Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 17, 2019

До 70-річчя смерті Василя Сидора, його дружини Надії та сина Зенка

Автор:

|

Квітень 17, 2019

|

Рубрика:

До 70-річчя смерті Василя Сидора, його дружини Надії та сина Зенка
Надія та Василь Сидори

Упродовж століть історія України складається так, що чисельні патріоти з любові до своєї Батьківщини і народу змушені віддавати своє життя. Серед них варто згадати Василя Сидора. Він народився 24 лютого 1910 року в селі Спасів на Сокальщині (Львівщина). Початкову освіту здобув в рідному селі, навчання продовжив у Сокальській гімназії, а звідси перейшов до перемишльської чоловічої ґімназії, де 1931-го отримав атестат зрілості. Ще в ґімназії Василь вступив до «Пласту», а на останньому році навчання став членом Організації українських націоналістів (ОУН). Опісля продовжував навчання на юридичному факультеті Львівського університету й одночасно закінчив школу підхорунжих в польській армії.
У міжвоєнний період Василь Сидор був активним членом «Пласту» у місті Сокаль і членом Організації вищих класів українських гімназій. Проводив активну роботу у товаристві «Просвіта», згодом став одним із активних діячів ОУН. Маючи талант організатора та вишкільника, Сидор до 1934 року працював членом Сокальського повітового проводу ОУН, розбудовуючи мережу ОУН на Волині та Холмщині.
Саме з його ініціативи 1937-го був сформований один із перших повстанських відділів «Вовки», який здійснював рейди теренами Волині. У підпільній діяльності послуговувався псевдонімами — Верховинець, Вишитий, Зов, Конрад, Кравс, Крегул, Лісовик, Ростислав Вишитий, Чорноморець, та найчастіше уживав псевдо Шелест. За проукраїнську та націоналістичну діяльність його двічі заарештовувала польська влада (1935-1936, 1937-1939). У казематах Львівської тюрми йому довелося сидіти до вересня 1939 року. Після приходу так званих радянських визволителів Василь Сидор еміґрував до Кракова, де до літа 1940-го працював у німецькому «уряді праці». Паралельно викладав на старшинських курсах, які проводив Провід ОУН. У 1940-1941 рр. читав лекції з підготовки військових підпільників.
Улітку 1940 року Провід спрямував його у західні області УРСР, де до осені того діяч був військовим референтом крайового проводу ОУН. Був учасником Другого Великого Збору ОУН у Кракові 1941-го, одночасно належав до леґіону «Нахтігаль» та очолював сотню 201-го батальйону «Шуцманшафт», у якому служив до грудня 1942 року, отримав звання поручника. Навесні 1942-го Провід ОУН висилає Василя на Волинь, де вже діяли повстанські групи, які ніхто не контролював та які нікому не корилися. З них треба було створити боєздатну українську армію.
Сидору вдається цього добитися, старшинами він призначає уже перевірених людей «Остапа» (Сергія Корчинського) та Довбенка. Згодом діяч організовує більше нових відділів — «Дорош», «Крук» «Гонта», в яких панує сувора військова дисципліна. Наприкінці 1942 року УПА-Волинь уже нараховувала близько 2 тис. повстанців. Усіма військовими на Волині командував Сидір, котрий одержав нове псевдо — «Зов». Василь був першим шефом штабу УПА, а наприкінці 1943-го армія Волині нараховувала більше 8 тис. вояків. У цей період «Зов» приймає рішення передати керівництво штабу УПА одному зі своїх соратників, Ступницькому, а сам повертається в провід ОУН.
На початку 1943-го, Василь застрелив енкаведиста, котрий перебував на службі в Гестапо й убив упівця Д. Мирона. Сидора заарештували німці, однак він зумів звільнитися. А восени за наказом Романа Шухевича, Василь стає головним командиром УПА-Захід і приступає до реорганізації відділів. У цей період він послуговується іншим псевдо — «Шелест». Він організував «Школу дружинників», ще одну — на Волині, що випустила 180 старшин, і «Школу Хмеля» в Карпатах, її провадив Олекса Гасин-Лицар. Пізніше була ще й школа «Олені» в Карпатах.
1944-го в лавах УПА-Захід числилося близько 40 тис. повстанців, але через тодішню незрозумілу ситуацію «Шелест» приймає рішення розпустити більшу частину цих військ, залишивши всього 12 тис. бійців. 1946 року Сидора підвищили до чину полковника УПА, а за визначні досягнення нагородили «Срібним хрестом бойової заслуги 1-го класу».
Із 25 жовтня по 15 листопада 1946 року на території Болехівського району Станіславської області чекісти провели військову операцію з наміром ліквідації В. Сидора («Шелеста») й Я. Мельника («Роберта»). В ході цієї операції українське підпілля зазнало значних втрат. Ліквідовували крайового провідника «Роберта», заступника референта СБ крайового проводу «Тирса», технічного референта СБ того ж проводу «Скалу». Захопили кількох зв’язкових крайового проводу. Чекістам вдалося встановити, що командир «Шелест» і справді перебував у районі гори Чорна-Сигла Болехівського району, проте йому вдалося вийти з ворожого оточення.
Після смерті міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського 28 квітня 1947-го розпочалася акція «Вісла», для проведення якої стягнули більш ніж 20-тисячну армію, летунську ескадру й уклали військовий договір ліквідації УПА між СРСР, Польщею та Чехо-Словаччиною.
На початку літа 1947 року «Шелест» став керівником одного з найбільших і найпотужніших підпільних об’єднань — Карпатського крайового проводу ОУН, входив до складу Проводу ОУН, його обрали головним суддею організації. Підпілля УПА реорганізували, частина відділів УПА перейшла рейдом на Захід, інші — на терени України. Під керівництвом «Шелеста» відбулося кілька боїв у Західній Україні, а сам він із невеликим підрозділом перебував на Івано-Франківщині. Саме туди НКВС стягнув великі боєві сили. Василь Сидор ховався з дружиною Надією Романів і сином Зенком і всі вони разом прийняли останній свій бій за волю України. Герой разом із родиною загинув 17 квітня 1949-го так, як нас учив умирати — на першій лінії, в бою біля с. Осмолода в урочищі Яла. Про цю смерть зв’язкова Зірка повідомила телефоном до Львова. Україна втратила одного з найвідданіших своїх синів. Небагато зробили ми для того, щоб сказати народові, ким був Василь Сидор. Хочеться вірити, що знайдуться люди, котрі ще гідно вшановують його пам’ять в Україні. Ті, хто віддали своє життя за нашу волю, не сміють бути забутими людьми. Без їхньої посвяти не було б сьогодні Вільної України. Воля не прийшла задарма. Жити для ближнього і Батьківщини і бути готовим до найбільшої посвяти — найважливіший обов’язок перед Богом. З таких зусиль піднялася Україна!
На завершення про цю сумну і трагічну подію варто згадати повідомлення учасника національно визвольних змагань Богдана Мака, котрий писав: «1958 року я одержав листа від Зірки, зв’язкової Шелеста. Читаю: «17 квітня 1949 року, раннім ранком, над рікою Лімницею біля села Осмолода НКВД оточило приміщення Шелеста. При Сидорові був тільки його син Зенко. Якщо б Зірка не запізнилась на кілька хвилин, то й вона попала б у оточення. Оба кинулись в сторону ріки (Лімниця) — в кущі. Зенкові йшов чотирнадцятий рік життя. Хоч Зенко пройшов багато вишколу, то все таки він був ще дитина. Обидва прочищають собі дорогу автоматами. За хвилину Зенка прошила куля. Щоб не попасти живим у руки більшовиків-енкаведистів, Зенко кидає гранату в рубашників, а другою себе розриває. Посіпаки з НКВД біжать до Шелеста, щоб схопити його живим (мабуть такий наказ), та він їх косить чергою із автомата».
В урочищі Яла, неподалік від села Осмолода встановили Хрест, а 16 жовтня 1994-го у Спасові для вшанування самовідданої боротьби за незалежність України полковнику Василю Сидору («Шелесту») відкрили пам’ятник.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...