Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 12, 2018

До 80-річчя від дня смерті Володимира Симиренка

Автор:

|

Вересень 06, 2018

|

Рубрика:

До 80-річчя від дня смерті Володимира Симиренка

Платон, Володимир, Левко та Тетяна

Симиренки — це рід промисловців-цукроварників, конструкторів і власників машинобудівних заводів, піонерів пароплавства на Дніпрі, вчених і практиків садівництва, меценатів української культури. В Реєстрі Війська Запорозького 1649-го в списку козаків Вільшанської сотні Корсунського полку бачимо Феська Симиренка. (Семеренко, Семиренко, Симиренко — козацьке прізвисько, яке підкреслювало помножену на сім силу та спритність його носія). Маємо відомості про Степана Симиренка, який понад 20 років козакував на Січі, а згодом чумакував. Його сина Федора записали в кріпаки. Разом із своїм тестем Яхненком Федір орендував, а згодом будував млини на річці Рось. Заробивши грошей, Симиренко і Яхненко викупилися з кріпацтва. Згодом вони стали членами гільдії купців. Три брати Яхненки та Федір Симиренко заснували фірму «Брати Яхненки й Симиренко», яка успішно розвивалася, торгували збіжжям, худобою, орендували млини, мали в Одесі свої крамниці. 1843 року збудували перший в Україні і Російській імперії механічний пісково-рафінадний завод, а 1846-го — машинобудівний завод, який випускав обладнання й машини для цукроварень, та на якому збудували перші пароплави для Дніпра. Яхненки та Симиренко не піддалися загальній хвилі денаціоналізації, а завжди підкреслювали свою приналежність до української нації і були широко відомим спонсором рідного письменництва.
Завдяки спонсорству Симиренків кілька разів перевидавався «Кобзар» Шевченка, праці О. Кістяківського, П. Чубинського, М. Драгоманова, М. Коцюбинського й інших. Коштами Симиренки підтримували діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, видання «Київська старина», «Рада», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник». Біля цього незвиклого роду групувалися найталановитіші люди — М. Антонич, М. Лисенко, М. Грушевський та ряд інших.
Молодший син Лева Платоновича Володимир народився 29 грудня 1891 року на Платоновому хуторі. 1918-го закінчив сільськогосподарський факультет Київського політехнічного інституту, в якому здобув фах агронома. Після навчання працював у відділі садівництва Міністерства земельних справ Української Народної Республіки. У 1920-1926 рр. завідував секцією садівництва в Одеській школі садівництва. 1921-го його призначили професором садівництва та завідувачем кафедри плодово-ягідного господарства й інтенсивних культур Уманського та Полтавського сільськогосподарських інститутів. Одночасно обіймав посаду директора Мліївської дослідної садово-городньої станції та центрального державного плодового розсадника України. Володимир Левкович був одружений з Марією Ульянченко (1890-1970), про яку відомо, що народилася в Козятині на Вінниччині. У подружжя було двоє дітей — Тетяна й Олекса. Не зважаючи на переслідування з комуністичного режиму, 1930 року влада погодилися затруднити В. Симеренка у Всесоюзному науково-дослідницькому інституті плодового й ягідного господарства у Китаєві, під Києвом. Під керівництвом інституту діяла ціла мережа зональних дослідних станцій та опорних пунктів у різних районах СРСР, сприятливих для розвитку плодівництва. Це був період своєрідної «українізації», яка переродилася у терор.
За працею Володимира наглядала група чекістів, яка про діяльність вченого систематично повідомляла органам НКВС, які займалися ідеологічною роботою. Володимир здійснив батькову мрію — видав монографію «Плодовий розсадник» (1929) та опрацював цілий ряд науково методичних статей.
Наприкінці жовтня 1938-го Володимира Симиренка заарештували. За постановою генерального прокурора та Народного комісара внутрішніх справ СРСР від 2 вересня його розстріляли та поховали у братській могилі в урочищі «Солянка» м. Курська. Науковця реабілітували 1957 року.
Марія Демидівна як дружина «ворога народу» була змушена тікати з України. Під час Другої світової війни, разом із дітьми, вона виїхала спершу до Німеччини, потім до Бельгії та з великими трудами дісталася до Канади. Донька Володимира та Марії Симиренків Тетяна (1926-2001) народилася у Києві, хоча з патріотичних переконань батька було записано, що народилася у Млієві. Закінчила Лувенський університет у Бельгії, Оттавський у Канаді, ставши перекладачем-міжнародником і викладачем багатьох мов. Була двічі одружена, у другому шлюбі народила доньку.
Брат Тетяни Олекса (1931-1979) 1950-го переїхав на постійне місце проживання до США. Закінчив Міннесотський університет за спеціальністю «соціологія», отримав ступінь бакалавра та магістра, навчався в аспірантурі та 1961 року отримав ступінь доктора соціології. Займався педагогічною діяльністю, викладав соціологію в Невадському, Каліфорнійському державному та Пенсільванському державному університетах. Його дослідження в галузі теорії суспільних наук, присвячені проблемам суспільної структури, етнічних і національних громад, розвитку суспільної науки в СРСР та УРСР, представлені рядом книг. Був одружений, мав двох доньок Тетяну й Єлизавету.
Син від третього шлюбу Лева Платоновича з Софією Хорішман Лев (1908-1998) навчався в Київському політехнічному інституті і майже все життя пов’язав із Харківським тракторним заводом. Був одружений із Римою Пузановою. Їхня єдина донька Людмила закінчила біологічний факультет Харківського університету й отримала вчений ступінь кандидата наук. Займається проблемами екології, працює і живе у Харкові. Її донька Ольга Симиренко мешкає в Німеччині.
Визначну поему «Платонів хутір — геніїв колиска» Миколи Борща опублікувала одна з одеських газет, а пізніше популяризувала незабутня берегиня та літописиця симиренківського роду Тетяна Симиренко з Канади.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...