, заслужену оцінку та порівняти такого масштабу співака з будь-ким іншим.
Мені до певної міри здається, що творчість п. Денисенка збігається за голосом і духом патріотизму з Павлом Гунькою, оперним співаком, широко відомим у західній діаспорі. Бас-баритон, громадянин Великої Британії брав участь у святкуваннях 200-літнього Шевченкового ювілею. Завдяки своєму співочому дару п. Гунька відомий своєю артистичної харизмою в усьому світі, серед українців на різних континентах. На жаль, Володимир Денисенко такої артистичної слави не досяг. Імовірно, на це вплинули неспрятливі умови для молодого українця в тодішній Польщі.
Він народився 1930 року в місті Хожув-Батори біля Катовиць. Закінчив технічну школу в Битові і звідси вступив на навчання в оперну студію Вацлава Бжезінського, котрий передбачив талановитому та вродливому співакові успішну кар’єру. Про перші артистичні виступи п. Денисенка схвально писала преса. Йому неустанно пропонували нові оперні партії і він їх успішно виконував. Пригадаймо рецензію, що з’явилася в місцевій газеті «Культура», на його роль в опері «Мефісто». Відомий мистецтвознавець Висоцький писав у ній: «Єдиною постаттю, яка не викликала застережень, був Володимир Денисенко. Це — високий, стрункий, прекрасний актор, що на тлі цієї вистави виглядало просто приголомшуюче. Цей феноменальний співак, забезпечив собі цією партією провідне місце серед наших сценічних басів в Європі». Навіть тодішня партійна газета «Трибуна люду», повідомляючи про прем’єру опери Д. Верді «Макбет» на сцені Вроцлавського театру (1964), писала: «На перший план висувається тут Володимир Денисенко. Впродовж останніх кількох років він став співаком високого класу, його густий бас якнайкраще відповідає драматичному характерові партії Макбета, а широкий діапазон голосу дозволяє йому вільно виконувати цю складну партію, написану для баритона».
Додамо, що в рецензії на гастрольні виступи Великого театру Польщі у Москві (1967) народний артист РРФСР Н. Хакімов у газеті «Известия» ставить українця на перший план і, зокрема, відгукується про його роль в опері С. Монюшка «Старий двір»: «Володимир Денисенко обдарований великим басом і цілком дивовижною зовнішністю. Він — високий, вродливий, справжній оперний герой. Лицарська мужність його Збігнєва сповнена справжньою чарівністю. Нею пройнята вся партія визначного артиста».
Його вхід на сцену завжди викликав бурю оплесків. Своїм голосом, мімікою, а понад усе незвичайною вродою охоплювала усіх слухачів надзвичайною симпатією. Недаремно Піфагор писав: «Як лікарське мистецтво використовується для очищення тіла, так музика очищує душу».
Отже, пісня, музика може бути використана на благо людини, а інколи — навіть на вбивство людських почуттів. За Гоголем, народні пісні для України — все поезія й історія. Вона — як живий промовистий літопис, гучно дзвенить про минуле, підіймає дух, гартує волю та формує свідомість.
Минають роки і в моїй пам’яті дзвенить голос п. Денисенка, з котрим я мав змогу ближче познайомитися 1968 року на Кеншинському фестивалі, завдяки Ярославу Полянськогу, дириґенту легендарного хору «Журавлі». Після цього ми кілька разів зустрічалися у Варшаві. На одній зі зустрічей було більше десяти осіб, співак був у доброму настрої, співав бравурно веселі пісні і неустанно забавляв гостей веселими дотепами в одній із ресторацій Варшави. Саме на одній із таких зустрічей я дізнався, що влада не тільки забороняла писати прихильні статті про Володимира Денисенка в «Нашому слові», але й керівництву УСКТ категорично заборонялося запрошувати співака виступати на українські фестивалі та концерти. Йшлося про те, що виступи п. Денисенка збирали величезну кількість публіки та налаштовували її патріотично. Згодом серед друзів кружляли відомості, що співак перебуває під наглядом спецслужб і він усе рідше з’являвся на публіці.
Згодом наші зв’язки з Володимиром десь затерлися. Мене ця постать неустанно цікавила. Яка доля склалася у його житті? Я почав шукати контакти, щоб з’ясувати, де зараз перебуває п. Денисенко й яка його доля. Дякую Ярославові Присташу, редакторові «Нашого слова», від котрого отримав світлину Володимира Денисенка. Шукав за матеріалами в Інтернеті і справді зустрів його ровесника з таким самим іменем і прізвищем, котрий народився 7 січня 1930-го і помер 10 червня 1984 року. Це був український режисер, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1979) та учасник Всесоюзних кінофестивалів (1979, 1982). Його фільми «Сон» і «Совість» стали класикою українського кіно. Але, на жаль, це — не та постать, про яку хотів би дізнатися більше. Якщо хтось має докладніші відомості про Володимира Денисенка, буду вдячний за доповнення моєї інформації про цього визначного оперного співака. Пам’ятаймо, що свою любов до Батьківщини доводили різні люди, в різні часи, своєю працею і переконаннями не падали духом навіть у найважчий період. Декого з когорти чесних людей призабуто, їх слід звеличувати і ними пишатися. До таких людей належить і Володимир Денисенко, котрий був одним із тих, хто засвічував перші каганці в темряві.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...