Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 21, 2018

До 80-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола

Автор:

|

Січень 04, 2018

|

Рубрика:

До 80-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола

Неможливо забути про цього одного з найталановитіших і жертвенно заслужених громадсько-політичних діячів, письменника і довголітнього в’язня В’ячеслава Чорновола. Він народився 24 грудня 1937 року в с. Єрки Київській області (тепер — Черкаської області). Батько Максим походив із давнього козацького роду. Хоча в сільській місцевості не надавали особливого значення родоводам, історична пам’ять сім’ї сягала кількох поколінь — аж до часів остаточного закріпачення козаків, коли уярмлене село Вільхівець покинув бунтівний Стратін Чорновіл. Мати В’ячеслава, Килина Терещенко належала до славетного роду цукрозаводчиків, меценатів української культури Терещенків.
У Вільхівці промайнули дитячі й юнацькі роки В’ячеслава та його старшого брата Бориса й молодшої сестри Валентини. Тепер у Вільхівці з роду Чорноволів не залишилося нікого. У радянські часи сім’я зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. 1937 року заарештували рідного батькового брата Петра Чорновола, котрий з ув’язнення не повернувся. Зазнавав переслідувань і батько В’ячеслава. Сім’ї доводилося переїжджати з села в село. В’ячеслав пішов до школи 1946-го, відразу до 2-го класу. 1955-го зі золотою медаллю закінчив Вільхівецьку середню школу і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Шевченка на факультет журналістики. Вже студентом юнак мав неприємності за свої погляди, з цим пов’язана майже річна перерва в навчанні. З 1958 року він тулився по різних роботах, працював теслею, писав статті на замовлення до газети «Київський комсомолець».
У студентські роки В’ячеслав багато писав до газет. Упродовж місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет із відзнакою. Дипломну роботу писав на тему «Публіцистика Бориса Грінченка», ще донедавна забороненого письменника. З липня 1960-го по травень 1963 року Чорновіл працював на Львівській студії телебачення — спочатку редактором, потім старшим редактором передач для молоді. Почав виступати як літературний критик. У травні 1963-го переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. З вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді. Тоді ж склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання.
В’ячеслав вів політичну діяльність, долучився до національно-визвольного руху разом із І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, В. Стусом, Ігорем та Іриною Калинцями, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, Г. Севрук та іншими. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді. 4 вересня 1965 року виступив разом із Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі.
Саме відтоді загострилися й репресії проти нього. Звільняють з роботи, викликають в «органи», систематично проводять обшуки. Незважаючи на це Чорновіл пише ряд документів: відкритий лист від 15 вересня 1965 року до ЦК компартії й комсомолу України, статті «З приводу процесу над Погружальським», «В шовіністичному зашморзі», «12 запитань до тих, хто вивчає суспільствознавство» тощо. Його звільняють із роботи в газеті «Молода гвардія». Через знайомства влаштовується літпрацівником у газету «Друг читача».
За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів Чорновола засуджують до трьох місяців примусових робіт і звільняють із праці. Однак люті репресії лише посилювали в ньому силу опору, прискорили роботу над документальним дослідженням «Правосуддя чи рецидиви терору?».
Наступний вирок — 15 листопада 1967-го Львівського обласного суду був жорстокіший: три роки ув’язнення в таборах суворого режиму за документальну збірку «Лихо з розуму: портрети двадцяти «злочинців»)», де були подані матеріали про заарештованих 1965-го «шестидесятників». Після того, як книжку було надруковано за кордоном, міжнародна громадськість виступила на захист ув’язнених, і брежнєвський режим посилив терор.
За свої книжки Чорновіл став лауреатом премії для найкращих журналістів світу, що боронять права людини; а в СРСР отримав новий тюремний термін. Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року В’ячеслав Максимович працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вантажником на станції Скнилів у Львові, з 1971-го — у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи. 1970 року Чорновіл започатковує у Львові випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує хроніку українського національного спротиву.
Чорноволові допомагає його найближче у Львові оточення — Калинці, Ярослав Дашкевич із дружиною Людмилою Шереметьєвою, Ярослав Кендзьор та інші. У часопису також друкуються твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка й інші. Чорновола знову ув’язнюють. У казематах Чорновіл стає організатором і учасником численних акцій протесту, голодувань і непокори існуючому режиму. Вийшла книжка «Зеківський генерал» — так назвав нарис про нього письменник Михайло Хейфець. Разом із Борисом Пенсоном В’ячеслав Чорновіл написав книжку «Хроніка таборових буднів» (1975), яку нелегально передали з табору за кордон і опублікували 1976 року у журналі «Сучасність». На початку 1978-го Чорновола відправили етапом на заслання в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі постачальником. Там написав брошуру «Тільки один рік» — про боротьбу за статус політв’язня в таборах (1977-1978). Від рукопису, переданого за кордон, було відновлено лише фрагменти. З 1978 року Чорновіл — член міжнародного ПЕН-клубу. 22 травня 1979 року стає членом Української Гельсінської групи. У квітні 1980 року знову арешт і заслання за сфабрикованим звинуваченням. Тримав 120-денне голодування протесту. В останньому слові на суді В’ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п’ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровську.
Опинившись у Львові восени 1988 року Чорновіл разом із М. Горинем дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломієць, після цього влада розгорнула кампанію за висилання Чорновола за межі СРСР. 6 вересня 1987 року у Львові була створена «Українська ініціативна група за звільнення в’язнів сумління». До її складу увійшли Михайло Горинь (голова), Василь Барладяну, Іван Гель, Зорян Попадюк, Степан Хмара, В’ячеслав Чорновіл та інші провідні діячі антикомуністичного опору.
Чорновіл — співорганізатор численних мітинґів, на яких виступав із блискучими промовами. У червні 1988 року у Львові за ініціативи В’ячеслава Максимовича проходить міжнаціональна нарада, на якій були присутні представники України, Естонії, Литви, Грузії й Вірменії. 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітинґу у Львові Чорновіл офіційно оприлюднив Декларації принципів Української гельсінської спілки (УГС), співголовою якої став. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу. Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, потім членом виконкому УГС, очолював пресову службу — написав і відредагував понад сто листів прес-служби УГС, які оперативно передавали по радіо «Свобода», а також розповсюджувалися самвидавом. Від часу створення (8-10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) — член його Великої Ради, з березня 1992-го — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ. До руху за перебудову приєдналися; Кравчук, Павличко, Драч, котрі обрали шлях Чорновола за незалежну Україну.
Чорновіл — ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та співавтор Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991-го. У 1990-1992 рр. був головою Львівської обласної ради.
Його виступи як народного депутата України, а з 1995 року — члена української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи заслуговують окремої уваги. Будучи кандидатом у Президенти України на виборах 1991 р. він зайняв друге місце. У 1994-1998 рр., уникаючи надто гучних акцій, планомірно займався розбудовою партійно-державницьких структур. З великою гідністю виконував обов’язки шеф-редактора незалежної громадсько-політичної газети «Час-Time», (січня 1995-го — травень 1998-го) і «Час» (жовтень 1998-го — березень 1999-го).
Був тричі одружений. З першою дружиною — Іриною Брунець мав сина Андрія, від другої — Олени Антонів — Тараса. Третьою дружиною стала відома дисидентка Атена Пашко. Чорновіл болісно пережив 1999 року розкол Руху на чолі з Юрієм Костенком.
25 березня 1999 року загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на п’ятому кілометрі автотраси Бориспіль-Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в «КамАЗ» із причепом, який розвертався посеред шосе. Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прес-секретаря лідера НРУ Дмитра Понамарчука ушпиталили з важкими травмами. Обставини трагедії дуже загадкові: видимість того дня була нормальна, отже водій Чорновола мав побачити вантажівку, що стояла посеред дороги. Вже наступного ранку, не дочекавшись висновків експертів, Юрій Кравченко, тодішній міністр внутрішніх справ України, заявив, що це — нещасний випадок. Це підтвердив один з лідерів Руху, майбутній кандидат у Президенти Геннадій Удовенко. Похорон В’ячеслава Чорновола став однією з наймасовіших акцій часів Незалежності — за різними оцінками у процесії взяли участь 150-250 тис. людей. Це також і наймасовіший похорон в Україні.
Поховали В’ячеслава Максимовича на центральній алеї Байкового кладовища. На могилі спочатку встановили справжній козацький хрест. А пізніше — теперішній пам’ятник.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...