Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 19, 2018

До 85-річчя від дня народження визначного українсько-американського соціолога Олекси Симиренка

Автор:

|

Грудень 08, 2016

|

Рубрика:

До 85-річчя від дня народження визначного українсько-американського соціолога Олекси Симиренка

Олекса Симиренко

Він мав би успадкувати справу свого славетного діда ученого-садівника Левка Симиренка та видатного батька, також садівника, професора Володимира Симиренка. Батьки та Господь Бог наділили хлопця гострим аналітичним розумом, колосальною працездатністю, умінням докопуватися до глибин істини. Продовжуючи родинну традицію, Олекса Симиренко міг би стати видатним ученим-садівником або біологом. Проте це могло відбутися лише за умов природного розвитку українського суспільства.
На жаль, тоталітарний ленінсько-сталінський окупаційний режим, запроваджений в Україні, знищив по чоловічій лінії весь Симиренківський рід, позбавив життя та зламав долі десятків мільйонів українців.
Кілька поколінь Симиренків народжувалися, жили і помирали у родинній садибі «Платонів хутір», що на околиці великого й красивого с. Мліїв, неподалік від невеличкого черкаського містечка Городище.
Олекса (Олесь) Симиренко народився 6 вересня 1931 року у Києві. Батько Володимир і мати Марія переїхали до Києва з Мліївської дослідної станції садівництва, яку Володимир Симиренко створив 1921 року на виробничо-науковій базі батьківського Помологічного розсадника.
Мріючи про перетворення України у потужну садівничу державу, проф. Симиренко, подолавши підступну протидію своїх затятих опонентів і недоброзичливців з близького до Кремля мічурінського оточення, створив у київському передмісті Китаєві перший в країні Всесоюзний науково-дослідний інститут південних плодових та ягідних культур. Він залучив до нього найкращі наукові кадри з усієї України, оснастив наукові лабораторії новітнім європейським обладнанням. Ученому видавалося, що розбіжності у баченні розвитку садівництва та садівничої галузі зі своїми тамбовськими опонентами будуть подолані конкретною працею та науковими диспутами.
Свою науково обґрунтовану концепцію розвитку садівництва та садівничої науки вчений оприлюднив на одній із всесоюзних нарад у Москві. Вона істотно відрізнялася від того, що пропонували масово запровадити в країні прибічники кремлівського улюбленця Івана Мічуріна. Володимир Симиренко рішуче відмежувався від нав’язуваних партією авантюрно-шахрайських мічурінських методів у селекції плодових культур і розкритикував масове поширення недолугих мічурінських сортів по всій Україні.
У суспільно-політичній ситуації, створений сталінським режимом, цей мужній вчинок був рівноцінним самогубству. Цькування та шельмування мічурінцями після сумнозвісної наради набирало шалених обертів. Науковий та інтелектуальний рівень, вірніше його відсутність, найближчого мічурінського оточення унеможливлював вести чесні та відкриті диспути. Мічурінці вдалися до доносів, шельмування, брудних наклепів та брехні. Все інше довершили енкаведисти, котрі зліпили справу про «шкідництво у сільському господарстві» та протидію сталінському курсу на колективізацію. Проф. Симиренку вправні «чекістські кухарі» визначили у цій антирадянській організації грати роль організатора та керівника.
Упродовж 1932 року симиренківська родина щохвилини чекала на арешт. 8 січня 1933-го озвірілі чекісти увірвалися до помешкання Симиренків. Погром та обшук у квартирі тривав від святвечора до ранку. Бандити у законі вилучили всі цінні речі, нагороди, світлини, документи, прочистили родинний архів, спаливши, за оцінкою грабіжників, увесь «непотріб».
Машинописний рукопис безсмертної праці Великого Садівничого України «Українсько-російська помологія» проф. Симиренко напередодні арешту перевіз до помешкання матері та сестри Тетяни, де у схроні рукопис перебував майже 30 років.
Володимира Симиренка заарештували і відвезли до Лук’янівської в’язниці. Дружину Марію з двома дітьми у лютий мороз викинули з помешкання. Оскільки транспорт з Китаєва ще не ходив, то мати з дворічним Олексою та семирічною Тетяною до центру Києва добиралися пішки.
Побоюючись арешту Марія Симиренко з дітьми вимушена була виїхати з Києва і поневірятися по всій Україні. Саме тоді Олекса важко захворів, астма переслідувала його усе життя. Вона і вкоротила віку майбутньому видатному ученому.
Під час німецької окупації сім’я повернулась до свого помешкання. Сім’ї репресованого радянською владою та організатора і колишнього директора Мліївської дослідної станції окупаційна влада дозволила жити у родинній садибі. Марія Симиренко працювала у місцевій школі, а її доньці Тетяні, котра добре володіла німецькою і французькою, запропонували працювати перекладачем. Пізніше затяті антисимиренківці будуть звинувачувати сім’ю знищеного енкаведистами проф. Симиренка у зраді та колабораціонізмі. Це звинувачення затяті комуно-мічурінці у своїй люті й ненависті до Симиренків використовують і досі.
Після загибелі ученого у вересні 1938 року в катівнях НКВС в Україні жодного разу не вшанували його пам’ять. Його іменем не названа жодна з наукових і навчальних установ, які він організував або у яких працював.
За прикладом свого славетного батька в родині Симиренків діти знали кілька іноземних мов, але рідною для них завжди була українська. Шанобливе ставлення до рідного слова та любов до України родина Симиренків зберегла і в еміґрації. Колеги Олекси Симиренка пригадують, що він добре володів українською, пам’ятав своє генетичне коріння і тепло ставився до своєї Батьківщини, яку змушений був покинути хлопчиком.
Олексієва сестра Тетяна, громадянка Канади — справжня берегиня і літописець симиренківського роду. Все, що робилося в незалежній Україні з ушанування пам’яті славетної родини Симиренків, відбулося за її активної участі. До самої своєї смерті 2001-го вона щорічно відвідувала Україну та Платонів хутір. Жінка привезла врятований рукопис батьківської праці «Часткове сортознавство плодових рослин» і власним коштом і невеличкої допомоги держави видала два томи цієї праці.
Рятуючись від неминучої розправи, сім’я Володимира Симиренка з величезними труднощами дісталася Чехо-Словаччини, звідки невдовзі переїхали до Бельгії. 1950-го сім’я Симиренків переїхала до США. Олекса Симиренко у 19 років вступив до Університету Міннесоти, а після його закінчення вступив до аспірантури. Закінчив її 1961-го, тоді ж захистив докторську дисертацію з соціології. Як професор викладав соціологію у Невадському, Каліфорнійському та Пенсільванському університетах. Він автор чотирьох монографій та підручника для вищих навчальних закладів (ВНЗ).
За своє коротке життя, не зважаючи на важку недугу, проф. Симиренко зробив вагомий внесок у розвиток та становлення світової соціологічної науки. Він — автор чотирьох популярних наукових монографій і підручника для ВНЗ.
У провідних фахових часописах Америки, Канади, Англії й Іспанії опублікував понад 30 наукових статей. Праці Олекси Симиренка високо поціновані науковою громадськістю. Англомовна монографія «Пілігрими, колоністи і завойовники» написана за матеріалами захищеної докторської дисертації. Вона присвячена вивченню життя, побуту та діяльності карпато-руської громади штату Міннесота. Без сумніву, ця праця була б вельми цікавою для українського читача. Але жодна з численних наукових праць проф. Симиренка навіть у незалежній Україні не була видана.
Олекса Симиренко переконливо довів, що процеси професіоналізації політики в СРСР істотно відрізняється від західних суспільств. На Заході, на думку вченого, професіоналізація громадсько-політичного життя означає те, що люди, котрі обрали собі за фах політику, прислухаються до волі своїх виборців і намагаються її виконати.
В СРСР, за оцінкою проф. Симиренка, політики вважали себе професіоналами. Лише вузька каста мало політиків виносила всі рішення і формувала директиви, які вважалися обов’язковими для кожної окремої людини. Населення мало безапеляційно коритися волі політиків. Ця патологія радянської доби міґрувала й у суспільне життя незалежної України. І, мабуть, саме вона і є однією з головних причин нашого 25-літнього тупцювання на місці та руйнівних потрясінь, як відбуваються у нашій державі.
Олекса Симиренко зробив вагомий внесок у вивчення історії російсько-радянської соціології, починаючи від часів Петра І. На його думку, соціологія як наука в Російській імперії розпочинається з 1861 року, тобто зі скасування кріпацтва. Її виникнення учений пов’язував із діяльністю таких яскравих громадських діячів, як Кропоткін, Лавров, Плеханов, Михайловський. Більшовицький переворот у листопаді 1917 року та встановлений на багато років ленінсько-сталінський комуністичний режим фактично знищив соціологію як науку, поставивши її поза законом. А в Україні більшовики лише в 1932-1933 рр. заарештували і знищили понад 1,6 тис. найяскравіших учених.
зараз є нагальна потреба у поверненні спадщини науковця в Україну хоча б напередодні його 90-ліття. Мабуть, на часі й оновлення експозиційних стендів Музею Родини Симиренків у їхній родовій садибі. У ньому Олекса Симиренко має посісти гідне місце поруч зі своїми славетними пращурами.

Петро Вольвач, «День»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...