Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 14, 2019

До 80-річчя від дня народження Івана Марчука

Автор:

|

Травень 13, 2016

|

Рубрика:

До 80-річчя від дня народження Івана Марчука

Іван Марчук

Із нагоди роковин варто нагадати нашим читачам, що художника Івана Марчука визнали одним зі ста геніїв сучасності. Ще 2007-го він потрапив до рейтинґу 100 найвизначніших геніїв сyчасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph. Ще 16 лютого ц. р. журнал «Культура і духовність» повідомило, що спеціальна Комісія кваліфікувала Івана Марчука і включила його до британського рейтинґу «Сто геніїв сучасності». Комісія дуже детально аналізувала кожного кандидата. Талант Марчука, система його поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, творчі досягнення та культурна значимість особистості дали можливість для такого досягнення.
За часів радянської окупації Іван Марчук перебував під постійним наглядом КГБ, спецслужба стежила за його мистецькою творчістю, бо вважала її антирадянською. Він народився 12 травня 1936 року в с. Москалівка Волинського воєводства (тепер — Тернопільщина) в родині відомого на всю округу ткача. З дитячих років хлопчина мав надзвичайно великий нахил до мистецтва і творив картини, що дивували своєю високою художньою майстерністю. Десь на десятому році життя, в часи заборони всього суто українського підліток намалював український прапор. Біля хати росли довгі жовті піони, які Іван тер у руках та отримав жовтий колір. Подібним способом здобув голубий. Таким чином синьо-жовтий прапор був готовий, і за нього неодноразово доводилося йому терпіти згодом. У школі вчився добре, закінчив семирічку, у 1951-1956 рр. навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. Труша на відділі декоративного розпису. Був призваний в армію, після повернення додому продовжив навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965-го. Впродовж 1965-1968 рр. працював у Інституті надтвердих матеріалів Академії наук України. У 1968-1984 рр. трудився на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. З 1984-го займався творчістю, але радянщина намагалася паралізувати ініціативу мистця. Наприкінці 1980-х йому вдалося еміґрувати до Австралії, потім Іван якийсь час перебував у Канаді та США, де нав’язав контакти з українською діаспорою. Але де б не був, його завжди тягнуло в Україну. Серед своїх на еміґрації казав: «Повернуся на рідну землю, яка для мене є мистецтвом. Український побут, історія та природа мене кличуть і манять навіть у снах, промовляють до мене універсальною мовою мистецтва. Це та дивовижна цінність, яка зворушує мене щомиті і наштовхує мої думки та почуття до якоїсь задушевної краси». Реалізувавши свою мрію повернутися на Батьківщину мистець зіткнувся з іншою дійсністю. Наскільки мистецтво могло розвиватися на початках в УРСР, то тепер наступив різкий поворот: малярство було підпорядковане пропагандистсько-аґітаційним цілям і шаблонізоване, придушувалися всі прояви індивідуальності. «Новий стиль», так званий соціалістичний реалізм, який мистецтво поєднує з фотографічною точністю та наказує прославляти заходи компартії. І тут починається трагедія взагалі в культурі українській загалом.
Треба було викручуватися, щоб не піти під розстріл, або не потрапити в рабство в далекі тайгу чи тундру. В той час багато талановитих мистців і письменників занепадали духом, ламалися, пішли служити окупантові, або навіть згасили свій творчий талант. Та на подив Іван Марчук вистояв «гангренну» епоху в нашій культурі, що перебувала в украй ворожій займанщині. Його творчий доробок неустанно зростав й аж важко повірити, що до розвалу совєтської імперії мистець уже мав близько 4 тис. творів і понад 100 персональних виставок. Не зважаючи на переслідування 1988-го йому вдалося стати членом Спілки художників України. Творчі експозиції Івана Марчука є у різних містах колишніх республік СРСР. Але щойно третій президент України, Віктор Ющенко, пообіцяв побудувати його музей на Андріївському узвозі у Києві. Навіть пафосно було закладено капсулу на місці майбутньої споруди, та, на жаль, не судилося цій обіцянки здійснитися. Врешті, як і іншим порожнім обіцянкам Віктора Андрійовича.
Переміг талант та особисте щастя мистця. Бо він належить до засновників нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву сам митець жартома дав своєму стилю — від слів «плести», «пльонтати», адже картини ніби створенi з клубочків чудернацьких ниток). Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Канади, Австралії, йому пропонують виставляти твори в найкращих залах світу. І це все — на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні. Ось що каже сам п. Марчук: «Для мене мистецтво — це життя й одкровення. Іншої альтернативи нема. Й водночас мистецтво — це каторга. Я працюю 365 днів на рік і без цього не можу. Це — присуд долі, карма, вирок і приреченість. І нікуди не дінешся. Мрію погрітися на пляжі, полежати у траві, слухаючи, як вона росте, хочу дивитися, як пливуть у небі хмари, хочу тішитися, веселитися, спілкуватися в компанії, не відмовився б піти до школи, щоб когось там чогось навчити. А потім думаю: а мені ж теж хочеться самому щось зробити. Непереможна думка!»
Мистець сам поділив власну творчість на десять періодів — «Голос моєї душі», «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрет», «Кольорові прелюдії», «Нові експресії», «Біла планета-1», «Біла планета-2», «Виходять мрії з берегів» і «Погляд у безмежність». Твори кожного періоду відрізняються стилем і малярською манерою. Замість звичайного мазка художник винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння та відтінків кольору. А про періоди своєї творчості художник каже: «Було дев’ять періодів творчості, «дев’ять Марчуків», і кожен із них чимось дивує. Я, в першу чергу, повинен дивувати себе. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. І «десятий» Марчук буде обов’язково»
Ось якими словами характеризує художню творчість мистця Максим Волошин, директор галереї «Мистецька збірка»: «Якщо дивишся здаля, то бачиш, ніби це — звичайний пейзаж, але як приходиш до неї на близьку відстань, то видно, що картина ніби зіткана з ниток чудернацьких». Відомий мистецтвознавець Олесь Доріченко зазначав: «Іван Марчук уміє перетворити звичайне буденне життя у сцену, театр, а в своїх картинах показати сокровенні глибини буття. Але при цьому Марчук — таємничий, він нікому до кінця не відкриває своєї душі, та й сама його творчість — якась насторожена тиша, перехідний стан, ніби перед великим вибухом. Це — велика таїна, яка є не простим спогляданням, а викликає зворотні шалені емоції».
Завдяки своїй наполегливості живописець став лауреатом Національної премії України ім. Шевченка, 2002-го отримав почесне звання «Народний художник України». Зараз він — почесний громадянин Тернополя. 2006 року Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» обрала почесним членом наукової ради академії. Це — перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Зараз «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу.
А в жовтні 2007 року Івана Марчука включили до британського рейтинґу «Сто геніїв сучасності». Галерист Максим Волошин писав, «що глядачі захоплюються унікальними картинами Марчука, а він їх майже ніколи не продає, чим дивує колекціонерів, які готові викладати за них сотні тисяч. Зізнається: переживає за них, як за власних дітей. Втім, із дня на день надихається, малює та мріє». Про художника є доволі багата література, що всебічно аналізує його творчість. Можна згадати, що у видавництві «Атлант Ю-Ем-Сі» побачили світ три книги, присвячені творчості художника. Насамперед — 500-сторінковий альбом-каталог «Іван Марчук» (2004). Це видання ілюструє всі етапи творчого шляху маляра. Після презентації книги 2005-го галерея «Триптих» провела найбільшу виставку Івана Марчука, що зайняла чотири поверхи Українського дому. До виставки було видано ще один альбом, про 40-річний творчий період 1965-2005 рр. У серії «Живопис» випустили альбом «Іван Марчук. Дорога додому» (2008), а видавництво «Український письменник» випустило книгу «Я єсьм…» О. Климчука (2013). Бажаємо кріпкого здоров’я й дальших творчих успіхів нашому ювілянтові!

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply