Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 16, 2018

До 70-річчя загибелі легендарного курінного УПА

Автор:

|

Лютий 22, 2018

|

Рубрика:

До 70-річчя загибелі легендарного курінного УПА

Про книжку «Курінний УПА «Бистрий» України герой» генерал-хорунжий Василь Кук, останній командувач УПА, написав 30 січня 2007-го такі слова: «Це книга, в якій поглиблено досліджується героїчний шлях командира куреня УПА «Сірі вовки» Петра Хамчука та його стрільців у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу у 1943-1945 рр. Курінний належить до когорти славних повстанських командирів, який успішно виконав покладений на нього обов’язок. «Здобудеш Українську державу, або загинеш в боротьбі за нею». На чолі куреня УПА він проявив блискучий талант повстанського тактика та стратега. Вояки «Сірих вовків» громили гітлерівських і московських загарбників там, де вони їх найменше очікували і принесли славу українському повстанському рухові.
Згадана книга, автором якої є Нестор Мизак детально подає історичну правду з якою приголомшуючою жертвенністю наші повстанці йшли в героїчні бої. Одночасно вона становить ще один вагомий додатковий внесок у вивчення правдивої історії боротьби українського народу та вшанування її героїв, котрі жертвенно боролися за державну незалежність України. Головним героєм книжки є Петро Хамчук (псевдо: «Бистрий», «Старий»). Він народився 26 липня 1919-го в с. Великі Чорнокінці (тепер Чортківського району, Тернопільської області. Початкову школу закінчив у рідному селі, а сьомий клас у Пробіжній. Захоплювався спортом, музикою співами, брав участь у самодіяльних гуртках. З 1938 року вчився в Чортківській гімназії товариства «Рідна школа» ім. Маркіяна Шашкевича. Після приходу радянської влади гімназія була перетворена в педагогічне училище, і Петро продовжив у ній своє навчання. 1940-го його покликали до Червоної Армії. Враховуючи фізичну підготовку та рівень освіти, його посилають до офіцерської школи до Маріуполя.
Там він отримав військове радянське звання «Ворошиловський стрілець». 1941 року його спрямовують на фронт, де він незабаром потрапляє до німецького полону. В 1941-1943 рр. служить у німецькому шуцманшафті (охоронний військовий відділ) у Білорусі. Цей підрозділ використовували для боротьби з радянськими партизанами. 1943-го Хамчуку вдалося втекти до Затуринського лісу, він перейшов лінію фронту і дістався в рідні сторони, де оформлялися перші партизанські загони УПА. Налагодивши контакти з місцевими підпільними діячами, йому довірили командувати під псевдонімом «Гайдамак» окружною боївкою ОУН Чортківщини. У жовтні 1943 року, з активним формуванням на Тернопільщині підрозділів Української Народної Самооборони, йому доручено створити чоту УНС, яку й було сформовано біля с. Росохач Чортківського району. Тоді ж Петро Хамчук змінив свій псевдонім на «Бистрий» із грудня 1943-го став командиром чоти та передислокувався до лісову між селами Яргорів, Коростятин (сучасне с. Криниця) та Лазарівка Монастирського району в збудований табір для зимування підрозділу. «Бистрий» провадив вишкіл та об’єднав кілька чот в одну, створив та очолив сотню «Сірі вовки». За невдалий оборонний бій і необдуманий наступ 16 грудня 1943 року біля сіл Коростятин та Лазарівка, у другій половині січня 1944-го Петра Хамчука відлучили від командування та відправили до штабу воєнної округи УПА «Лисоня».
У березні 1944 року Хамчука знову призначили командиром сотні «Сірі вовки», з якою впродовж 1944 року провів кілька військово-пропагандистських рейдів і вдалих переможних боїв з нацистськими і більшовицькими окупантами. 20 серпня 1945-го про Хамчука зазначали: «Добрий вояк, відважний і рішучий у бою, люблений стрілецтвом. Як командир сотні та згодом куреня виявив себе добрим і розсудливим тактиком. З кількох більших боїв, які зводив цілим відділом з німцями та большевиками, виходив переможцем. У час рейду на Буковину та постійного маневрування сотнями та куренем по цілій Чортківській окрузі — проявив себе добрим командиром і типовим партизаном у підляглих стрільців. Із січня 1945 року «Бистрий» отримав у своє підпорядкування курінь у складі трьох сотень УПА, з яким провів кілька успішних боїв.
У грудні 1945 року Хамчука призначають командиром тактичного відтинку «Південь» і старшиною для спеціальних доручень при Чортківсько-Бережанському окружному провіднику. Незважаючи на велике скупчення в районі ворожих військ, курінь під командуванням «Бистрого» успішно виходив із украй складних обставин. Під час бойових сутичок Петро Хамчук отримав кілька поранень. Політвиховник Йосип Куць свідчив восени 1945-го, що «Бистрий» був поранений у ліве плече. Сотенний Володимир Верещинський подавав восени 1946 року, що Хамчук мав поранення в ногу нижче коліна. Наказ ВО 3 «Лисоня» від 1 березня 1947 року подає, що «Бистрий» отримав ще одне поранення, ймовірно, у січні 1947 року після якого відійшов на лікування. Доказом цього є відзначення його з датою 1 січня 1947 року «Срібною зіркою» — нагородою, яка надавалася повстанцям, пораненим у бою.
Під час великої кількаденної облави, проведеної військами МВС у Бучацькому надрайоні ОУН 12 січня 1948 року командир «Бистрий» загинув у бойовій сутичці з червоноармійцями. У листі організаційного референта Подільського краю ОУН Івана Прокопишина («Модест») до заступника Головного командира УПА Василя Кука, датованого березнем 1948 року, було зазначено: «Коли випав свіжий сніг, большевики декуди провіряли ліси і поля. 12 січня 1948 р. по слідах, які залишилися на снігу большевики зайшли сліди до табору сотника Бистрого. В наявній бойовій зустрічі «Бистрий» принимає смертельний бій з ворогами. Вже у безвихідній ситуації «Бистрий» важко поранений, щоб не попасти в руки ворога дострілюється». Стрілець охоронного почту «Бистрого» Петро Колісник («Ігор») подавав, що на початку 1948 року він зі стрільцями «Бугом», «Бояном» і «Шумом» викрали із с. Бариш Бучацького р-ну радіоприймач, який віднесли у табір у лісі. Наступного дня війська держбезпеки наскочили на почет. Під час бою та відступу впали командир «Бистрий» і стрілець «Шум».
Біографію та бойовий шлях Петра Хамчука спробував систематизувати історик Сергій Волянюк. Та ми все ж зустрічаємо суперечливі дані. За одними даними, герой загинув 21 січня 1947-го на хуторі Діброва поблизу Коропця Монастириського району (пізніше хутір був приєднаний до смт. Коропець). За іншою версією — у листопаді 1948 року на хуторі Вербка поблизу Коропця. Перепохований 12 червня 1994-го у своєму рідному селі Великі Чорнокінці. 2002 року в м. Чортків Хамчуку «Бистрому» було встановлено величний постамент, а восени 2014-го — в Чорткові.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...