Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 18, 2017

До 70-річчя від дня смерті Уляни Кравченко

Автор:

|

Квітень 06, 2017

|

Рубрика:

До 70-річчя від дня смерті Уляни Кравченко

Уляна Кравченко писала в «Розгублених листочках» 1884 року: «Нехай буду я дрібною краплиною щоденної роси, що паде в чашу цвіту, що вечером кріпить, що перед світанком на пільних просторах добуває з землі рослини, які не посходили… Нехай буду я, як та роси краплина, що не має тривкого буття, ні імені не має, невідома: як непомітно прийшла, упала, непомітно й розвивається… Нехай буду… та нехай мій труд прискорить день розцвіту моєї рідної країни». Так писати могла тільки надзвичайно обдарована особистість, творячи взірцевий образ любові та відданості своїй Батьківщині. Творчість Уляни не можна прямо читати, її треба переосмислювати з красою природи й її особистою долею.
Уляна Кравченко (справжнє ім’я — Уляна Шнайдер) народилася 18 квітня 1860-го в м. Миколаїв на Львівщині в родині урядовця. Батько походив із німецького роду й переїхав у Галичину з першою хвилею австрійських колоністів. Він був прихильний до українського руху, дописував до «Галицької зорі», «Вісника» і «Діла». З дитячих років дівчинка жила серед народу, бавилася з українською дітворою, прислуховувалася до народних пісень, казок і легенд. Все це справило на неї глибоке враження. Поступово серцем і душею вона ставала щирою українською патріоткою.
Вона жила у будинку, де колись виростав український поет Микола Устиянович, представник львівської романтичної школи, ядром якої стала славетна «Руська трійця». На формування свідомості молоденької Уляни великий вплив мало її оточення та мама. Вона співала колисанки, українські та польські пісні, чудово оповідала народні легенди і різні цікаві перекази. Дівчинка й сама любила читати, а згодом писати поезію, в якій передавала свої дитячі почуття. В ранні роки опанувала чужі мови, читала твори визначних письменників, що мало надзвичайно також позитивний вплив на її інтелектуальний розвиток. Із її першими віршами ознайомився Іван Франко, котрий мав вагомий вплив на формування літературного таланту поетеси. Він був для неї інтелектуальним камертоном, впроваджуючи її у світ літератури.
На життєвому шляху таку жінку часто чекали лише неприємності, інколи навіть і переслідування. Тому такі ентузіастки такі, як Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська й Уляна Кравченко кинулися до праці серед рідного народу, пропагуючи рівноправність жінок і чоловіків. Ці мужні жінки подорожували по рідній землі, збирали матеріали, влаштовували доповіді, писали статті до часописів, опрацьовували тематичні твори й їх публікували.
Іван Франко так само намагався впроваджувати рівність жінок у правах із чоловіками. «Нам пора для України жить!» — закликав він. Для Уляни цей заклик був не вимушеним наказом, а душевним дороговказом, бо своє життя вона повністю віддавала Україні.
Здобувши початкову освіту дома, у 1877-1881 рр. Уляна вчилася у Львівській учительській семінарії. Першу вчительську посаду отримала у Бібрці, а з 1884-го через інтриги була переведена до школи в Стоках, а звідси за допомогою Франка перейшла працювати у школу Василіянок до Львова.
В педагогічній праці Уляна натикалася на цілий ряд труднощів і тому часто міняла місце роботи. Якийсь час працювала в шестикласній українській школі для дівчат у Львові, потім — у якогось поміщика в селі Руденка на Львівщині. Звідси перейшла на вчительську роботу на два роки до села Лужок Долішній на Дрогобиччині, де вийшла заміж за місцевого учителя. Та повного щастя в подружжі не зазнала, бо чоловік був «зарозумілим поляком».
Згодом в сім’ї прийшло на світ двоє діточок син і донька. За тогочасним правом син почувався поляком, а донька — українкою. На тому тлі 1918 року виникли не лише непорозуміння, але і трагедія. Коли під час визвольних змагань в українсько-польській війні донька пішла воювати за волю Україну і щасливо живою повернулася з війни, а син пішов воювати за Польщу і на війні загинув, це стало причиною сімейного розладу.
В таких умовах годі собі навіть уявляти сімейне життя. Уляна всі свої зусилля і душу віддавала творчості. Так з’являються збірки «На новий шлях» (1891), «В дорогу» (1912), «Проліски» (1921), «Лебедина пісня» (1924), «Шелести нам, барвінку» (1932), автобіографічна повість «Хризантеми».
Зв’язки з Франком, відомим у галицькому суспільстві enfant terrible, коштували їй кар’єри. Польська Освітня рада позбавила Уляну Шнайдер права викладати в міській школі у Бібрці за український націоналізм. Після того вона змушена була тулитися по різних місцевостях, заробляючи в нелегких умовах на прожиток. Незважаючи на труднощі Уляна шукає нові образи, символи, алегорії, щоб висловити свою любов до України.
Вона майже чверть століття виступала з творами для дітей у журналі «Дзвінок» (1890-1914). Її поезії для дітей та юнацтва були позначені ідеями гуманізму. Її поетичний доробок для дітей і юнацтва — збірки «Проліски» (1921), «В дорогу» (1921), «Лебедина пісня» (1924), «Шелести нам, барвіночку» (1932).
Своїми творами Уляна Кравченко була і залишається своєрідним апостолом в національному відродженні України. Більше сорока років вона пропрацювала сільською вчителькою, а 1920 року переїхала до княжого міста Перемишля. Там її безмежно любили за життя із пошаною та гордістю відвідують її місце вічного спочинку. Переїхавши до Перемишля, письменниця зазнала дискримінації і поневірянь з боку польської влади, хоча й її син загинув за Польщу. А 1939-го до міста прийшла Радянська армія. Уляна вже хвора продовжувала писати статті та вірші, підтримувала перемишлянців, котрі потерпали від нових окупантів. Однак Уляну Кравченко прийняли в члени Спілки радянських письменників України. У квітні 1941 року видавництво «Радянський письменник» видало її «Вибрані поезії». Коли Перемишль захопили треті окупанти — німецькі, знайшлися також добрі люди, котрі її захищали перед нацистами, мовляв Уляна за походженням німкеня. Підбиваючи підсумки багатогранної творчої спадщини Уляни Кравченко, варто пригадати, що письменниця все своє життя згадувала один свій дивний сон, котрий приснився їй перед новим, 1884 роком. Вона бачила себе серед білого, непроглядного поля. Серед поля йшла дорога, заставлена саньми, а на кожних санях — труна. Потім все зникало, і вона опинялася сама, знову у білому полі. Навколо неї збиралися постаті у святковому одязі, а жінка стояла перед ними на жертовнику у білій льняній одежі, у вінку з омели, «щоби присягу-обіт зложити: труд життя рідній землі — Україні віддати». Цей сон, на мою думку, — безсмертя Уляни, подібне до безсмертя оливкового дерева, до якого вона прийшла різні випробування і не уві сні, а на яву живе в серцях свого народу. 31 березня 1947-го, на 88-му році життя, за місяць до злочинної акції «Вісла», Уляна Кравченко відійшла в кращий світ. Українці Перемишля похоронили її з почестями на головному цвинтарі в Перемишлі, на вул. Словацького. За кошти української діаспори в 1970-х рр. на її могилі був споруджений величаво-просторий пам’ятник, який за кошти громади був відновлений 2016-го.
За спонсорства Марії Козак-Дзядик із Торонто, котра продала свою ферму й усі отримані гроші за неї, вона призначила на видання в 1975 р. за редакцією Юліяна Бескида (Тарновського) цілісне видання творів письменниці й їх безоплатно рішила розіслати по наукових закладах і бібліотеках світу. Не знаю, чи знайшовся б в Україні такий олігарх, котрий зміг би на таку шляхетну мету надати свої власні кошти. Нехай гідний приклад Марії Козак-Дзядик перероджує людей до повноцінного життя яке безсмертне в пам’яті народу, відродить нашу громадсько-національну позицію з найвищим життєвим покликом, ім’я якому — безсмертя. Через ювілей намагаймося зберегти тривалу пам’ять про усіх тих, котрі впродовж усього свого життя передавали нам палку любов до рідної мови та народу. Всі ми свідомі того, що наша доля нерозривно пов’язана з долею українського народу, а духовна єдність із Україною — це джерело нашої духовної сили. Всі ми стривожені тим, що діється в нашій Україні. Минулого нам не може відібрати жодна сила, а є ще й майбутнє, залежне від нас усіх. Нехай ця стаття буде китицею квітів на пам’ять поетеси, котра сама влаштувала собі безсмертя в серцях українського народу.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...